РОЗДІЛ 24

Одіана відмахнула волосся з обличчя однією рукою і сказала, трохи прохолодним голосом: — Коли мені було одинадцять років, наш стедгольдер продав борг мого батька работорговцям. Вони забрали всіх нас. Вбили батька, мого найстаршого брата та найменшого, хлопчика. Забрали з собою лише маму, моїх сестер і мене. І молодшого брата. Він був гарненький. — Її очі дивилися кудись далеко за стіну коптильні. У них відбивався вогонь. — Я була занадто молодою. Я не почала менструацій, не мала фурії. Але почала у ту ніч, коли вони мене забрали. Коли вони передавали мене один іншому як флягу з вином. Моя магія прокинулася, і я відчувала все, що відчували вони, гольдерша. Всю їх хіть та ненависть, і страх, і голод. Все проходило через мене. Вливалося в мене — Вона почала хитатися туди і назад. — Я не знаю, як ви знайшли свою фурію. Коли ви почала відчувати інших людей. Але ви повинні дякувати всім фуріям Карни, що це не було схоже на моє пробудження. — гірка усмішка підскочила до її губ. — Цього досить, щоб зійти з розуму.

Ісана зковтнула і сказала:

— Мені шкода. Але, Одіана, якщо ми спробуємо разом…

— Нас вб'ють теж разом, — сказала Одіана, її голос знову став роздратованим. — Послухай мене, гольдерша, і я розповім тобі, що станеться. Я вже робила таке раніше.

— Гаразд, — тихо сказала Ісана.

— Є два види работорговців, — почала Одіана. — Одні займаються цим щоб отримати прибуток, а інші бо їм це подобається. Професіонали працюють на Консорціум. Вони нікому не дозволяють бити або користуватися своїм товаром, якщо тільки не у виховних цілях. Якщо ви їм сподобаєтеся, вони запросять вас до свого намету і нададуть вам приємну їжу, розмову і спробують звабити вас. Це те ж саме зґвалтування, але займає трохи більше часу, після чого ви отримуєте хорошу їжу і м'яке ліжко.

— Це не про Корда.

— Не про нього. Він відноситься до другого виду. Як ті, хто забрав мою сім'ю. Для нього головне, щоб він когось бив. Знати, що він когось зламав. Йому не потрібно високоякісного продукту, який готовий до роботи або задоволення. Він хоче, щоб ми були зламані. Щоб ми були тваринами. — Вона посміхнулася і сказала: — Коли він нас бере, це лише частина процесу, яка подобається йому трохи більше, ніж інші.

Живіт Ісана болісно стиснувся.

— Бере нас, — прошепотіла вона. — Він…

Жінка кивнула.

— Якби він хотів вбити тебе, ти була би вже мертвою. Він має щодо тебе інші плани. — Вона вищирилась. — І я бачила кількох жінок, яких він тримає тут. Крільчихи. Овечки. Він любить безпорадних. Які не опираються… — Вона поїжилася, а потім потягнулася, вигнувши спину, на мить заплющивши очі. Однією рукою вона потягнулася до горла і кофтинки, розстібаючи гудзики мокрої, прилиплої до тіла тканини.

— З вами все гаразд? — запитала Ісана.

Одіана облизнула губи і сказала:

— У мене не так багато часу. Послухайте мене. Для нього гра полягає у тому, щоб зламати вас, і щоб зробити це, він повинен вас залякати. Якщо ви не боїтеся, він не матиме влади над вами. Якщо ви спокійна і володієте собою, ви не та, кого він хоче. Розумієте?

— Так, — сказала Ісана. — Але ми не можемо просто залишатися тут…

— Ми будемо живі лише до тих пір, поки він вас не зламає, - сказала Одіана. — Для нього я не що інше, як гарна повія, якою він скористається. А вас він хоче розтоптати. Поки ви будете контролювати себе, він не отримає те, чого хоче.

— Що станеться, якщо я зламаюся?

— Він вас вб'є, - сказала вона. — І вб'є мене, тому що я бачила вас, а тіла сховає. Але це не важливо.

— Чому ні?