• монетарна політика — регулює економіку країни грошово-кредитними інструментами (операціями з цінними паперами, обліковою ставкою, резервними вимогами);
• соціальна політика — опікується соціальним захистом населення, підтримкою певних категорій виробників (фермерів, працюючих інвалідів та ін.);
• зовнішньоекономічна політика — регулювання торговельного і платіжного балансів, обмінного курсу національних грошей.
Як бачимо, в арсеналі сучасної держави є чимало ефективних методів впливу на економічні процеси. В залежності від способу впливу виділяють два види методів:
• 1) адміністративно-правові — методи, що базуються на застосуванні сили держави (юридичної регламентації, примусу, дозволу);
• 2) економічні — методи, що базуються не на силі, а на впливі держави на мотивацію господарюючих суб'єктів, на прийняття ними самостійних рішень (їхній економічний вибір).
В залежності від характеру дії усі методи поділяються на:
• а) методи прямої дії — методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економіку (нормативно-законотворча діяльність, прямі фінансові витрати уряду, державні контракти і замовлення, фінансові преференції, фіксовані ціни, ліцензування, державні стандарти тощо);
• б) методи непрямої дії — методи опосередкованого впливу держави на економіку (через стимули та санкції).
З-поміж усіх методів регулювання економіки державою перевага надається економічним (непрямим) методам. Це, звичайно, є запорукою ефективності втручання держави в економіку.
Безпосередня участь держави у виробництві так званих суспільних товарів і послуг формує державний сектор економіки. Державний сектор економіки — це комплекс господарських об'єктів, які повністю або частково належать центральним та місцевим органам влади і використовуються ними для виконання економічних, соціально-культурних і політичних функцій. Він включає майно органів державного управління (парламенту, уряду, адміністрації президента, місцевих адміністрацій, збройних сил, служб безпеки і охорони правопорядку), державні підприємства, банки, музеї, бібліотеки тощо.
Державні підприємства функціонують у трьох формах:
• казенні, або бюджетні, підприємства — підпорядковані міністерству, без поділу капіталу на частки (акції), фінансуються за рахунок державного бюджету (наприклад, монетний двір (банкнотна фабрика), підприємство по виготовленню ортопедичних засобів (протезів) для соціально захищених груп населення);
• державні, або публічні, корпорації — акціонерні (пайові) підприємства, у капіталі яких державі належить увесь чи тільки контрольний пакет акцій; працюють на умовах господарської самостійності, з керівником уряд укладає контракт (наприклад, підприємство, що займається видобутком золота, виробництвом зброї);
• змішані корпорації — акціонерні (пайові) товариства, у капіталі яких участь держави є незначною; працюють на комерційній основі. Фінансова участь держави у таких підприємствах зазвичай є явищем рідкісним і тимчасовим.
Частка державного сектора різна у різних країнах. Вона традиційно мала для США, Великобританії та Японії (там сьогодні вона не перевищує 3% від обсягу ВВП) і значна для країн Західної Європи (у Німеччині — 10%, Італії — 12%, Швеції — 14%, Австрії — 26%). Причому найбільшою є участь держави у сфері споживання (держава як покупець товарів), незначною вона є у сфері виробництва та майже відсутня у сфері обміну.
В останні десятиріччя в розвинених країнах світу задля подолання кризових явищ в економіці уряди вдалися до здійснення широкомасштабних програм приватизації та оздоровлення у такий спосіб державних фінансів. Та, попри істотне скорочення масштабів державного сектору, роль держави в економіці не лише не ослабла, а значно зміцнилася. Це дає науковцям привід говорити про модифікацію державного сектора економіки у нову (публічну) форму ефективної держави, яка реалізується через систему відносин "держава - корпоративний сектор". Беручи участь в акціонерному чи пайовому капіталі тих чи інших корпорацій, держава по суті формує інститути державно-приватного партнерства та соціальної відповідальності бізнесу. Така тісна співпраця держави й бізнесу сприяє активному залученню великого корпоративного капіталу до реалізації загальнонаціональних і регіональних програм економічного розвитку.
В Україні, як і в решти пострадянських країн (за виключенням Білорусі), в результаті приватизаційної кампанії також суттєво скоротився державний сектор економіки. Так, у 2012 р. на частку державного сектора припадало 37% створюваного ВВП. Але, за офіційними оцінками уряду, управління держмайном у 62,5% суб'єктів господарювання є неефективним, у 20,7% — задовільним і лишень у 6,2% — ефективним. Такий стан справ з використанням державної власності є свідченням значного ослаблення економічної ролі української держави, що проявилося у недостатньому наповненні її бюджету, а відтак і скороченні видатків на інвестиційні та соціальні програми.
Дуже важливо розуміти ту істину, що світ, у якому ми живемо, дуже суперечливий, а тому нам постійно доводиться робити непростий вибір. Управляти державою і поготів непросто. Керманичам держави варто не тільки бути економічно грамотними, а й сміливими і мужніми людьми. Це тому, що цілі економічної політики часто конфліктують одна з одною і тому політики потрапляють у ситуацію, коли їм доводиться обирати найменше із двох лих. Наприклад, перед урядом завжди стоїть дилема: стимулювати ріст економіки і заразом збільшення зайнятості чи стримувати інфляцію? Цю дилему, пригадаємо, добре ілюструє крива Філіпса (див. підрозділ 15.4). Коли інфляція стає лихом для країни, то боротьба з нею стає пріоритетним завданням держави, можливо, навіть ціною деякого спаду виробництва і збільшення безробіття. Коли ж інфляцію в основному приборкано, то пріоритетом політики уряду стає ріст економіки.
У демократичних країнах пріоритетні напрямки економічної політики держави напрацьовуються у вигляді суспільного консенсусу, який приводить до влади через загальні вибори ту політичну силу, котра, на думку більшості виборців, здатна реалізувати ці пріоритети. Необхідною передумовою реалізації ефективної економічної політики є наявність сильної державної влади (законодавчої, виконавчої, судової).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія. Політекономія» автора Сірко А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Цілі та інструментарій державного регулювання економіки“ на сторінці 2. Приємного читання.
