Становлення травматології і ортопедії у складі загальної хірургії

Травматологія та ортопедія

Декан медичного факультету Сорбонни (Париж) Школя Андрі (Nicolas Andry de Bois-Regard), 1658-1742

Декан медичного факультету Сорбонни (Париж) Школя Андрі (Nicolas Andry de Bois-Regard), 1658-1742

Емблема ортопеди, яку запропонував Ніколя Андрі

Емблема ортопеди, яку запропонував Ніколя Андрі

Характерною рисою середини XVIII – кінця XIX ст. є прогресивний розвиток усіх складових частин нової дисципліни, але строго у рамках загального розквіту хірургії. Упродовж багатьох десятиліть в університетах і в Імператорській Медико-хірургічній академії Росії питання хірургії ушкоджень, діагностики і лікування хворих з патологією опорно-рухового апарату викладали загальні хірурги. На початку XIX ст. у рамках єдиної хірургічної дисципліни виділилися дві вітчизняні ортопедо-травматологічні школи – московська і петербурзька. Московську школу травматологів очолив декан Московського університету Є. О. Мухін, який першим у Росії видав тематичну працю "Перші начала костоправної науки" (1806). Книга була присвячена діагностиці і лікуванню переломів та вивихів. Цінність її полягала в тому, що це перший підручник, написаний російською мовою. У Санкт-Петербурзі основи навчання військових лікарів мистецтва десмургії і механургії були закладені академіком І. Ф. Бушем – першим професором хірургії Медико-хірургічної академії. Перший вітчизняний посібник "Курс ортопедії" для студентів був виданий у 1885 р. доцентом Казанського університету Н. І. Студенським.

У першій половині XIX століття завдяки працям Є. О. Мухіна, І. Ф. Буша, І. В. Буяльського, М. І. Пирогова та їхніх учнів у Росії склалися загальні принципи лікування хворих із переломами кісток, що базували як на багатовіковому досвіді надання медичної допомоги потерпілим, так і на досягненнях світової наукової медицини. Вони включали: зіставлення відламків зламаної кістки (репозиція); знерухомлення травмованої кінцівки (іммобілізація) для утримання зіставлених відламків на строк, необхід-

Є. О. Мухін (1766-1859) – засновник московської травматологічної школи

Є. О. Мухін (1766-1859) – засновник московської травматологічної школи

ний для зрощення перелому; попередження розвитку ускладнень і лікування, спрямоване на відновлення функції кінцівки.

На початку 50-х років ХІХ століття Mathijen (Голландія) та Μ. І. Пирогов одночасно і незалежно один від одного запропонували анестезію та один із чотирьох нині існуючих методів лікування переломів кісток – одномоментну репозицію відламків з подальшою іммобілізацією кінцівки гіпсовою пов'язкою. Це стало одним із досягнень першого етапу розвитку ортопедії і травматології та знайшло швидке впровадження в широку практику лікувальних установ усіх країн світу. За допомогою цього методу і нині лікується частина хворих із переломами кісток кінцівок.

Μ. І. Пирогов – геніальний учений, мислитель і провидець, з ім'ям якого пов'язана ціла епоха розвитку медицини, а саме – вчення про травму і травматичну хворобу як загальну реакцію організму на механічну травму. Його роботи з травматології і військово-польової хірургії мали виняткове значення, а деякі не втратили своєї значущості й донині. Опис анатомічних препаратів

Професор Μ. І. Пирогов (1810-1881)

Професор Μ. І. Пирогов (1810-1881)

кінцівок для визначення топографічно обґрунтованих доступів при хірургічних втручаннях, ефірний наркоз, уперше застосований у воєнно-польових умовах, методика підшкірних тенотомій розширили можливості в лікуванні травм, а кістково-пластична ампутація стопи застосовується донині.

Подальший розвиток має вчення про переломи, пов'язане з науковим обґрунтуванням методу постійного витягнення, коли за допомогою пристосувань скелетного, манжетного, клейового або лейкопластирного витягнення забезпечувалися як репозиція відламків, так і знерухомлення травмованої кінцівки. Саме ця обставина дала основу хірургам іменувати цей метод функціональним на відміну від колишнього іммобілізаційного. Становленню і розвитку функціонального методу лікування переломів сприяли розробка загальних принципів постійного витягнення (В. Bardenheuer, 1887) і вчення про функціональне лікування (J. Lucas – L. Championniere, 1889) хворих із переломами кісток, введення в клінічну практику поняття про середньофізіологічне положення кінцівок (Н. Zuppinger, 1909). Кращим із способів постійного витягнення був спосіб скелетного витягнення. Проте техніка його застосування була відпрацьована тільки протягом перших 10 років XX століття, тобто вже на другому етапі розвитку спеціальності.

Ортопедія і травматологія у рамках загальної хірургії спочатку (понад 100 років) розвивалися за класичним еволюційним варіантом. Якісні зміни в розвитку ортопедії почали відбуватися на межі XVIII і XIX ст., коли фахівці цього профілю стали лікувати деформації та інші захворювання опорно- рухового апарату не лише у дітей, але й у дорослих у створюваних ортопедичних госпіталях. У 1888 р. була відкрита ортопедична лікарня в Одесі, а в 1896 р. – лікарня для дітей з різними деформаціями в Харкові. У багатьох містах ентузіасти травматологи-ортопеди працювали на базі лікарень загальнохірургічного профілю.

Відмітною особливістю ортопедії на першому етапі її розвитку (у доантисептичну епоху) було переважне використання консервативних прийомів лікування хворих (редресації, широке використання всіляких різноманітних шин, туторів і апаратів для витягнення або іммобілізації1). У ті ж роки виник і зміцнів інтерес ортопедів до бальнеологічних та інших чинників лікувальної дії (термальні і мінеральні води, благодійний вплив сонячних променів і морських купань, масаж, фізичні вправи і таке інше).

Подальший прогрес у своєму розвитку ортопедія і травматологія отримали в другій половині XIX століття на хвилі промислового зростання і соціально-економічних перетворень у більшості передових країн Європи. Так, завдяки роботам Луї Пастера (Франція) і хіміків багатьох країн виникли і були впроваджені в клінічну практику способи знеболення й антисептичного знезараження операційних, хірургічного інструментарію, рук хірурга та операційного поля пацієнта. Це дозволило досягти кращих анатомічних і функціональних наслідків лікування, значно скоротити загальні терміни лікування дітей і дорослих. Такі досягнення сприяли швидкому зростанню кількості спеціалізованих лікувальних установ у країнах Європи, а також створенню сприятливих умов для виділення ортопедії і травматології в самостійну хірургічну дисципліну.

В останнє десятиліття XIX і перші роки XX століття в Європі почався процес диференціації хірургії. Однією з перших дисциплін, що "відбрунькувалася від материнського дерева", була ортопедія і травматологія. Цьому значною мірою сприяло впровадження в хірургію нового методу діагностики – використання рентгенівських променів, який якісно поліпшив розпізнавання характеру і локалізації патологічних процесів у кістках, дозволив спостерігати в динаміці за стадіями репаративної регенерації кісткової тканини.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Травматологія та ортопедія» автора Голки Г.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Становлення травматології і ортопедії у складі загальної хірургії“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Історія розвитку травматології та ортопедії

  • Становлення травматології і ортопедії у складі загальної хірургії
  • Травматологія та ортопедія як самостійна хірургічна дисципліна

  • Введення в спеціальність. особливості обстеження травматологічних та ортопедичних хворих. Ушкодження зв'язок, сухожилків та м'язів. Травматичні вивихи

  • Методи обстеження в травматології і ортопедії

  • Історія захворювання (anamnesis morbi)

  • Особливості обстеження постраждалих при політравмі

  • Методика обстеження при ортопедичних захворюваннях та наслідках травм опорно-рухової системи

  • Огляд суглобів і окремих сегментів кінцівок

  • Пальпація

  • Аускультація

  • Визначення обсягу рухів у суглобах

  • Вимірювання довжини кінцівок

  • Особливості обстеження дітей із травмами та ортопедичними захворюваннями

  • Додаткові методи обстеження в травматології та ортопедії

  • Встановлення діагнозу

  • Пошкодження зв'язок, сухожилків та м'язів

  • Вивихи

  • Вивих плеча

  • Вивих кісток передпліччя

  • Вивихи стегна

  • Травматична хвороба. Політравма. Сучасні принципи лікування переломів

  • Кліника

  • Оцінка тяжкості травми

  • Лікування

  • Сучасні принципи лікування переломів

  • Клінічні ознаки переломів

  • Оперативні методи лікування переломів

  • Відкриті переломи

  • Травматичний остеомієліт

  • Гострий травматичний остеомієліт

  • Хронічний остеомієліт

  • Ампутації кінцівок. Реабілітація та протезування інвалідів з дефектами кінцівок. Лікування травматологічних та ортопедичних хворих в амбулаторних умовах

  • Методи та способи ампутацій

  • Реабілітація та протезування інвалідів з дефектами кінцівок

  • Протезування верхніх кінцівок

  • Протезування нижніх кінцівок

  • Лікування травматологічних та ортопедичних хворих в амбулаторних умовах

  • Ушкодження кісток та суглобів верхньої кінцівки

  • Перелом ключиці

  • Вивихи ключиці

  • Вивихи плеча

  • Переломи плечової кістки

  • Перелом діафіза плечової кістки в середній третині

  • Переломи дистального відділу плечової кістки

  • Вивих передпліччя

  • Переломовивихи кісток передпліччя

  • Перелом променевої кістки в типовому місці

  • Ушкодження хребта і таза

  • Класифікація ушкоджень хребта

  • Ушкодження шийного відділу хребта

  • Ушкодження грудного та поперекового відділів хребта

  • Лікування ушкоджень хребта

  • Пошкодження таза

  • Діагностика пошкоджень таза

  • Лікування пошкоджень таза

  • Ушкодження кісток та суглобів нижньої кінцівки

  • Вивих стегна

  • Пошкодження менісків та зв'язок колінного суглоба

  • Розрив зв'язок колінного суглоба

  • Вивих гомілки

  • Переломи кісток гомілки

  • Дегенеративно-дистрофічні захворювання суглобів та хребта

  • Асептичний некроз

  • Кістоподібна перебудова кісток суглобів

  • Дегенеративно-дистрофічні захворювання хребта

  • Деформуючий спондильоз та спондилоартроз

  • Спондилолістез

  • Спінальний стеноз

  • Природжені деформації хребта, кісток та суглобів. Сколіоз

  • Вроджена м'язова клишоногість

  • Вроджена дисплазія кульшового суглоба

  • Вроджений вивих стегна

  • Постава та її порушення

  • Сколіотична хвороба (сколіоз)

  • Кіфотична деформація хребта (горб)

  • Запальні, пухлинні та пухлиноподібні захворювання системи опори та руху

  • Доброякісні пухлини кісток

  • Злоякісні пухлини кісток

  • Пухлиноподібні захворювання кісток

  • Загальні захворювання системи опори та руху