Тепер щодо суспільних благ. Більшість життєвих благ є благами індивідуального користування: їх можна поділити, зробивши доступними для індивідуальних користувачів, і можна зробити виключними, тобто доступними для тих індивідів, які спроможні їх придбати за плату. Але є життєво необхідні блага, у виробництві яких підприємці не заінтересовані. їх називають суспільними благами і товарами.
Суспільні, або публічні, блага — це блага, які вирізняються такими особливостями: по-перше, вони неділимі, їх не можна, так би мовити, тиражувати і продавати вроздріб; по-друге, їх неможливо зробити виключними, доступними тільки для окремих індивідів.
Класичним прикладом суспільного (публічного) блага є маяк, що подає сигнали пароплавам. Його спорудження обходиться, м'яко кажучи, дуже недешево, а тому буде економічно ефективним за умови, якщо вигоди (зменшення кількості катастроф) перевищать виробничі витрати. Для окремого користувача (власника морського судна) ця справа геть невигідна, адже вигода, яку він матиме від маяка, не відомо чи взагалі коли-небудь окупить його витрати на цю споруду. До того ж, не існує технічних можливостей стягувати плату за послуги маяка зі всіх користувачів. Зважаючи на ці обставини, приватним фірмам невигідно брати на себе спорудження і експлуатацію таких маяків. А між тим, такі споруди необхідні для суспільства в цілому — безпека життя людей понад усе. Вочевидь витрати на такі блага мають лягати на плечі кожного члена суспільства. І посередником у цьому стає держава.
Наведений вище перелік "провалів" та обмеженостей ринку свідчить про те, наскільки відповідальною перед суспільством є економічна місія держави та її керівників. Між тим, державним посадовцям, як і звичайним людям, властива спокуса вирішувати проблеми наказовим способом (директивно). Так само і бідним, нужденним людям, особливо на пострадянському просторі, властиво апелювання до держави, що вона, мовляв, усе може і повинна зробити для поліпшення їхнього матеріального становища. А насправді перевищувати міру держави в економіці означає вимощувати собі "дорогу до пекла". Про це застерігали у 20-40-і рр. XX ст. видатні австрійці Л. Мізес і Ф. Гайєк, а гітлерівська Німеччина і СРСР показали це на практиці.
Авжеж, адміністративні (примусові) рішення держави також необхідні і в деяких сферах вони навіть ефективні, однак в економічній сфері вони створюють, як правило, тільки видимість вирішення проблем. Ось чому система державного регулювання економіки має вибудовуватися і працювати на принципах, які відповідають природі ринку, а не суперечать їй.
Принципи втручання держави в ринкову економіку:
За інших рівних умов перевага має надаватися ринковим формам організації економіки. Це, зокрема означає, що держава має фінансувати лише ті соціально значимі галузі, які не приваблюють приватний бізнес. Держава відповідає за виробництво суспільних благ.
• Державне підприємництво має не конкурувати, а допомагати розвитку приватного бізнесу. Це стосується, наприклад, участі держави у капіталі корпорацій, які освоюють перспективні напрямки НТП, або утримання міського громадського транспорту. Під цим кутом зору вирішується також питання доцільності приватизації того чи іншого державного підприємства.
• Державне втручання в економіку тим ефективніше, чим більше воно має ринкове (економічне) вираження. Наприклад, державна соціальна допомога не повинна живити у людей утриманських настроїв, а має надаватися у такий спосіб, щоб заінтересовувати їх до економічної активності, до особистісного розвитку. Крім того, держава має заохочувати дрібних підприємців, як-то фермерів, до спільної діяльності, до об'єднання праці, ідей і капіталів, забезпечувати таку кооперацію механізмами контрактного права з тим, щоб результати угод були передбачуваними для їх учасників.
• Державна економічна політика має сприяти зростанню економіки та соціальній стабільності. Держава має бути гарантом стабільності і цивілізованості ринкової економіки.
• На державу покладається пряма і особлива відповідальність за пом'якшення наслідків економічних спадів і депресій, за захист національних економічних інтересів у відносинах країни із зовнішнім світом.
• Ефективність системи державного регулювання економіки визначається співвідношенням отриманого суспільством як платником податків соціально-економічного результату у вигляді досягнутого рівня і якості життя та сукупних витрат на утримання самої держави і фінансування її програм. У демократичних країнах держава, будучи поставлена суспільством під жорсткий контроль, має себе економічно виправдовувати, тобто її альтернативна ціна має бути мінімальною.
Чітке усвідомлення принципів, що визначають доцільність втручання держави в економіку, підводить нас до двох важливих висновків:
по-перше, роль держави в сучасній економіці не зводиться тільки до компенсування "провалів" ринку. Вона ширша, багатша. Держава покликана ще й доповнювати ринкові регулятори економіки. їй не потрібно втручатися у сам процес господарювання економічних суб'єктів, а потрібно поліпшувати умови (середовище) їхньої господарської діяльності. Інакше кажучи, вона повинна брати на себе лише ті функції, які непідвладні ринку та які пов'язані з необхідністю задоволення суспільних потреб. І коли держава не впорюється зі своїми функціями, її високопосадові особи проявляють безпорадність або перевищення своїх функціональних обов'язків, тоді доводиться вже вести мову і про "провали" держави як регулятора економіки;
по-друге, лише взаємодія на партнерських засадах ринкових механізмів саморегулювання та системи державного макроекономічного регулювання спроможна забезпечити найвищу ефективність національної економіки.
Цілі та інструментарій державного регулювання економіки
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія. Політекономія» автора Сірко А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Провали" ринку та принципи втручання держави в ринкову економіку“ на сторінці 2. Приємного читання.
