Неокласичний підхід ґрунтується на теорії трьох факторів виробництва (земля, праця, капітал) французького класика Ж.-Б. Сея та вченні його англійського послідовника А. Маршалла, який виокремив і четвертий фактор (підприємницький хист). Отже, згідно з неокласичним підходом економісти виділяють чотири базових (основних) фактори виробництва: земля, праця, капітал і підприємницький хист.
Земля як фактор виробництва — в широкому розумінні — це всі зайняті у суспільному виробництві природні ресурси (орні землі, пасовища, ліси, використовувані родовища корисних копалин, водоймища тощо). Терміном "земля" в економічній теорії традиційно позначають усі ті корисності, які даються нам природою в певному обсязі і пропозицію яких ми збільшити не в змозі.
Праця як фактор виробництва — це зайнята у виробництві людська робоча сила, або розумова та/чи фізична діяльність, спрямована на виготовлення благ. Лише завдяки праці уречевлені ресурси приводяться в рух, фактично стають засобами виробництва. Звичайно, у робочій силі поєднуються як природні здібності людини (фізична сила, витривалість, генетичні риси, здоров'я тощо), так і набуті властивості (рівень освіти, фах, досвід, звички, традиції, життєві цінності тощо). Тому важливо, щоб не лише людина пристосовувалася до вимог конкретного виробництва, але й виробництво модернізувалося, пропонуючи сприятливі умови для якнайповнішого розкриття творчого потенціалу людини та реалізації її інтересів.
Капітал як фактор виробництва — це використовувані у виробництві матеріальні, або інвестиційні, ресурси. При цьому такі матеріальні ресурси називають реальним, або фізичним, капіталом (капітальними благами), підкреслюючи цим їх відмінність від фінансових ресурсів, які використовуються для придбання тих чи інших капітальних благ (товарів) та залучення трудових ресурсів. Фінансові ресурси називають фінансовим, або грошовим, капіталом. Звісно, з самих грошей життєвих благ не створюють, але без їх опосередкованої участі виробництво товарів і послуг стає практично неможливим.
Підприємницький хист як фактор виробництва — це особливий вид праці по організації й управлінню господарською діяльністю. Саме підприємець — людина, котра має організаційний хист, здатна орієнтуватися в ринковому середовищі й оперативно ухвалювати економічні рішення — реально мобілізує та організовує ефективну взаємодію факторів виробництва задля створення нових товарів і послуг. Звичайно, підприємцем рухає приватний інтерес — отримання прибутку. Однак його справа сповнена ризику, бо, беручи на себе певні витрати, він позбавлений гарантій на їх повне відшкодування й отримання прибутку.
Землю, працю, капітал і підприємницький хист прийнято вважати базовими факторами виробництва, адже вони традиційно формували виробництво за будь-яких історичних умов. Історичні винятки існували лише для такого виробничого фактору як підприємницький хист. Наприклад, тоталітарний режим в колишньому СРСР з ідеологічних причин унеможливлював систему вільного підприємництва.
Сьогодні економічна теорія, зокрема концепція постіндустріального суспільства, зважаючи на істотні зміни в системі сучасного виробництва під впливом науково-технічної революції (НТР), дає більш розлогу класифікацію факторів виробництва, виділяючи і такі, як організація і технологія виробництва, інформація, наука, енергія, інфраструктура, екологічний фактор (рис. 2.4). Розглянемо коротко їх зміст.
Рис. 2.4. Фактори сучасного виробництва
Організація виробництва — це налагодження раціональної взаємодії факторів виробництва, або практичне забезпечення єдності, злагодженості та ефективності всього виробничого процесу. Наприклад, організація виробництва літаків передбачає налагодження чітких зв'язків між окремими підрозділами авіазаводу (цехами, дільницями, бригадами), а також зв'язків заводу з усіма постачальниками ресурсів.
Технологія виробництва (від грецьк. technë — вміння + logos — вчення) — це конкретні прийоми і методи, робочі процеси та порядок виготовлення продукту. Наприклад, технологія виготовлення вина передбачає певну послідовність операцій, дотримання певних пропорцій компонентів, відповідний режим витримки тощо. Знання новітніх технологій — необхідна умова ефективного виробництва. Ось чому нині широкого поширення набув обмін передовими ноу-хау (від англ. know-how — знати як) -"секретами виробництва", або технологічними знаннями й досвідом. Прикметою новітніх, чи високих, технологій (хай тек, від англ. high tech) є їх широке опертя на використання інформації та комп'ютерів. Такі технології називають інформаційними, або інформаційно-комп'ютерними.
Інформація (від лат. informatio — роз'яснення) — це потік певних знань, відомостей, сигналів, що передаються й сприймаються людьми. Інформація забезпечує функціонування складної техніки (особливо з програмним управлінням), вибір оптимальної організації виробництва та контроль за ним, можливість швидкої переналадки виробництва, підвищення рівня знань і кваліфікації працівників, швидкий пошук постачальників і ринків збуту продукції тощо. Утім зауважимо: інформаційні технології приносять людям не тільки величезну користь, а й становлять певні загрози, пов'язані з можливостями викрадення конфіденційної інформації й цінностей, умисного виведення з ладу систем управління, маніпулювання масовою свідомістю, шантажем тощо.
Наука — це теоретично систематизовані об'єктивні знання. Наукові ідеї завжди надавали прискорення розвитку виробництва. Одначе, якщо протягом багатьох віків відбувалося еволюційне (поступове) удосконалення засобів і способів виробництва, що ми називаємо науково-технічним прогресом, то, починаючи з середини XX ст., розвинений світ переживає революційні (докорінні, якісні) зміни в розвитку засобів виробництва, технологій. Якщо раніше наука й виробництво розвивалися розрізнено, то тепер ми є очевидцями їх інтеграції, або органічного поєднання. Наука перетворюється в безпосередній і наскрізний фактор виробництва, а виробництво стає все більш наукомістким процесом.
Енергія — це певна сила, що використовується для приведення в рух засобів виробництва. На противагу попереднім епохам, коли виробництво обходилось в основному механічною енергією самої людини чи використовуваних нею тварин, у наш час виробництво потребує потужного і різноманітного паливно-енергетичного забезпечення. Енергія набула особливого значення і, що важливо, стала самостійним фактором виробництва. Жодного підприємства сьогодні не можна побудувати, не вирішивши попередньо питання про його енергопостачання. Тим більш, що світ переживає енергетичну кризу і нагальною стала проблема пошуку нових джерел енергії.
Інфраструктура (від лат. infra — під, нижче + structura — будова) — це сукупність сфер і видів економічної діяльності, які створюють умови для функціонування власне виробництва. У її складі виділяються дві підсистеми: 1) виробнича інфраструктура — допоміжні види діяльності, що обслуговують основне виробництво (матеріально-технічне постачання, складське господарство, транспорт, зв'язок тощо) та 2) соціальна інфраструктура — сфера, що створює соціально-культурні умови життя людей (в тому числі і для працівників конкретного виробництва з їх сім'ями (житлово-комунальне господарство, освіта, охорона здоров'я, культура тощо). За умов сучасного виробництва, зокрема, якщо зважати на його масштаби, глибину спеціалізації, потребу у гнучкій переналадці, а також зростаючу залежність від людського фактора, роль інфраструктури загалом значно зросла і за своєю значущістю вона також стала окремим фактором виробництва.
Екологічний фактор виробництва — це комплекс проблем, пов'язаних із відносинами людини та природи, необхідністю захисту, збереження та відновлення довкілля. Природа — не лише джерело ресурсів для виробництва, а й середовище для життя людей. Тому, враховуючи можливості й потенційні загрози з боку індустріального виробництва, суспільство все більше переймається проблемами екології, а виробництво, так би мовити, екологізується (на додачу до гуманізації і демократизації). Це проявляється у запровадженні ресурсоощадливих і безвідходних технологій, будівництві очисних споруд, здійсненні національних природоохоронних програм, посиленні державного і громадського контролю за станом довкілля тощо. Існування екологічного фактора виробництва — також прикмета сучасного виробництва.
Усі названі вище фактори виробництва беруть участь у створенні економічних благ. Однак у кожному конкретному виробництві вони використовуються не розрізнено, а обов'язково у певній комбінації (наборі) і в певних кількісних співвідношеннях. І все-таки у кожному наборі використовуваних факторів виробництва (або, що те ж саме, у підібраній технології) основними (базовими) є земля, праця і капітал. Вони діють взаємопов'язано і доповнюють один одного.
Межа виробничих можливостей та проблема економічного вибору
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна теорія. Політекономія» автора Сірко А.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Виробництво та його основні ресурси (фактори)“ на сторінці 2. Приємного читання.
