• можливий відтік трудових ресурсів, насамперед кваліфікованої робочої сили, у більш економічно розвинені країни, які пропонують вишу оплату та кращі умови праці;
• формування спільних наддержавних органів управління, централізованих фінансів, а також скасування візового режиму на переміщення людей, може спричиняти з часом невдоволення окремих країн, наприклад, щодо зростання адміністративних витрат, бюрократизації управління, несправедливого розподілу фінансових ресурсів, напливу іноземців тощо.
Міжнародна економічна інтеграція — процес тривалий, який охоплює послідовний ряд ступенів, або форм зближення і взаємодії країн. Рівень інтегрованості в принципі визначається тим, наскільки вдалося мінімізувати трансакційні витрати суб'єктам господарювання тієї чи іншої країни у зовнішньоекономічній сфері їх діяльності.
Розглянемо далі форми міжнародної економічної інтеграції.
• 1. Преференційна торговельна угода — це початкова, найпростіша форма економічної інтеграції, яка передбачає двостороннє чи одностороннє зниження торговельних бар'єрів. Такі угоди зазвичай практикують розвинені країни із країнами, що розвиваються, та останні між собою.
• 2. Зона вільної торгівлі — це форма економічної інтеграції, за якої усуваються усі бар'єри у взаємній торгівлі, але кожна з країн-учасниць такої угоди проводить власну торговельну політику щодо третіх країн (що не входять до зони). Для створення зони вільного торгівлі не є обов'язковою наявність спільного кордону. Одним із прикладів такої інтеграції є "Північноамериканська угода про вільну торгівлю", або НАФТА (англ. абревіатура від North Atlantic Free Trade Agreement), укладена між США, Канадою та Мексикою у 1994 р. Основним недоліком цієї форми вважають громіздкий механізм відслідковування походження товару, тобто необхідним є збереження митного контролю на внутрішніх кордонах країн-учасниць.
• 3. Митний союз — це більш складна форма економічної інтеграції, за якої усуваються не лише торговельні бар'єри, але й проводиться спільна торговельна політика щодо решти країн світу. Тут усіма учасниками угоди створюється єдина митна територія, яка зобов'язує кожного з них дотримуватися у торгівлі з іншими країнами єдиного митного тарифу. Відповідно для координації спільних дій утворюються наддержавні органи управління. Тому обов'язковою умовою створення митного союзу є наявність спільного кордону. Митні союзи менш поширені у світі, ніж зони вільної торгівлі. Це пояснюється тим, що країна може входити в будь-яку кількість зон вільної торгівлі, але лише в один митний союз. У 2010 р. запрацював митний союз у складі Білорусі, Казахстану та Росії, за рік до нього приєдналася Киргизія.
• 4. Спільний ринок — це форма економічної інтеграції, що передбачає вільне переміщення не лише товарів, а й факторів виробництва — капіталу і робочої сили. Прикладом є Спільний ринок країн Південної Америки (МЕРКОСУР), договір про утворення якого підписали у 1991 р. Бразилія, Аргентина, Парагвай та Уругвай.
• 5. Економічний союз — це найвища форма економічної інтеграції, для якої характерним є, окрім вільного ринку товарів, капіталу і праці, також гармонізація та уніфікація монетарної, фіскальної і соціальної політик країн-учасниць. Оскільки інтенсивний рух капіталу і робочої сили через державні кордони наштовхується на проблеми, пов'язані з існуванням різних податкових і банківських систем, систем соціального страхування тощо, постільки необхідною стає координація та гармонізація економічної політики країн-учасниць. Задля усунення цих та подібних їм проблем країни-учасниці погоджуються делегувати частину своїх суверенних повноважень наднаціональним органам влади (виконавчої, законодавчої та судової).
Сьогодні функціонує поки що один економічний союз — Європейський союз (ЄС). Першим кроком на шляху до його створення був договір про заснування у 1951 р. Європейського об'єднання вугілля і сталі за участю шести країн: Німеччини, Франції, Італії, Бельгії, Нідерландів і Люксембургу. Цим договором тоді знімалися обмеження на торгівлю вугіллям та сталлю. З метою поглиблення економічної інтеграції у 1957 р. та ж шістка підписала Римський договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), започаткувавши таким чином спільний ринок. Країни перейшли до єдиної митної та аграрної політики. У 1992 р. укладено новий договір — про створення теперішнього Європейського союзу. Цікаво, що засновники ЄС уподобали девізом об'єднання "Єдність у різноманітті", а його гімном "Оду радості".
ЄС кількаразово поповнювався новими учасниками і наразі налічує уже 28 країн. Для вступу до цієї поважної спільноти країна має відповідати прийнятим критеріям, як-от: наявність ринкового типу економіки; дотримання принципів демократії, свободи і поваги до прав людини; визнання загальних правил і стандартів ЄС; прихильність цілям ЄС.
Свідченням активного і різноманітного співробітництва країн у рамках ЄС є діяльність спільних органів: Європарламенту (з прямими і загальними виборами його депутатів), Єврокомісії (виконавчий орган), Європейського центрального банку, Європейського інвестиційного банку, Європейського суду та ін. Ці установи розміщені головним чийому Брюсселі (Бельгія) та Страсбурзі (Франція).
Більшість країн ЄС використовують єдину валюту — євро (з 1999 р. у безготівковій, а з 2002 р. і в готівковій формах). Це означає, що ЄС рухається у напрямку створення вже валютно-економічного союзу, який дає змогу полегшити валютне регулювання та усунути витрати обміну валют. Розроблені критерії для прийняття членів ЄС у єврозону. Це критерії макроекономічної стабільності: рівень інфляції в країні не повинен перевищувати аналогічні показники трьох найбільш стабільних держав ЄС більше ніж на 1,5%; державний борг не повинен перевищувати 60% ВВП; дефіцит державного бюджету не повинен перевищувати 3% ВВП; кредитні ставки у банках не можуть перевищувати більш ніж на 2% ставки у трьох найбільш стабільних країнах ЄС; протягом останніх двох років не девальвувати національну грошову одиницю.
Пострадянські країни шукають свої форми економічної інтеграції. Створена на уламках СРСР Співдружність незалежних держав (СНД) виявилася фактично недієвою формою інтеграції. їй завадили економічні інтереси окремих країн та ще більше політичні амбіції їх керівників, насамперед російського істеблішменту, який уперто виношує плани реставрації колишньої імперії. У 1994 р. домовилися ввести режим вільної торгівлі, проте він постійно порушувався, до нього вводилися щоразу виключення щодо тих чи інших товарних позицій. У 2010 р. Білорусь, Казахстан і Росія (а за рік і Киргизія) перейшли до митного союзу, а з 2015 р. вони вже планують трансформувати його у Євразійський економічний союз, сподіваючись на те, що це утворення стане геополітичним проектом століття, не повторить помилок ЄС Одначе, зважаючи на те, що їхнє об'єднання будується на зовсім інших принципах і цінностях, аніж Європейський союз, або що в цьому проекті більше політики, аніж економіки, його перспектива видається вельми сумнівною.
Україна вибрала своїм стратегічним вектором розвитку Європейський союз. Такі сподівання, як показують соціологічні дослідження, властиві більшості населення країни. Тому спроба корумпованого керівництва держави обхитрувати суспільство та його цинічна відмова в останній момент від обіцяного підписання асоціації з ЄС обернулася наприкінці 2013 р. кривавим протистоянням і втечею з країни президента В. Януковича разом зі своїм найближчим оточенням. Нове керівництво держави, що сформувалося після тих подій, видається, сповнене рішучості таки укласти угоду про поступове приєднання України до ЄС. Певна річ, для отримання статусу повноцінного члена ЄС, доведеться ще багато чого зробити, аби економіка, держава і суспільство в цілому відповідали критеріям членства у цій організації, передусім щодо демократії, забезпечення реальних прав і свобод громадян тощо. Окрім іншого, задля мінімізації втрат від повної лібералізації зовнішньоторговельних відносин (при вступі до зони вільної торгівлі) доведеться докласти чималих зусиль і коштів для приведення вітчизняної продукції у відповідність до стандартів ЄС, для пошуку нових ринків збуту. Це тим паче важливо з огляду на всілякі спроби Росії зашкодити європейському вибору нашої країни, перетягти її до євразійського економічного простору.
Розділ. 21. Міжнародні валютні розрахунки
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія. Політекономія» автора Сірко А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжнародна економічна інтеграція“ на сторінці 2. Приємного читання.
