Сучасні напрямки теорії Іншого

Сучасна культурологія

У другій половині XX ст. теорію Іншого розробляли Д. Батлер, 3. Бауман, М. Бахтін, X. Бхабха, Ж. Бодрійар, Б. Вальденфельс, Ж. Деррида, Ж. Дельоз, С. Жижек, Ю. Кристева, Т. де Лауретіс, Ж. Лакан, І. Левінас, Е. Саїд, Ц. Тодоров, П. Рікер, Ф. Фенон, М. Фуко. Найбільш послідовно ця теорія була втілена в таких, уже попередньо розглянутих у II модулі, напрямках як постструктуралізм, деконструктивізм, постмодернізм, теорія влади; фемінізм та гендерна теорія; постколоніалізм, дослідження раси та діаспори; постфрейдистський психоаналіз; квір-теорія); дизабіліті-теорія; комунікативна філософія; культурна антропологія, дослідження візуальних мистецтв (Visual Arts, Film and Cinema studies) та етика "після Ґолокосту".

Значний внесок в розвиток теорії Іншого зробили концепції "поліфонії"[1] та "діалогічного мислення"[2] російського філософа Михайла Бахтіна (1895-1975). Бахтін стверджував, що Інший передує будь-якому "Я" і тільки присутність Іншого дає можливість "Я" проявитися у світі, тому що тільки завдяки відображення в Іншому суб'єкт набуває наявного буття. Таким чином, Бахтін виступав з критикою епістемологічного соліпсизму і вважав свідомість Іншого рівнозначною унікальності свідомості суб'єкта.

Постмодерний польсько-американський автор Зігмунт Бауман (народ. 1925) стверджує[3], що існують дві стратегії спілкування з Іншим, які відображають зміни культурних парадигм:

• відштовхування, або "знищення" Іншого (характерне для епохи Модерн);

• "поглинання", тобто асиміляція Іншого (характерне для Постмодерну).

Продовженням цих ідей стали роботи французького постмодерниста Ж. Бодріяра, який аналізував статус Іншого в контексті віртуальної реальності, симулякрів та культурної толерантності. В роботі "Прозорість зла" Бодріяр використовує мотиви, взяті у Сартра – "Іншого як чужинця", ставлення до якого тим більш помірковане, чим більш він віддалений від нас. Безпосередня зустріч з Іншим викликає страх у суб'єкта тому, що його унікальне "Я" може бути об'єктивованим під поглядом байдужого Іншого. Саме тому сучасна ідеологія консьюмерізму, себто споживацтва, змінює зміст Іншого: він перестає сприйматися як головний принцип розрізнення, на місце "Іншого" суспільство Постмодерну ставить "Того ж самого", який відіграє роль "симулятивного Іншого", мета якого – нейтралізувати відмінності, зруйнувати Іншого. Але тільки наявність Іншого дає суб'єкту можливість стороннього погляду, тому відсутність Іншого кінець кінцем призводить суспільство до "алергії на себе само", і в цьому – "прозорість зла"[4]. Таким чином, незважаючи на те, що присутність Іншого може викликати острахи та невпевненість суб'єкта, від яких він бажає позбавитися, Бодріяр наголошує на продуктивності спілкування з Іншим, завдяки якому відбувається розвиток культури та ідентичності самого суб'єкта.

Психоаналіз Жака Лакана та його ідеї про самоідентифікацію людини через Іншого на стадії "дзеркала" стали вагомим внеском в постмодернізм та теорію Іншого. Лакан[5] ототожнював людське підсвідоме з Іншим, трансформував фройдове "бажання" в "бажання Іншого" і провів паралелі між структурами підсвідомості і мови. Підсвідоме як місце локалізації Іншого, спонукає до висновку про Іншого, який існує в межах уявлень "Я", тобто формується в результаті розщеплення ідентичності суб'єкта.

Лакан критикував символічний порядок культури і мови, в рамках яких відбувається розподіл символічної влади між "чоловічим" і "жіночим" на користь чоловічого: "чоловіче" отримує статус нормативного суб'єкта, а "жіноче" – варіативного Іншого. Бути Іншим означає належати "жіночому" ряду значень, тобто знаходитися в статусі "підпорядкування" в традиційній культурі. Жінка має або прийняти свій статус Іншого і репрезентувати свою суб'єктивність через істероїдні прояви ("випадок Дори", описаний З. Фройдом); або стати в опозицію до культурних норм, стверджуючи свою суб'єктивність, і тим самим викликати роздратування і звинувачення в "бунті". Таким чином, жінка майже позбавлена вибору, оскільки відмовляючись прийняти існуючий культурний порядок і свій статус Іншого, вона е має власного символічного простору вираження, а її суб'єктивність маргіналізується. Сексуальність є однією із сфер культури, яка здатна "стирати" дистанцію між "Я" та Іншим, тому феномен жіночої сексуальності сприймається "травматично" чоловіками. Виникає прагнення заперечення "іншої сексуальності" як засобу затвердити власну позицію, а дискримінація жінки в соціокультурних практиках є результатом гендерного ("чоловічого") дистанціювання і субординації жіночої інакшості.

Розробка концепції "сексуального Іншого" належить М. Фуко, Т. де Лауретіс, Дж. Батлер, в працях яких проблема нетрадиційної сексуальної ідентичності розглядалася через практики соціокультурної маргіналізації. Американська дослідниця Т. де Лауретіс[6] запропонувала термін "квір" для позначки сексуальної поведінки та тілесних репрезентацій, які не вважаються легітимними в традиційних культурах і, як слідство, маркуються як "інакші", "чужі", "загрозливі"[7]. Але в результаті лібералізації суспільної моралі, спектр легітимних ідентичностей поширюється, і ідентичності, які раніше були табуйовані, переходять із розряду субкультур до розряду загальної культури.

Визначними роботами в культурній антропології стали дослідження Дж. Фабиана[8], В. МакГрейна[9], Т. Левеллена[10], які внесли постмодерний інструментарій в цю галузь та фокусували увагу на механізмах "створення" та "продукування" інакшості. Внаслідок культуранропологічних досліджень цих авторів широкого використання набув термін "гибридність"[11] для позначення "граничних" зон діаспор або для опису феноменів, які створенні змішеннях декількох культурно-національних (релігійних, мовних) впливів, і виконують роль "інших" стосовно національних (націоналістичних або етноцентричних) груп, для яких важлива "чистота" (pure) походження.

Розвиваючи ідеї постмодерної антропології, французьких теоретик структурализма болгарського походження Цветам Тодоров (народ. 1939)[12] писав, що у відношенні білих європейців до расового та культурного Іншого можна виокремити дві основні стратегії:

• "екзотизацїю" Іншого, коли Інший та його культурний досвід романтизується суб'єктом, або, навпаки, використовується для підкреслення відмінностей білої людини від "інших";

• "універсалізацію" Іншого, коли на буття Іншого накладаються існуючи стандарти європейської цивілізації, і Інший "вписується" в них, як, наприклад, в сучасному глобализмі, коли будь-яка культура метафоризується через політичні протиставлення "Півночі-Заходу" до "Півдня-Сходу" незалежно від географічного розташування країни.


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна культурологія» автора Кислюк К.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сучасні напрямки теорії Іншого“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Модуль I. Основні проблеми культурології

  • Основні підходи до культури

  • Предмет і методи культурології

  • Функції культури

  • Тема 2. Структура культури

  • Форми культури

  • Галузі культури

  • Види культури

  • Тема 3. Людина і культура

  • Образи людини в архаїчних і стародавніх культурах

  • Образ людини в культурі європейського Середньовіччя, Відродження та Нового часу

  • Людина в XX ст. Трансгуманізм та перспективи розвитку людини

  • Тема 4. Українська культура як об'єкт культурологічного дослідження

  • Особливості української культури та методологія її вивчення

  • Тема 5. Поняття соціокультурної динаміки

  • Поняття й основні теорії історико- культурного процесу

  • Основні соціокультурні революції

  • Тема 6. Сучасна медіа-культура

  • Типологія медіа

  • Традиційні та нові медіа

  • Медіа як фактори соціокультурних трансформацій

  • Медіа: посередник і середовище. Феномен медіа-культури

  • Функції медіа культури

  • Тема 7. Особливості та основні етапи розвитку світової художньої культури

  • Художня культура давніх цивілізацій

  • Художня культура доби Середньовіччя

  • Візантійський стиль

  • Романський стиль

  • Художня культура Відродження та Нового часу

  • Бароко

  • Регентство

  • Рококо

  • Класицизм

  • Реалізм

  • Ампір

  • Художня культура XIX ст.

  • Академізм

  • Прерафаелізм

  • Імпрессіонізм та постімпресіонізм

  • "Новий стиль"

  • Трансформації художньої культури ХХ-ХХІ ст.

  • Художній авангард

  • Радянська художня культура та радянський андеграунд

  • Теорія і практика постмодерністського мистецтва

  • Модуль II. Провідні напрями сучасного культурологічного знання

  • "Нова культурна історія"

  • Меморіальна культурологія

  • Історична концепція пам'яті

  • Тема 9. Постмодерні напрямки досліджень культури

  • Постмодерністські теорії

  • Постмодернізм у літературі та мистецтві

  • Тема 10. Гендерні дослідження

  • Етапи гендерних досліджень

  • Теоретико-методологічні основи гендерних досліджень

  • Постґендерні дослідження та виникнення квір-теорії

  • Тема 11. Постколоніальні студії, теорія меншин та мультикультуралізм

  • Теоретичні засади постколоніалізму

  • Теорія гегемонії та теорія меншин

  • Постколоніальна критика в пострадянській культурології

  • Мультикультуралізм

  • Тема 12. Теорія іншого в сучасній культурології

  • Екзистенціалізм і концепція Іншого у Ж-П. Сартра

  • Сучасні напрямки теорії Іншого
  • Етика "після Аушвіца". Іншологія І. Левінаса

  • Тексти першоджерел

  • Академічні дослідники про мовну ситуацію в Україні

  • Шевченко. Україна між Сходом і Заходом

  • Дж. Лалл. Медіа, комунікації, культура: глобальний підхід

  • Т. Лири. От йиппи к йаппи

  • А. Перотті. Виступ на захист полікультурності

  • Дж. С. Браун. До нової культури навчання

  • Е. Сміт. Нації та націоналізм у глобальну епоху

  • П. Рикер. Яким має бути новий етос Европи?

  • О. Забужко. Жінка-автор у колоніальній культурі, або знадоби до української тендерної міфології