РОЗДІЛ 45

— Ісана була надто доброю, і не змогла убити тебе, Корд. Хоч ти і заслужив на це. — Вона ще раз поцілувала його у чоло. — Я також не зможу.

Тоді вона взяла один зі скальпів, які приніс Олдрік, і прив'язала його до руки Корда. Потім засунула ще один під ремінь, а третім обмотала його зап'ястя.

— Це скальпи воїнів клану Коня, — сказала Одіана. — Вони дуже серйозно ставляться до скальпування. І перевіряють будинки по черзі, шукаючи ворогів. Вони повинні бути тут за кілька хвилин, негіднику. Вони виривають серце з грудей і з'їдають його, поки воно ще б'ється. Ви побачите початок цього. — Вона зітхнула і повернулася до Олдріка. — Але ми не побачимо?

Він похитав головою.

— Все одно це приємний ранок. Час іти, моя люба.

Одіана подивилася на нього, потім незадоволено скривила губки, але підійшла до Олдріка і вклала свою руку у його.

Фіделіас проморщився, поглянувши на перев'язаного скальпами. Тоді повернувся, щоб піти.

Корд схопив на його щиколотку.

— Почекайте. Будь ласка. не залишайте мене тут. Не залишайте мене для цих тварин.

Фіделіас зупинився, але тільки для того, щоб опустити п'яту на пальці нещасного, а потім пішов геть, готуючи заклинання невидимості, що прикрили його, Олдіка та Одіану, щоб вони вислизнули з розореної битвою фортеці.

Вони вийшли зі складу і одразу півдюжини воїнів клану Коня зайшли всередину. Менш ніж за хвилину Корд почав кричати. Довгими, тягучими, жахливими криками.

Одіана нахилилася, поклала голову на плече Олдріка і прошепотіла: — Ти правий, мій пане. Цей ранок прекрасний.