Предмет і методи культурології

Сучасна культурологія

Культуру як гранично широкий феномен вивчають з різних сторін представники різних наукових дисциплін. З одного боку, це філософія культури. Філософія культури є галуззю філософського знання, яка містить уявлення і оціночні судження людини про власне місце в культурі. Крім того, за сферою наукового зацікавлення філософії культури дотепер закріплені такі напрями досліджень з теорії й історії культури як "історія культурологічної науки", "категоріальний апарат культурології", "динаміка культури", "культура й цивілізація".

З іншого боку, культуру досліджують представники окремих наук – історії, соціології, мистецтвознавства. Зазвичай, такі виходять з тих загальних теоретико-методологічних принципів, які існують в даних науках мають своїм предметом окремі явища культури.

Натомість, у сучасному розумінні культурологія – комплексна наука про сутність, функції, закони розвитку культури, її засадничі прояви, як загальні, що діють протягом всієї людської історії, так і локальні, що описують становлення і функціонування культури в умовах тієї чи іншої цивілізації.

Жодна з окремих і самостійних наук не здатна знайти відповіді на ці питання, бо їх масштаб настільки великий, що вони не можуть бути осмислені в рамках, припустимо, мистецтвознавства або етнології. Отже, необхідно вийти за межі компетенції приватних наук, піднятися на більш високий рівень абстракції, ніж той, на якому працюють філологи та літературознавці, лінгвісти й антропологи, соціологи та історики.

Традиційно, предмет культурології поділяється на теорію культури та історію культури. Зрозуміло, що обидві сфери культурологи взаємопов'язані: теорія культури створюється на основі фактичного матеріалу, здобутого історією культури, а аналіз історико-культурних явищ здійснюється, виходячи із запропонованих теорією культури закономірностей.

Згідно з більш сучасним підходом, у предметі культурології виокремлюються сфери фундаментальної культурології та прикладної культурології. Поміж іншим, такий поділ пояснюється соціально- економічними причинами, необхідністю для культурології, як втім, для всіх інших гуманітарних наук, у XXI ст. не тільки проводити наукові дослідження, але й шукати різні джерела їх фінансувати, отже, отримувати від них безпосередній економічний ефект.

Головним для фундаментальної культурології є створення загальної теорії культури, стосовно якої всі існуючі концептуальні моделі культури виступають як окремі випадки. У її рамках повинен бути здійснений синтез всього теоретичного знання про культуру, накопиченого протягом ряду століть як у процесі розвитку культурологічної думки, так і в результаті дослідження культури іншими гуманітарними науками.

Прикладна культурологія досліджує організацію і технологію культурного життя суспільства, вивчає підготовку фахівців для сфери культури, діяльність соціокультурних інститутів і установ культури, аналізує культурологічні медіа проекти та художньо- мистецькі акції. Головним напрямом досліджень у сфері прикладної культурології є прогнозування, проектування та регулювання культурних процесів, розробка культурної політики; економічне, політичне і духовне забезпечення реалізації культурних програм. Прикладна культурологія вивчає інтереси публіки, мотиви залучення до культури, форми організації дозвілля.

У сучасній пострадянській спеціальній культурологічній літературі "загальним місцем" є розуміння культурологічної методології як питомо збірної та комплексної[1]. Ця культурологічна методологічна аксіома пов'язана з особливостями вітчизняного розуміння культурології як інтегральної науки про культуру в цілому на противагу дотепер поширеному в англомовній літературі уявленням про прикладні Cultural Studies. Уважається – як інтегративна область знань культурологія не просто запозичує методи з інших гуманітарних дисциплін, а навпаки, завдяки відомому "ефекту кооперації" набуває значно більших можливостей у дослідженні культури як цілісної системи. Значна кількість та різноманітність культурологічної методології прирівнюється до типової для сучасного стану науки "трансдисциплінарності", покликаної за допомогою методів суміжних наук вирішувати неоднозначну й багатобічну пізнавальну ситуацію. Єдине, що культурологічна специфіка вбачається лише у певній видозміні різних методів відповідно до потреб конкретного дослідження.

Методологію культурологічного дослідження включає загальнонаукові та спеціальні методи, які в реальній практиці застосовуються одночасно. Найпоширенішими загальнонауковими методами, які рівною мірою використовуються як в культурології, так і в інших науках, є системний, історичний, порівняльний і типологічний. Прикладом спеціально-наукових методів, які розробляються і використовуються переважним чином у культурологічних студіях (хоча можуть запозичуватися іншими науковими дисциплінами) є власне культурологічний метод (метод соціокультурної детермінації).

Системний метод уважається невід'ємним загальнонауковим методом у дослідженні будь якого великого і складно структурованого об'єкта. Він полягає у вивченні його як єдиного цілого з узгодженням функціонування всіх його частин.

Системний підхід можна вважати продуктом XX ст. Хоча було б невірно думати, що, наприклад, у минулому сторіччі наука не вивчала різні системи. Системний підхід нині проник в усі галузі наукового знання та людської діяльності як загальний та найбільш ефективний метод вирішення складних проблем. Однак, на думку більшості дослідників, найбільші перспективи має системний підхід в соціокультурній царині, адже суспільства та культура – це, безумовно, це найскладніші та найєрархієзованіші з усіх відомих систем.

До основних принципів системного дослідження слід віднести:

• підхід до досліджуваного об'єкта-системи як до цілого і випливаючі звідти уявлення про середовище системи та її елементи;

• наявність системоутворюючих зв'язків, які представляють певну структуру системи, що дозволяє бачити ряд рівней системи та їхній порядок.

Пізнання на основі системного підходу передбачає:

• 1 – визначення елементів системи;

• 2 – визначення зв'язків елементів у системі;

• 3 – дослідження функціонування елементів у системі;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна культурологія» автора Кислюк К.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Предмет і методи культурології“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Модуль I. Основні проблеми культурології

  • Основні підходи до культури

  • Предмет і методи культурології
  • Функції культури

  • Тема 2. Структура культури

  • Форми культури

  • Галузі культури

  • Види культури

  • Тема 3. Людина і культура

  • Образи людини в архаїчних і стародавніх культурах

  • Образ людини в культурі європейського Середньовіччя, Відродження та Нового часу

  • Людина в XX ст. Трансгуманізм та перспективи розвитку людини

  • Тема 4. Українська культура як об'єкт культурологічного дослідження

  • Особливості української культури та методологія її вивчення

  • Тема 5. Поняття соціокультурної динаміки

  • Поняття й основні теорії історико- культурного процесу

  • Основні соціокультурні революції

  • Тема 6. Сучасна медіа-культура

  • Типологія медіа

  • Традиційні та нові медіа

  • Медіа як фактори соціокультурних трансформацій

  • Медіа: посередник і середовище. Феномен медіа-культури

  • Функції медіа культури

  • Тема 7. Особливості та основні етапи розвитку світової художньої культури

  • Художня культура давніх цивілізацій

  • Художня культура доби Середньовіччя

  • Візантійський стиль

  • Романський стиль

  • Художня культура Відродження та Нового часу

  • Бароко

  • Регентство

  • Рококо

  • Класицизм

  • Реалізм

  • Ампір

  • Художня культура XIX ст.

  • Академізм

  • Прерафаелізм

  • Імпрессіонізм та постімпресіонізм

  • "Новий стиль"

  • Трансформації художньої культури ХХ-ХХІ ст.

  • Художній авангард

  • Радянська художня культура та радянський андеграунд

  • Теорія і практика постмодерністського мистецтва

  • Модуль II. Провідні напрями сучасного культурологічного знання

  • "Нова культурна історія"

  • Меморіальна культурологія

  • Історична концепція пам'яті

  • Тема 9. Постмодерні напрямки досліджень культури

  • Постмодерністські теорії

  • Постмодернізм у літературі та мистецтві

  • Тема 10. Гендерні дослідження

  • Етапи гендерних досліджень

  • Теоретико-методологічні основи гендерних досліджень

  • Постґендерні дослідження та виникнення квір-теорії

  • Тема 11. Постколоніальні студії, теорія меншин та мультикультуралізм

  • Теоретичні засади постколоніалізму

  • Теорія гегемонії та теорія меншин

  • Постколоніальна критика в пострадянській культурології

  • Мультикультуралізм

  • Тема 12. Теорія іншого в сучасній культурології

  • Екзистенціалізм і концепція Іншого у Ж-П. Сартра

  • Сучасні напрямки теорії Іншого

  • Етика "після Аушвіца". Іншологія І. Левінаса

  • Тексти першоджерел

  • Академічні дослідники про мовну ситуацію в Україні

  • Шевченко. Україна між Сходом і Заходом

  • Дж. Лалл. Медіа, комунікації, культура: глобальний підхід

  • Т. Лири. От йиппи к йаппи

  • А. Перотті. Виступ на захист полікультурності

  • Дж. С. Браун. До нової культури навчання

  • Е. Сміт. Нації та націоналізм у глобальну епоху

  • П. Рикер. Яким має бути новий етос Европи?

  • О. Забужко. Жінка-автор у колоніальній культурі, або знадоби до української тендерної міфології