Розділ «2. Публічна адміністрація Франції»

Голова генеральної ради є главою місцевої виконавчої влади. У його розпорядження передані частково місцеві служби міністерств, оскільки департамент раніше не мав у розпорядженні власного апарату службовців.

Деякі особливості в управлінні мають також заморські регіони і заморські території (їх 4). Останніми роками особливі місцеві співтовариства значно зрівнялися у своєму правовому положенні із звичайними.

Публічні установи (загальнонаціональні, регіональні, департаментські та общинні) ще численніші й різноманітніші, ніж місцеві об'єднання. Вони мають різні назви: каси, служби, установи, бюро, органи і т. п. До них належать:

1) промислові й транспортні підприємства ("Вугілля Франції", "Електрика Франції", Французьке товариство залізниць, Комісаріат атомної енергії та ін.);

2) фінансові установи (Депозитна каса - найбільша державна установа та ін.);

3) об'єднання підприємців (торгові та сільськогосподарські палати, цехові гільдії ремісників);

4) органи, що здійснюють втручання в приватнопідприємницьку діяльність (Національна міжпрофесійна служба зерна, створена для організації і впорядкування ринку зерна, Фонд організації і регулювання сільськогосподарських ринків тощо);

5) установи в соціальній сфері (державні лікарні, великі національні каси соціального забезпечення та ін.);

6) установи у сфері освіти, культури і науки (ліцеї, університети, великі ВНЗ, національні та регіональні центри університетської чи шкільної діяльності, Національний центр наукових досліджень, Французька академія тощо);

7) утворення місцевих об'єднань (синдикати громад, міждепартаментські об'єднання, міські округи і співтовариства, установи планування і благоустрою нових міст та регіонів і т. ін.).

Щорічно з'являються нові публічні установи. Публічні установи за своєю суттю є спеціалізованими службами. Так, наприклад, у законі 1971 р. профспілкові об'єднання працівників лісового господарства прямо названі публічними установами. Керівні органи публічних установ також різноманітні. Деякі установи очолюються директорами, що призначаються вищими органами влади, інші мають адміністративні ради і голів, що обираються самими радами. Публічні установи, тією чи іншою мірою, контролюються державою.