Дегенеративно-дистрофічні захворювання суглобів
Дегенеративно-дистрофічні захворювання суглобів характеризуються хронічним прогресуючим порушенням метаболізму суглобового хряща, кісткової структури епіфізів з подальшим втягненням у дегенеративний процес інших елементів суглоба, що супроводжується розвитком деформації суглобів, дисконгруентністю, больовим синдромом, втратою функціональної активності, розвитком вторинного запального процесу в суглобі різної інтенсивності, інвалідизацією та зниженням якості життя хворих.
На підставі клінічних та морфологічних даних Н. О Косинська та А. Г. Рохлін виділили три форми дегенеративно-дистрофічних уражень суглобів (Косинська Н. О, Рохлін А. П, 1961), які сьогодні знайшли своє місце у класі XIII МКХ-10 "Захворювання кістково-м'язової системи та сполучної тканини".
Остеоартроз
Остеоартроз – гетерогенна група захворювань різної етіології з подібними біологічними, морфологічними та клінічними проявами і наслідками, в основі яких лежить ураження всіх елементів суглоба, в першу чергу суглобового хряща, а також субхондральних відділів кістки, синовіальної оболонки, зв'язок, капсули, періартикулярних м'язів (рис. 7.1). Вказані зміни відбуваються поступово в результаті того, що травмування суглобового хряща при навантаженні перевищує швидкість його репарації (фізіологічного оновлення).
На дане захворювання припадає майже 80% у загальній стуктурі патології су-
Рис 7.1. Остеоартроз
глобів у осіб старше 60 років, у 10-30% випадків остеоартроз призводить до непрацездатності різного ступеня. За останні 30-60 років зафіксовано зростання захворюваності на остеоартроз у 5-9 разів. Медико-демографічні показники Європи та СІНА засвідчують продовження процесу "старіння" населення та збільшення частки осіб старше 60 років, у 2020 році кількість населення цієї вікової групи збільшиться вдвічі. Прогнозується збільшення вікової захворюваності на остеоартроз, особливо в працездатному віці, а також зростання захворюваності в дитячому і підлітковому віці – "омолодження остеоартрозу". Всі ці складові зумовлюють подальше зростання захворюваності на дану патологію як в абсолютних, так і у відносних величинах.
Термінологічні визначення – остеоартроз, артроз, остеоартрит, деформуючий артроз – у даний час в X Міжнародній класифікації хвороб представлені як синоніми.
Найчастіше при остеоартрозі уражуються суглоби кисті, перший плеснофаланговий суглоб стопи, суглоби шийного та поперекового відділів хребта, колінні та кульшові суглоби. Однак за тяжкістю порушення функції опорно-рухового апарату перше місце займають кульшовий, колінний і надп'ятково-гомілковий суглоби, а також плечовий суглоб.
Лікування остеоартрозу є комплексним і тривалим, а наявність часто множинної супутньої патології у пацієнтів літнього віку вимагає жорсткого підходу у виборі ефективної та безпечної терапії, який ґрунтується на достовірній доказовій базі.
Етіологія та патогенез
Остеоартроз – одне з найбільш розповсюджених дегенеративно-дистрофічних захворювань суглобів, на яке страждає від 6,4 до 12 % населення світу.
Це поліетіологічне захворювання, виникнення та розвиток якого пов'язані з низкою генетичних, ендогенних (гормональний дисбаланс, імунні порушення, оксидаційний стрес) та екзогенних факторів (травма, перевантаження). Більшість учених вважають, що при ОА первинно пошкоджується хрящова тканина. У патогенезі цього захворювання спостерігається порушення не тільки структури і функції матриксу хряща, але й його метаболізму. Основним патологічним проявом ОА є руйнування суглобового хряща, найважливіша функція якого – адаптація суглоба до механічного навантаження та забезпечення вільного руху суглобових поверхонь.
Хрящ складається з двох основних елементів: міжклітинної речовини (матриксу), що складає 98 % об'єму хрящової тканини та клітин: хондроцитів та хондробластів (2 %). У свою чергу, двома найважливими компонентами хрящового матриксу є макромолекули колагену різних типів (переважно II тип) та протеоглікани (ПО ПГ забезпечують унікальні адаптаційні властивості хряща. 90 % ПГ хряща належить до агреканів. Ця молекула складається з білкового ядра, до якого приєднані ланцюги хондроїтинсульфат (ХС), кератансульфату (КС) та гіалуронової кислоти (ГК).
Характерною ознакою деструкції хряща при ОА є втрата матриксом ГАГ – ХС, КС, ГК поверхневою, проміжною та глибокою зонами. Крім того, відзначається зменшення молекули ПГ, яка набуває здатності до виходу з матриксу хряща. ПГ (змінені та дрібні) здатні поглинати воду, але не здатні її втримувати. Надлишкова вода поглинається колагеном, він набрякає та розволокнюється, що веде до зниження резистентності хряща.
Хондроцити – клітини, що регулюють обмін хрящової тканини, тобто синтез (анаболізм) та деградацію (катаболізм) агрекану та інших компонентів хрящового матриксу. В нормі ці процеси перебувають у збалансованому стані, але при ОА спостерігається
порушення нормального обміну хрящової тканини в бік переважання катаболічних процесів над анаболічними.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Травматологія та ортопедія» автора Голки Г.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дегенеративно-дистрофічні захворювання суглобів та хребта“ на сторінці 1. Приємного читання.
