Остисті відростки хребців з'єднані між собою міжостьовими і надостьовими зв'язками. Міжостьові зв'язки (ligg. inteispinalia) з'єднують між собою остисті відростки сусідніх хребців, вони утворені щільною оформленою сполучною тканиною. У шийному відділі хребтового стовпа ці зв'язки дуже тонкі і значно товщі в поперековому відділі. Надостьова зв'язка (lig. supraspinale) представлена довгим волокнистим тяжем, що прикріплюється до верхівок остистих відростків усіх хребців. Верхня стовщена частина надостьо- вої зв'язки, що натягнута між зовнішнім потиличним гребенем і остистими відростками шийних хребців, називається корковою зв'язкою (lig. nuchae). Це дуже міцна сполучнотканинна трикутна пластинка, що сполучає потиличну кістку з хребтом. Поперечні відростки з'єднані між собою міжпоперечними зв'язками (ligg. intertransversalia), що натягнуті між верхівками поперечних відростків сусідніх хребців. Ці зв'язки відсутні в шийному відділі хребтового стовпа.
З'єднання крижової кістки з куприком називається крижово-куприковим суглобом (articulatio sacrococcygea). Верхівка крижової кістки з'єднана з І куприковим хребцем за допомогою хрящового міжхребцевого диска, а також декількома зв'язками. У міжхребцевому диску, як правило, є щілина, що заростає в л юдей старше 50 років. Збоківцьогоз'єднання розташована парна бічна крижово-куприкова зв'язка (lig. sacrococcygeum laterale), що починається на нижньому краї бічного крижового гребеня і прикріплюється до рудимента поперечного відростка І куприкового хребця. Ця зв'язка за походженням і розташуванням є аналогом міжноперечних зв'язок хребтового стовпа. Передня крижово-куприкова зв'язка (lig. sacrococcygeum anterius) розташована на передній поверхні верхівки крижової кістки і куприка, вона є продовженням передньої поздовжньої зв'язки. Поверхнева задня крижово-куприкова зв 'язка (lig. sacrococcygeum posterius superficiale) починається від країв крижового розтвору і прикріплюється до задньої поверхні куприка. За будовою ця зв'язка подібна до надостьової і жовтих зв'язок, вона майже цілком закриває крижовий розтвір. Глибока задня крижово-куприкова зв'язка (lig. sacrococcygeum posterius profundum) розташована на задній поверхні тіл І куприкового і V крижового хребців, є продовженням задньої поздовжньої зв'язки. Крижові і куприкові роги з'єднані між собою за допомогою синдесмозів. Куприк у молодому віці дуже рухливий, зокрема, у жінок під час пологів він значно відхиляється назад.
З'єднання хребтового стовпа з черепом. Хребтовий стовп з'єднується з черепом атланто-потиличним, серединним і бічними атланто-осьовими суглобами, що укріплені зв'язками (рис. 103).
Атлапто-потиличний суглоб (articulatio atlantooccipitalis) парний, комбінований, двовиростковий за формою. Утворений суглобовими поверхнями потиличного виростка і верхньою суглобовою поверхнею атланта, що вкриті суглобовим хрящем.
Кожен суглоб оточений широкою суглобовою капсулою, яка прикріплюється до країв суглобових поверхонь. Обидві капсули укріплені передньою і задньою атланто-потиличними перетинками. Передня атлапто-потилична перетинка (membrana atlantooccipitalis anterior) натягнута між основною частиною потиличної кістки і верхнім краєм передньої дуги атланта. Задня атланто-потилична перетинка (membrana atlantooccipitalis posterior) тонша, але ширша від передньої. Вона натягнута між заднім півколом великого отвору потиличної кістки і верхнім краєм задньої дуги атланта. Через цю мембрану в хребтовий канал проходить хребтова артерія, що направляється в порожнину черепа для кровопостачання головного мозку. Суглобова поверхня кожного потиличного виростка має еліпсоїдну фор-
Рис. 103. З'єднання атланта із зубом осьового хребця. А – горизонтальний розпил, вигляд зверху. Б – зв'язки серединного атланто-осьового суглоба (вигляд ззаду, зріз у лобовій площині на рівні задньої дуги атланта)
му, тому рухи у цьому комбінованому суглобі відбуваються навколо лобової (фронтальної) і стрілової (сагітальної) осей: згинання до 20° і розгинання до 30°, нахили голови убік до 15-20°.
Серединний атланта -осьовий суглоб (articulatio atlantoaxialis mediana) складається з двох самостійних суглобів, утворених передньою і задньою суглобовими поверхнями зуба II шийного хребця. В утворенні переднього з цих суглобів бере участь ямка зуба на задній поверхні передньої дуги атланта. Задній суглоб утворений задньою суглобовою поверхнею зуба і ямкою на передній поверхні поперечної зв'язки атланта (lig. transversum atlantis). Ця зв'язка натягнута за зубом осьового хребця між внутрішніми поверхнями бічних мас атланта. Переднє і заднє зчленування зуба мають власні суглобові порожнини й суглобові капсули.
Серединний суглоб ще укріплений декількома зв'язками, що міцно утримують зуб. Непарна тонка зв'язка верхівки зуба (lig. apicis dentis) натягнута між заднім краєм переднього півкола великого отвору потиличної кістки і верхівкою зуба. Дві міцні крилоподібні зв'язки (Bgg. alaria) обмежують надмірне обертання голови вправо і вліво в серединному атланто-осьовому суглобі. Кожна зв'язка починається від бічної поверхні зуба, прямує косо догори і вбік, прикріплюється до внутрішньої поверхні відповідного потиличного виростка. Серединний атланто-осьовий суглоб циліндричний за формою, одноосьовий. У ньому відбувається обертання атланта навколо зуба (вертикальної осі) на 30-40° у кожний бік.
Парний комбінований плоский за формою бічний атланто-осьовий суглоб (articulatio atlantoaxialis lateralis) утворений нижніми суглобовими поверхнями атланта і верхніми суглобовими поверхнями осьового хребця. Правий і лівий суглоби мають окремі суглобові капсули, що прикріплені до країв суглобових поверхонь. Усі три суглоби укріплені хрестоподібною зв'язкою атланта (lig. cruciforme atlantis), що утворена поперечною зв'язкою атланта і волокнистими поздовжніми пучками (fasciculi longitudinales), які йдуть догори і донизу від поперечної зв'язки атланта. Верхній пучок розташовується позаду зв'язки верхівки зуба і закінчується на переднім півколі великого отвору потиличної кістки. Нижній пучок направляється вниз і прикріплюється до задньої поверхні тіла осьового хребця. Ці два суглоби малорухомі, у них відбувається тільки ковзання.
Позаду, з боку хребтового каналу, серединний і бічні атланто-осьові суглоби з їх зв'язками вкриті широкою і міцною волокнистою пластинкою – покрівельною перетинкою (membrana tectoria).
Ця перетинка від тіла осьового хребця продовжується донизу в задню иоздовжну зв'язку, а угорі закінчується на краю внутрішньої поверхні схилу по тиличної кістки.
Ковзаючі рухи в правому і лівому бічних атлантоосьових суглобах здійснюються одночасно з обертанням атланта навколо зуба осьового хребця в серединному атланто-осьовому суглобі.
З'єднання хребтового стовпа кровопостачається у шийному відділі гілками хребтової артерії. У грудному відділі до хребта підходять гілки задніх міжребрових артерій, у поперековому – гілки поперекових артерій, у крижовому – гілки бічних крижових артерій. Венозна кров від хребта відтікає у хребтові венозні сплетення, а від них – відповідно в потиличні, завушні, глибокі шийні, задні міжреброві, поперекові і крижові вени. Іннервація з'єднань хребта здійснюється чутливими волокнами задніх гілок відповідних спинномозкових нервів.
Вікові особливості хребта. Довжина хребтового стовпа у немовлят складає 40 % від довжини всього тіла. У перші 2 роки життя його довжина збільшується майже вдвічі. До 1,5 року усі відділи хребта ростуть інтенсивно, особливо помітний ріст у ширину. Від 1,5 до 3 років ріст хребців сповільнюється в шийному і верхньогрудному відділах хребта. У віці від З до 5 років інтенсивно ростуть поперековий і нижньогрудний відділи хребтового стовпа, а ріст шийного й верхньогрудиого відділу хребта сповільнюється.
У віці від 5 до 10 років весь хребет росте повільно, але рівномірно у довжину і в ширину. Від 10 до 17 років швидко росте весь хребет, але переважно поперековий і нижньогрудний відділи, а грудні хребці – у ширину. У віці від 17 до 24 років ріст шийного і грудного відділів хребта уповільнюється, а ріст поперекового і нижньогрудиого відділів прискорюється. До 16-17 років поперекові хребці ростуть переважно у ширину і лише після 17 років швидше ростуть в довжину. Ріст хребта завершується приблизно.до 23-25 років.
У дорослих людей хребтовий стовп приблизно в 3,5 рази довший за хребет немовлят і досягає в дорослих чоловіків 60-75 см, у жінок – від 60 до 65 см, що складає приблизно 2/5 довжини тіла дорослої людини. У старечому віці довжина хребтового стовпа зменшується приблизно на 5 см внаслідок збільшення вигинів хребта і зменшення товщини міжхребцевих дисків. На рівні крижової кістки хребет має найбільші поперечні розміри – 10-12 см. VII шийний і І грудний хребці дещо ширші від сусідніх, бо це обумовлено прикріпленням на цьому рівні верхніх кінцівок.
У немовлят порівнянно з дітьми і дорослими між- хребцеві диски мають відносно більші розміри, зокрема товщину. Добре виражені суглобові відростки хребців, а тіла хребців, поперечні й остисті відростки менш розвинені. Волокнисте кільце лисків добре виражене, чітко відмежоване від драглистого ядра. Міжхребцеві диски у дітей інтенсивно кровоноста- чаготься. Артеріоли апастомозють між собою в товщі диска, а на його периферії – з артеріолами окістя. Скостеніння крайової зони хребців у підлітків та юнаків призводить до зменшення кількості кровоносних судин у міжхребцевих дисках. З віком товщина міжхребцевих дисків, як і висота тіл хребців, зменшується, вони стають менш еластичними. До 50 років драглисте ядро поступово зменшується. Внутрішня частина волокнистого кільця, що оточує драглисте ядро, ніколи не костеніє. Периферійні зони волокнистого кільця частково заміщаються хрящем і навіть відбувається його скостеніння. У похилому і старечому віці еластичність міжхребцевих дисків значно зменшується, виникають вогнища вапнування в зонах зрощення передньої поздовжньої зв'язки з переднім краєм хребця.
Вигини хребтового стовпа. Хребет людини має декілька фізіологічних вигинів. Вигини хребтового стовпа вперед називаються лордозами, вигини назад- кіфозами, вигини вправо або вліво – сколіо- зами. Шийний лордоз переходить у грудний кіфоз, що змінюється поперековим лордозом, потім крижово-куприковим кіфозом. Грудний кіфоз і поперековий лордоз виражені більше в жінок, ніж у чоловіків. Фізіологічні лордози і кіфози є постійними утвореннями. Аортальний сколіоз, що виражений в 30% людей на рівні III–V грудних хребців у вигляді невеликого вигину вправо, зумовлений розташуванням на цьому рівні грудного відділу аорти. Функціональна роль вигинів дуже велика. Завдяки їм поштовхи і струси, що передаються хребту при різних рухах, падінні, послаблюються – амортизуються і захищають головний мозок від надмірних струсів. У горизонтальному положенні тіла вигини хребта трохи розпрямляються, у вертикальному положенні вони більш виражені, а при збільшенні навантаження збільшуються пропорційно до його величини. Ранком після нічного сну вигини хребта зменшуються, а довжина хребта відповідно збільшується. Увечері, навпаки, кривизна вигинів збільшується, а довжина хребтового стовпа зменшується. Постава людини впливає на форму і величину вигинів хребта. При зігнутій голові і сутулості збільшується грудний кіфоз, а шийний і поперековий лордози зменшуються.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Анатомія людини» автора Головацький А.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „З'єднання кісток тулуба“ на сторінці 2. Приємного читання.
