Припустимо, виробник (фірма, країна) виготовляє два види продукції: книги і танки. Обмеженість ресурсів дає йому змогу виготовити протягом певного часу цю продукцію у різних альтернативних співвідношеннях (наборах): або (А) один млн. шт. книг, або (Д) чотири танки, або ж
Таблиця 2.1. Виробничі можливості підприємства
| А | Б | В | Г | Д | |
| Книги, тис. шт. | 1000 | 900 | 700 | 400 | 0 |
| Танки, шт. | 0 | 2 | 3 | 3,5 | 4 |
вибрати проміжний варіант, розподіливши ресурси між обома видами продукції (табл. 2.1). Побудувавши на основі даних цієї таблиці графік, отримаємо криву лінію, яка наочно відображає межу виробничих можливостей цього для даного виробника (рис. 2.5).
Крива виробничих можливостей містить багато точок, координати яких вказують на той чи інший варіант економічного вибору. Будь-яка з цих точок означає, що лише за такого розподілу ресурсів виробник отримує максимум продукції, тобто його виробничий процес стає ефективним. Разом з тим, через задану обмеженість ресурсів усяка інша комбінація виробництва книг і танків буде або неефективною, тобто не забезпечуватиме повного використання ресурсного потенціалу підприємства (до межі виробництва, наприклад, у точці М), або ж нереальною (вибір за межею можливостей, наприклад у точці Н).
Таким чином, крива виробничих можливостей, як модель економіки, цікава тим, що вона наочно показує ефективний і неефективний стани господарського процесу. Економіка функціонує ефективно тоді, коли вона працює на межі своїх виробничих можливостей, тобто вже неможливо збільшити виробництво одного блага, не зменшуючи при цьому виробництва іншого блага. Інакше кажучи, тільки ефективна економіка забезпечує повну зайнятість усіх наявних ресурсів і максимальний обсяг виробництва. Відповідно економіка стає неефективною за умов неповної зайнятості ресурсів, а отже і недовиробництва благ.
Вибір оптимального рішення обмежений числом варіантів, представлених сукупністю точок кривої межі виробничих можливостей. Яка саме точка на цій кривій буде визнана за оптимальний вибір — це залежить від багатьох конкретних обставин. Тут важливо те, що крива виробничих можливостей визначила область пошуку оптимуму.
Таким чином, у людей існує багато варіантів ефективного використання наявних ресурсів для виробництва тих чи інших життєвих благ. Потрібно лише вибрати один із них — найбільш ефективний, або оптимальний.
Проте усякий вибір пов'язаний із жертвою. Вибираючи певний варіант (віддаючи перевагу певному благу), завжди доводиться відмовлятися від іншого, "платити" за свій вибір так званими альтернативними (невидимими) витратами.
Альтернативна ціна, або вартість втрачених можливостей — це ціна вибору, або вартість заміни, розмір якої визначається цінністю або кількістю тих благ, якими жертвують при виборі інших (альтернативних) благ.
Врахування альтернативної ціни необхідне для розуміння дійсної величини вартості (ціни) кожного нашого економічного вибору, або рішення. Мабуть, найкращим прикладом для розуміння значущості альтернативної ціни буде те, як ми розпоряджаємося своїм чи не найдорожчим ресурсом — часом. Перед кожним із нас існує багато варіантів альтернативного використання свого часу: піти на заняття, розважитись десь із друзями, провідати рідних, просто поспати тощо. Так-от, ціна кожної години, приміром, витраченої на дозвілля, включатиме не лише отриману насолоду від спілкування з дру
Рис. 2.5. Крива виробничих можливостей
зями, а й, наприклад, утрачену користь від пропущених занять, за що доведеться самотужки долати відставання у навчанні, чи, можливо, відчуття провини перед рідною бабусею, яка в цей час так і не дочекалася улюбленого онука.
При кожному виборі на користь однієї з альтернатив, тобто при збільшенні виробництва певного блага, альтернативна ціна (ціна жертви) також зростає. У цьому проявляється закон зростаючих альтернативних витрат, згідно з яким зі збільшенням виробництва будь-якого блага альтернативні витрати виготовлення кожної його додаткової одиниці зростають.
Основною причиною дії цього закону є далеко не повна взаємозамінюваність виробничих ресурсів при виготовленні різних благ, а тому за умов поєної зайнятості ресурсів доводиться перепрофільовувати і використовувати все менш придатні для даного виробництва ресурси (наприклад, гірші засоби виробництва, менш кваліфікованих працівників тощо). В результаті кожна додаткова одиниця продукції обходиться ціною все більших альтернативних витрат (ціна заміни зростає). Варто також зауважити, що, якби всі ресурси були повністю взаємозамінюваними, то альтернативні витрати залишалися б постійними, а межа виробничих можливостей на графіку (рис. 2.5) мала б вигляд прямої, а не випуклої, лінії.
Взаємозамінюваність факторів виробництва зумовлена не тільки особливостями потреб і технології виготовлення конкретних благ, а, головним чином, обмеженістю ресурсів, з одного боку, та ефективністю їх використання, — з другого. Виробник заінтересований зекономити на використанні відносно дорогих ресурсів. Саме цими обставинами пояснюється зведення висотних будівель, використання синтетичних замінників, економічних двигунів, альтернативних джерел енергії тощо.
Таким чином, наявність ресурсів сама по собі ще не є запорукою успішного розвитку виробництва й піднесення добробуту людей. Наявні ресурси визначають лише виробничі можливості, або потенціал. Власне кажучи, суть економіки, або господарювання, полягає у реалізації можливостей кожного господарника робити вільний вибір, тобто насамперед самостійно вирішувати, які з потреб є наразі пріоритетними, бо тільки завдяки самообмеженню потреб абсолютна обмеженість ресурсів перетворюється у відносну. Далі економічний підхід вимагає зробити наступний вибір — знайти оптимальний (найкращий з усіх можливих) спосіб використання наявних ресурсів, який би забезпечив найбільший ефект.
Звичайно, ресурси і виробничі можливості суспільства, хоч і обмежені у даний момент, але з часом змінюються: зростає чисельність населення, відкриваються нові родовища корисних копалин, появляються синтетичні замінники традиційних матеріалів, створюються нові технології тощо. Зростання кількості і якості ресурсів та технологічний прогрес дають змогу розширити межі виробничих можливостей і тоді крива виробничих можливостей зміщується на графіку (рис. 2.5) вправо-вверх. її зміщення могло б бути паралельним, коли б приріст усіх ресурсів відбувався рівномірно, але в реальності такого майже не буває, через що зміщення набуває асиметричного виду.
Та проблеми господарюючого суб'єкта на цьому не вичерпуються. У зв'язку з можливостями нарощування виробництва, які відкриває науково-технічний прогрес, перед ним постає ще одна важлива проблема і, зауважимо, знову вибору — вибору такої структури поточного виробництва, яка б визначала можливості його розвитку в майбутньому. Йдеться про необхідність дотримання оптимального співвідношення між виробництвом предметів споживання і виробництвом засобів виробництва, між особистим споживанням і заощадженням, тобто про необхідність певної жертовності сьогодні заради заможнішого життя в майбутньому. Розумна стриманість у поточному споживанні та постійне піклування про заощадження ресурсів — необхідна умова прогресу економіки та суспільства.
Стає зрозумілим, що економічна організація виробництва забезпечується тільки свободою економічного вибору, або можливостями прийняття усіма його учасниками цілого ряду виважених економічних рішень, які для простоти можна звести до трьох головних (фундаментальних): — що, як і для кого виробляти? (рис. 2.6).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія. Політекономія» автора Сірко А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Межа виробничих можливостей та проблема економічного вибору“ на сторінці 2. Приємного читання.
