Переломи проксимального відділу стегнової кістки
Переломи проксимального епіметафіза стегнової кістки розподіляються на дві великі групи: внутрішньосуглобові (медіальні) – та позасуглобові (латеральні). Межею для такого розподілу є місце прикріплення капсули кульшового суглоба – linea intertrochanterica.
Внутрішньосуглобові переломи діляться на переломи головки та шийки стегнової кістки.
Переломи головки стегнової кістки відносяться до важких внутрішньосуглобових пошкоджень, виникають в результаті дії високоенергетичної травмуючої сили і практично завжди поєднуються з заднім (рідше переднім) вивихом стегна – переломовивих стегнової кістки, перелом вертлюгової западини (від 10 % до 75 %).
Клініка, діагностика залежать від супутніх пошкоджень, симптоматика яких превалює над ознаками перелому головки. Обов'язковою є оцінка загального стану хворого, оскільки дані переломи найчастіше є наслідком високоенергетичної травми і супутні пошкодження потребують ургентного лікування, часто – негайного.
Рентгенологічне обстеження проводиться в передньо-задній проекції і в косій (під кутом 45 °) за R. Judet. Обов'язковим є проведення КТ.
Лікування. Якщо закрита репозиція забезпечила анатомічне зіставлення фрагментів головки стегнової кістки (зміщення менше 1 мм), що підтверджено за допомогою КТ-дослідження, можливе подальше консервативне лікування хворого на скелетному витягу протягом 1 місяця з умовою обов'язкового рентгенологічного контролю вторинного зміщення відламків. У подальшому накладається кокситна гіпсова пов'язка до появи ознак зрощення перелому. Проте така категорія хворих знаходиться в групі високого ризику розвитку остеонекрозу і посттравматичного коксартрозу.
При недостатньому вправленні показано оперативне лікування, обсяг і характер якого залежить від характеру перелому, збереження кровопостачання та загального стану хворого. Великі відламки фіксують гвинтами, зануривши їх у головку глибше або нижче рівня хрящової поверхні з обов'язковим збереженням lig. teres із судиною, що кровопостачає головку (рис. 6.1)
Малі, розташовані під зв'язкою, зміщені фрагменти не вимагають анатомічної репозиції і видаляються з суглоба. При багато- уламкових переломах виконують резекцію головки, однополюсне або тотальне ендопротезування кульшового суглоба.
Переломи шийки стегнової кістки складають 6-8 % серед загальної кількості переломів скелета і до 68 % по відношенню до стегнової кістки.
Рис. 6.1. Схема оперативного втручання
У 90 % випадків переломи виникають у пацієнтів похилого віку (після 65 років), у жінок в три рази частіше чоловіків. На превеликий жаль, навіть у розвинених країнах світу 30-50% таких пацієнтів помирають на протязі першого року, що зумовлено ускладненнями від вимушеного лежачого положення та загостренням супутньої патології, насамперед з боку серцево-судинної та легеневої систем. Чинники даного перелому суттєво відрізняються у пацієнтів похилого віку та молодих. Якщо у перших, на фоні інволютивних змін, перелом може виникати після звичайного падіння на бік, то у молодих такі переломи відносяться до високоенергетичних травм.
Переломи шийки стегнової кістки за локалізацією розподіляються на: субкапітальні (лінія зламу проходить безпосередньо під головкою), трансцервікальні (через середину) та базальні (лінія зламу в основі шийки) (рис. 6.2).
Головка стегнової кістки кровопостачається з:
• внутрішньокісткових судин;
• артерії lig. teres (кровопостачає лише малий сегмент головки);
• ретикулярних судин капсули.
Локалізація лінії перелому має значення для прогнозу: чим ближче вона проходить біля головки стегнової кістки, тим менше шансів на збереження кровопостачання останньої.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Травматологія та ортопедія» автора Голки Г.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ушкодження кісток та суглобів нижньої кінцівки“ на сторінці 1. Приємного читання.
