РОЗДІЛ 45

Фіделіас прийшов в себе десь у темному, прохолодному місці. Боліло все тіло. Він відкрив очі.

— Добре, — відізвалася Одіана. — Ти не спиш. — Вона нахилилася над ним, щоб легко притиснути кінчики своїх пальців до його скронь. На її шиї блистів прохолодний, блідо-металевий нашийник примусу, стискаючи її горло. — Кровотеча припинилася.

— Що сталося? — запитав Фіделіас.

Вона дуже уважно стежила за його губами, поки він говорив, а потім відповіла: — Я знайшла мого Олдріка, а потім знайшла вас. Ми ще не вийшли з гарнізону. Нам потрібно, щоб ви нам допомогли.

— Де ми?

— На складі в гарнізоні. Мій любий дещо розвідає, а потім ми підемо.

— Кинджал?

— У вашій руці. Ви нізащо не хотіли відпустити його.

Фіделіас підняв руку і побачив там кинджал.

— Люди?

— Відійшли.

Двері до складу заскрипіли, відкриваючись, і Олдрік, одягнений в туніку легіонера Риви, увійшов всередину.

— У нас мало часу, — повідомив він напруженим голосом. Він підійшов до Одіани і кинув їй кілька закривавлених кружків шкіри з прикріпленими до них примхливими завитками чудового білого волосся. Скальпи. — Марати прочісують будівлі у пошуках своїх.

— Потрібно було лише один, щоб зробити це, — сказала Одіана. Посміхаючись, вона підняла скальпи. Почавши наспівувати щось собі під ніс вона пішла за купу розкиданих ящиків і сміття у темряву складу.

Фіделіас піднявся, хитаючись на ногах. Він подивився вниз, щоб побачити, що теж одягнений у риванську туніку.

Олдрік підхопив його, хоча сам мечник здавався не стійкішим.

— Легше. Ви дуже сильно постраждали. Одіана підлатала вас, але вам знадобиться серйозне лікування.

Фіделіас кивнув. Він засунув кинджал Аквитейна в мішок і надійно зав'язав його.

— Гаразд, — сказав він, — як ми виходимо?