РОЗДІЛ 24

Ісана почула голос жінки:

— Прокинься. Та прокинься вже. — Хтось ляснув її по обличчю раптово і різко. Ісана здивовано скрикнула і підняла руки, намагаючись захистити своє обличчя. Той самий голос продовжував вимагати, як і раніше, — прокинься, — і ляскав по її щоках з рівномірними інтервалами, поки Ісана не відвернулася від удару, підкоривши собі руки та коліна, а потім підняла голову.

Ісані було гаряче. Як у сауні. Її шкіра була змочена потом, і одяг прилип до неї, також вологий. Світло било по очах, і пойшла мало не хвилина, поки вона усвідомлювала, що лежить на брудній підлозі, що навколо неї палає вогонь суцільним колом, кільце з вугілля і дров, що горіло і диміло. Її горло і легені висохли від спраги і диму, і вона закашлялася так сильно, що ледь не вирвала.

Вона покрила рота тремтячою рукою, намагаючись відфільтрувати частину диму та пилу з повітря, щоб дихати. Хтось допоміг їй сісти, руки були жваві, міцні.

— Дякую, — прохрипіла вона. І підняла очі, щоб побачити жінку, яку вона бачила в Рилвотері, яка душила Таві. Вона була красива, з темним волоссям і блискучими очима, з вигинами фігури такими солодкими, як чоловіки тільки могли бажати, хоча її волосся висіло сплутаними, блискучими пасмами, а обличчя було вимазане сажею. Шкіра біля її очей, була яскраво-рожевою, блискучою і новою. Невелика усмішка вигнула її повний рот.

Ісана здивовано ахнула, відсахнувшись від жінки, глянувши навколо, на пожежу, на низьку стелю, гладку, круглу кам'яну стіну за палаючим кільцем з вугілля. В стіні були двері, і Ісана спробувала встати і піти до них, лише щоб виявити, що її ноги не підкорилися їй належним чином. Вона спіткнулася і сильно впала набік, досить близько до вугілля, так що її шкіру боляче обпекло. Вона відповзла від вогню.

Жінка допомогла, повернувши Ісану до центру.

— Не намагайся, і будь обережнішою, — порадила жінка. — Ти повинна бути обережнішою, інакше згориш. — Вона сіла проти Ісани, нахиливши голову вбік і вивчаючи її. — Мене звуть Одіана, — сказала вона. — І ми ув'язнені.

— Ув'язнені, - прошепотіла Ісана. Її голос звучав як вороняче каркання, і їй довелося болісно прокашлятися. — Ув'язнені де? Що з моїми ногами?

— У Кордгольді, я думаю, так вони його називали, — сказала Одіана. — У тебе слабість після хвороби. Коли Корд знайшов тебе на березі після потопу, твоя голова була розбита. Вони змусили мене врятувати тебе.

— Ви? — запитала Ісана. — Але ж ви намагалися покалічити Таві.

— Того гарненького хлопчика? — запитала Одіана. — Я не калічила його. Я вбивала його. Швидко, щоб не мучився. Є різниця. — Вона фиркнула і сказала: — Нічого особистого.

— Таві, - сказала Ісана, знову закашлявши. — З Таві все гаразд?

— Звідки мені знати? — сказала Одіана зі слабким роздратуванням. — Ти ледь не вирвала мені очі, жінко. Наступне, що я побачила, — це потворного придурка Корда.

— Отже ти не… — Ісана похитала головою. — Як Корд узяв тебе у полон?

Вона кивнула.

— Він знайшов мене після потопу. Я лежала і лікувала свої очі. — Одіана посміхнулася. — Я ніколи не думала про свої нігті, як про зброю. Тобі доведеться показати мені, як це робиться.

Ісана якусь мить дивилася на жінку, а потім сказала:

— Ми повинні вийти звідси.