Діагностика при ортопедичних захворюваннях або наслідках ушкоджень вирізняється тим, що у пацієнта немає загрозливих для життя розладів, які вимагають надання екстреної медичної допомоги, а у лікаря, як правило, є досить часу для бесіди з хворим, його детального огляду і виконання необхідного комплексу додаткових досліджень. Основними прийомами обстеження є огляд, пальпація, перкусія, аускультація, визначення амплітуди рухів у суглобах, оглядова і локальна рентгенографія. До схеми обстеження входять також визначення морфофункціональних змін при дозованих навантаженнях, аналіз цих лабораторних досліджень, інвазивні втручання (пункція, біопсія). Основні інструменти травматолога-ортопеда при обстеженні пацієнтів – сантиметрова стрічка і кутомір. Порівняльний вимір довжини кінцівок (відносної, абсолютної), осьових ліній, кола, амплітуди активних і пасивних рухів у суглобах повинні проводитися усім хворим.
Починаючи бесіду з хворим, перш ніж починати заслуховувати скарги, необхідно ознайомитися з паспортною частиною історії хвороби. Розповідь хворого про своє захворювання і розпитування лікаря про початок, перебіг і характер хвороби відносяться до анамнезу.
Анамнез. З'ясовуючи анамнез і групуючи його, вдається отримати значну кількість дуже важливих фактів, що мають безпосереднє відношення до захворювання. Можна визначити час і умови появи перших симптомів, причину, що викликала захворювання, вплив зовнішніх і внутрішніх умов, на перебіг процесу захворювання – спокою і навантаження, охолодження і зігрівання, вплив різних лікувальних заходів, ожиріння і схуднення хворого та ін. У багатьох випадках анамнез може дати певні відомості про деякі об'єктивні симптоми, що спостерігалися раніше, але відсутні у момент дослідження хворого. Відомості, що отримуються від хворого, про те, чи гострим, чи хронічним був початок запального процесу (наприклад, при перенесеному артриті), про схильність до кровоточивості при гемофілічному артрозі, повинні розцінюватися лікарем як об'єктивні симптоми. При збиранні анамнезу слід прагнути отримати повне уявлення про картину захворювання з часу його виникнення, тобто про динаміку захворювання. Одноразове дослідження ортопедичного хворого фізикальними методами, як і короткочасне спостереження, не завжди дає ті цінні відомості про динаміку процесу захворювання, які можна часто отримати за допомогою анамнезу.
Скарги. Розповідь хворого, його скарги та розпитування лікарем переплітаються між собою, часто повторюються в процесі обстеження хворого, тому розмежувати їх важко. Проте послідовність і плановість дослідження допомагають відділяти скарги від анамнезу (спогадів), що має своє відображення в загальноприйнятих історіях хвороби.
Огляд. Огляд хворого є одним із простих методів дослідження в тому сенсі, що не доводиться вдаватися до складної апаратури. Проте він вимагає від лікаря знань та вмінь не лише бачити, а й виявляти щонайменші відхилення від норми, помічати не лише грубі порушення в будові тіла, але й малі симптоми, за якими можуть ховатися суттєві зміни. Хворого слід оглядати на повній відстані і зблизька, в стані спокою і в русі. Хребет і нижні кінцівки оглядають під навантаженням і без нього. Огляд хворого має бути завжди порівняльним. В одних випадках проводиться порівняння з симетричним здоровим відділом тулуба і кінцівок. В інших випадках доводиться через поширеність ураження симетричних відділів робити порівняння з нормальною будовою людського тіла, враховуючи вікові особливості хворого. Органи опори і руху – єдина функціональна система, тому відхилення в одній будь-якій частині неминуче пов'язане зі змінами в інших відділах тулуба і кінцівок, що компенсують ваду. Оголення ортопедичного хворого потрібне для того, щоб не лише визначити зміни ураженого відділу, але і встановити зміни в інших частинах. Захворювання верхніх кінцівок і плечового пояса вимагають оголення усієї верхньої половини тулуба. При багатьох захворюваннях хворі приймають певні пози або надають кінцівкам характерні положення. Причини цих вимушених положень різноманітні, найчастіше це больові відчуття.
При огляді кінцівок досить повні дані можна отримати, дотримуючись певної послідовності. Спочатку визначають найбільш виражені деформації та порушення з боку кінцівок, потім переходять до огляду ураженої ділянки (наприклад, суглоба) і закінчують огляд вивченням змін в інших відділах, відзначаючи стан м'язової системи і характер компенсаторних змін.
До грубих порушень належать:
• патологічні установки в суглобах та порушення рухів;
• зміни довжини та осі кінцівок;
• порушення конгруентності суглобових поверхонь.
Патологічні установки, що утримують кінцівку у вимушеному положенні, можуть бути зумовлені як патологічним процесом у суглобі, так і його наслідками (контрактурами, анкілозом). Викривлення в сагітальній площині можуть спостерігатися в межах діафізів, наприклад, при кутоподібному викривленні гомілки дозаду – recurvatum, допереду – antecurvatum. Викривлення можуть бути стійкими (при неправильно зрощених переломах, рахітичних деформаціях) або ж виникати тільки під час навантаження (тугі несправжні суглоби). Нормальна вісь кінцівки у фронтальній площині при таких вимушених установках може залишатися не порушеною. Викривлення кінцівок у фронтальній площині визначають за допомогою так званої осі.
Вісь нижньої кінцівки в нормі проходить від spina iliaca anterior superior, через середину наколінка (або внутрішній його край) і перший міжпальцевий проміжок (або великий палець). За відсутності бічних викривлень ці три точки лежать на одній прямій (рис. 1.1, А). З'єднання цих точок ноги не прямою, а ламаною лінією вказує на деформацію у фронтальній площині. Слід зазначити, що в нормі вісь ноги залишається незмінною як при зігнутих, так і при випрямлених ногах у кульшовому і колінному суглобах. При відхиленні гомілки в ділянці колінного суглоба досередини [genu valgum) вісь ноги зміщується назовні від наколінка. При відхиленні гомілки в області колінного суглоба назовні (рис. 1.1, Б) вісь кінцівки зміщується досередини від наколінка (genu varum).
Віссю верхньої кінцівки є лінія, проведена через центр головки плечової кістки (caput humeri), головку променевої (capitulum radii) і головку ліктьової кісток [capitulum ulnae). Навколо цієї осі рука здійснює обертальні рухи: ротацію в плечовому суглобі, пронацію і супінацію передпліччя. При деформації руки у фронтальній площині лінія осі робиться ламаною. У разі відхилення перепліччя в ділянці ліктьового суглоба до середини (cubitus valgus) вісь руки проходить назовні від головки променевої кістки. При відхиленні передпліччя в ділянці ліктьового суглоба назовні (cubitus varus)
Рис. 1.1. Оцінка осі верхньої кінцівки:
А – нормальна вісь; Б – вальгусна деформація (cubitus valgus); В – варусна деформація (cubitus varus) – практично не зустрічається
вісь руки зміщується досередини від головки променевої кістки (рис. 1.1).
При огляді можна виявити збільшений в об'ємі суглоб, його деформацію, а також викривлення кінцівки на рівні суглобів або діафізів довгих трубчастих кісток, що виникли внаслідок перенесеного захворювання чи неправильного зрощення кісток.
Деформація може бути викликана найрізноманітнішими причинами: ушкодженням суглобового кінця, руйнуванням одного з виростків, а також недорозвиненням епіфіза і його відсталістю в рості. Двобічне відхилення колінних суглобів назовні має назву О-подібного викривлення ніг, досередини – Х-подібного (рис. 1.2). Досить часто при рахіті виявляються відхилення колінних суглобів обох в одну сторону genu valgum на одній нозі і genu varum – на іншій. За характером і ступенем змін розрізняють: недорозвинення суглобів, або дисплазії (dysplasia), при яких між кінцями, що зчленовуються, зберігається правильне взаємовідношення, але суглобові поверхні внаслідок недорозвинення одного чи обох суглобових кінців позбавлені нормального контакту.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Травматологія та ортопедія» автора Голки Г.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Методика обстеження при ортопедичних захворюваннях та наслідках травм опорно-рухової системи“ на сторінці 1. Приємного читання.
