Аби дізнатися, яким є фактичний стан розподілу кінцевих доходів, все населення країни статистика поділяє на кілька рівних груп у відсотках до загальної чисельності населення (десять груп по 10% кожна, або п'ять — по 20%). Аналогічно на рівні частки розбивається і загальний дохід населення. Потім будують графік: на вертикальній осі координат відкладають наростаючою сумою частки доходів населення, на горизонтальній — так само частки населення. Побудована у такій системі крива показує, яка частка від загального доходу припадає на кожну групу населення (сімей).
Візьмемо умовний приклад. Усе населення поділимо на п'ять груп. Припустимо, за даними статистики, перша група із найбідніших сімей отримала 3% від усіх доходів, друга — 5%, третя — 12%, четверта — 20%, п'ята (із найбагатших) — 60% (усі разом 100). Сполучивши на графіку ці точки, ми матимемо криву Лоренца (рис. 19.3), яка наочно показує: на 20% сімей припадає лише 3% усіх доходів населення, на 40% сімей — 8% (3+5), на 60% сімей — 20% (8+12), на 80% сімей — 40% (20+20), а решта доходу (60%) дістається лишень 20-відсоткам найбагатших сімей.
Тепер поглянемо ще раз на графік. Бісектриса АВ, що ділить прямий кут пополам, показує теоретично уявну картину абсолютної рівності, за якої б 20% усіх сімей мали 20% від загальних доходів, 40% сімей — 40% доходів, 60% сімей — 60% доходів, 80% сімей — 80% доходів. Катет ВС, навпаки, показує той уявний випадок абсолютної нерівності, коли б лише 1% сімей отримував повністю весь дохід суспільства, не залишаючи нічого решті сімей. Та це лише уявні (гіпотетичні) варіанти розподілу суспільних доходів. У реальній же дійсності в кожній країні і завжди панує нерівність у розподілі доходів населення, яка графічно ілюструється кривою Лоренца, що нагадує нам лука. Що більший натяг цього лука (розрив між кривою та бісектрисою), то більша нерівність у доходах населення.
Показовим щодо стану розподілу доходів у різних країнах є також децильний коефіцієнт: усе населення розбивається на 10 груп (по 10% кожна), а затим співставляються частки у сукупному доході населення 10% найбагатших та 10% найбідніших сімей.
Ступінь нерівності у розподілі доходів серед населення можна виразити і чисельно — через індекс Джині.
Індекс Джині — це статистичний показник, що характеризує ступінь розшарування суспільства за доходами. Цей коефіцієнт розраховується як відношення площі сегмента, окресленої кривою Лоренца та бісектрисою ("зона нерівності"), до всієї площі трикутника ABC ("зона рівності").
Значення індексу Джині можуть коливатися від 0 (абсолютної рівності: бісектриса і крива злиті, розриву між ними немає) до 1 (абсолютної нерівності: крива "розпласталася" на катетах АС і ВС, розрив максимальний). Отже, що більше індекс Джині наближається до 1, то більшою стає нерівність у доходах, і навпаки.
У 2009 р. індекс Джині становив: у Швеції — 0,25; Німеччині — 0,28; Угорщині — 0,30; Польщі — 0,35; Великобританії і Латвії — 0,36; Росії — 0,38; США — 0,41; Китаї — 0,42; Нігерії — 0,43; Бразилії — 0,55. В Україні на той час він складав 0,28. Складається враження, ніби нерівність у доходах українців трохи поступається шведам, але ні скільки не гірша від німців.
За децильним коефіцієнтом, розрахованим на основі офіційних даних, розрив у доходах 10% найбагатших і 10% найбідніших сімей в Україні не перевищує 6 разів. Якщо вірити цим даним, то Україна виглядає навіть краще за Швецію, відому своєю щедрою системою соціального захисту.
Таке хибне уявлення про стан розподілу доходів в Україні створює наша офіційна статистика. Це тому, що вона не спроможна "уловити" величезні масштаби розподілу тіньових доходів (виплати зарплати "у конвертах", ухиляння від сплати податків, корупційні доходи чиновників тощо). За розрахунками фахівців, різниця в доходах найбільш багатих і незаможних верств населення в Україні сягає понад 40 разів! Так само за індексом Джині, кажуть учені, Україна виглядає гірше за Китай, але дещо ліпше за Нігерію.
Варто також зауважити, що індекс Джині сам по собі грішить неточністю, адже він розраховується лише за грошовими доходами і до того ж офіційно заявленими. Але люди часто отримують доходи і в негрошовій формі (продукти від особистого підсобного господарства, безплатне харчування за місцем роботи, різні пільги тощо). Через це аналітики намагаються розраховувати індекс Джині не тільки за доходами, а й за усіма наявними статками (багатством) сімей. Ступінь майнового розшарування суспільства, звичайно, є більшим, аніж за доходами. Проте тут постає нова проблема: як забезпечити справедливість ринкової оцінки майна (багатства) усіх громадян, особливо в країнах, де повноцінний ринок ще не сформувався?
Цінність кривої Лоренца та індексу Джині як інструментів аналізу нерівності доходів у суспільстві полягає ще й у тому, що завдяки їм можна оцінити ефективність соціальної політики уряду. Це дуже важливо, бо коли соціально-економічна нерівність людей в країні (за доходами та активами) стає надмірною і призводить до розколу суспільства на два полюси (купку багатіїв і більшість населення, що потерпає від злигоднів і безправ'я), то, як наслідок, виникає загроза соціального вибуху (страйків, революції.
В країнах розвиненої демократії, як показали дослідження динаміки доходів населення за кілька останніх десятиліть, проведені Нобелівським лауреатом С Кузнецем, нерівність сімей у доходах має тенденцію до скорочення. Це є ознакою того, що тамтешня держава успішно проводить політику перерозподілу доходів в інтересах всього суспільства, позаяк несе реальну відповідальність перед ним.
Соціальна політика держави. Соціальні гарантії
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія. Політекономія» автора Сірко А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Проблема нерівності доходів та її показники“ на сторінці 2. Приємного читання.
