TextBook Соня забрала навушник.
— Ти безнадійний, — вона зиркнула на нього й подумала, що він просто зразковий задрот. Подумала, що якби про нього написали книгу, ніхто б не повірив, що такі задроти існують у природі. Вголос не сказала нічого.
Марк розклав на траві куртку та вмостився на неї. Соня змила пудру: жовтувато-фіолетові синці нагадували темні кола під очима панди. На собі мала джинси й легку сорочку в клітинку. Хлопець тільки зараз розгледів, що дівчина пласка, ніби прасувальна дошка, проте зупинився на цьому не довше як на секунду: думки, мов підхоплені невидимим потоком, мчали далі.
— Твоїх не насторожило, що ти вийшла з квартири в самій сорочці?
Соня ледь ворухнула плечима вгору-вниз.
— Мама на роботі. А він навіть не глянув на мене, коли виходила.
Марк звів на неї очі й обережно запитав:
— Він — це хто?
Хлопець раптом збагнув, що жодного разу не чув від Соні слова «батько».
— Ігор.
— А Ігор — це… — Марк зам’явся. Відчув, що продовжувати не варто.
Соня мовчала. Хлопець таки наважився.
— Це твій батько?
— Так.
— Він тобі рідний? — знову мовчанка. — Ну, просто ти так говориш, як…
— Так, — крізь зуби процідила дівчина. — На жаль, рідний.
Вода палала від сонця. Марк не міг дивитися на захід, не мружачись. «На жаль, рідний». Він більше не сумнівався в походженні синців.
— Розкажи мені про це. — Він обвів поглядом трав’янистий схил, який збігав до пляжу, а потім будинок. — Про це місце.
Соня вдруге знизала плечима.
— Що розказувати? Дивися сам. Є речі, проти яких твоя наука безсила.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не озирайся і мовчи» автора Кідрук М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „27“ на сторінці 2. Приємного читання.