Види культури

Сучасна культурологія

Видами культури називають сукупності правил, норм і моделей поведінки, специфічних для вузької культурної сфери. До основних видів культури відносять:

• а) домінуючу культуру, субкультуру і контркультуру;

• б) сільську та міську культури;

• в) повсякденну та спеціалізовану культури;

• г) глобальну і локальну культури.

Домінуюча культура – сукупність цінностей, вірувань, традицій і звичаїв, якими керується більшість членів даного суспільства. Оскільки кожне суспільство складається з безлічі соціальних груп, утворених за найрізноманітнішими (етнонаціональними, демографічними, соціально-професійними тощо) ознаками, поступово у кожній з них соціальних груп складається особлива культура – субкультура.

Субкультура – це частина загальної культури, яка, узгоджуючись в цілому з домінуючою культурою, в окремих аспектах від неї відрізняється. Субкультура відрізняється від домінуючої культури мовою, поглядами на життя, манерами поведінки, зачіскою, одягом, звичаями. Такі відмінності можуть бути дуже помітними, однак вони, як правило, є другорядними відносно цінностей панівної культури. Належність людини до тієї чи іншої субкультури – явище в історико-культурній перспективі мінливе. Якщо до початку Нового часу (XVI ст.) переважала постійність належності людини до певної субкультури, то в наш час цілком природним виглядають зміни людиною свого субкультурного статуса. У одній з найвідоміших культурологічних праць останньої чверті XX ст. – "Третя хвиля" американський учений Олвін Тоффлер (народ. 1928), серед інших причин, пояснив цей феномен необхідністю мати у формі субкультури певну стабільність у сучасній соціокультурній ситуації, яка вимагає щоденного виборами між над численними пропозиціями товарів, послуг, цінностей, норм і стилів життя.

Контркультура означає таку субкультуру, яка не просто відрізняється від домінуючої культури, але протистоїть, знаходиться в конфлікті з панівними цінностями. Прикладом контркультури, на думку відомого американського соціолога Нейл Смелзера (народ. 1930), слугує культура богеми, яка спрямована на бажання жити сьогоднішнім днем і любов до екзотики. Це передбачає заперечення таких цінностей панівної культури, як самодисципліна, самообмеження заради нагороди в майбутньому, матеріалізм, досягнення життєвих і професійних успіхів завдяки суворому наслідуванню загальноприйнятих правил.

Насправді, виникнення контркультури – явище цілком закономірне. Домінуюча культура, якій протистоїть контркультура, впорядковує тільки частину культурного простору даного суспільства. Вона не здатна охопити все різноманіття явищ. Крім того, в кожній домінуючій культурі завжди існують суттєві застарілі елементи. Вони не відповідають потребам сьогодення, й є об'єктом наслідування лише за традицією чи звичкою. Тим то, вказуючи на такі елементи, контркультура може відігравати й позитивну культуротворчу роль. Таким у перші століття своєї історії було християнство, яке, перш ніж бути проголошеним у IV ст. н. е. офіційною релігією Римської імперії, зазнавало переслідувань саме як контркультура, ворожа пануючій культурі на основі олімпійської релігії.

Поняття сільської та міської культури виникли у XX ст. і пов'язані із функціонуванням індустріальної економіки. В Україні, де згідно переписами населення 1989 і 2002 років, частина сільських мешканців практично не змінилася і складає приблизно третину від усіх громадян, таке розрізнення залишається актуальним.

Сільська культура (сільський тип культури, культура села, культура селянства) є специфічний типом культури, сформованим у сільській місцевості та притаманним її мешканцям. Виділяють такі особливості сільської культури:

• 1. Велике значення міжособистісних відносин. Село являє невелику за чисельністю територіальну спільноту, всі члени якої знаходяться у прямій чи непрямій спорідненості (племінник, кум, сват, сусід тощо). Звідси щільний неформальний контроль за поведінкою кожного члена такої локальної спільноти. Все життя селянина проходить на очах села.

• 2. Нерівномірність робочого часу й дозвілля. Надмірна напруженість праці в період сівби, сінокосу, збирання, що не знає вихідних днів та фіксованого робочого дня, компенсується тут великою кількістю свят, що припадають в основному на зиму і період міжсезоння. Тому таку велику роль в селі завжди відігравала святкова культура.

• 3. Переважання у потоці інформаційного локальних повідомлень (місцевих новин, чуток, інтерпретацій історичних та загальнодержавних подій).

• 4. Обмежений культурний вибір. Він зумовлюється недоступністю для селян багатьох видів культурної діяльності, що існують у городян (відвідування музеїв, театрів, художніх виставок, ресторанів, нічних клубів і т. п.), що обмежує культурні запити і культурний кругозір.

Міська культура (культура міста, індустріальна культура, урбанізована культура) – це культура великих і середніх несільськогосподарських поселень, зазвичай індустріальних і адміністративних центрів. Малі міста і селища міського типу (від 3 тис. жителів) за розмірами, виглядом і рівнем культури часто нагадують села. Отже, чим вище ступінь урбанізації поселення і більші його розміри, тим помітніша різниця між міською та сільською культурою.

Однак, єдиного для всіх міських поселень типу культури також не існує. Міста розрізняються за географічним і геополітичним (ближче до Європи чи Росії) становищем, чисельністю населення (одна справа багатомільйонні гіганти типу Києва або Львова, інша – 100-200-тисячне обласне місто з напівпровінційним укладом життя), але також спеціалізацією: є промислові міста (Запоріжжя), є курортні містечки (Бердянськ), "військові містечки", релігійні центри тощо. Природно, що в кожному типі міста свій уклад і тип культури.

Спільними рисами міської культури, що відрізняють її від сільської культури, є:

• 1. Насичений культурний простір. У місті існують широкі можливості вибору закладів дозвілля, побуту та культури (парки культури і відпочинку, атракціони, кафе та ресторани, театри і музеї, бібліотеки, галереї, танцювальні зали тощо).

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна культурологія» автора Кислюк К.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Види культури“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Модуль I. Основні проблеми культурології

  • Основні підходи до культури

  • Предмет і методи культурології

  • Функції культури

  • Тема 2. Структура культури

  • Форми культури

  • Галузі культури

  • Види культури
  • Тема 3. Людина і культура

  • Образи людини в архаїчних і стародавніх культурах

  • Образ людини в культурі європейського Середньовіччя, Відродження та Нового часу

  • Людина в XX ст. Трансгуманізм та перспективи розвитку людини

  • Тема 4. Українська культура як об'єкт культурологічного дослідження

  • Особливості української культури та методологія її вивчення

  • Тема 5. Поняття соціокультурної динаміки

  • Поняття й основні теорії історико- культурного процесу

  • Основні соціокультурні революції

  • Тема 6. Сучасна медіа-культура

  • Типологія медіа

  • Традиційні та нові медіа

  • Медіа як фактори соціокультурних трансформацій

  • Медіа: посередник і середовище. Феномен медіа-культури

  • Функції медіа культури

  • Тема 7. Особливості та основні етапи розвитку світової художньої культури

  • Художня культура давніх цивілізацій

  • Художня культура доби Середньовіччя

  • Візантійський стиль

  • Романський стиль

  • Художня культура Відродження та Нового часу

  • Бароко

  • Регентство

  • Рококо

  • Класицизм

  • Реалізм

  • Ампір

  • Художня культура XIX ст.

  • Академізм

  • Прерафаелізм

  • Імпрессіонізм та постімпресіонізм

  • "Новий стиль"

  • Трансформації художньої культури ХХ-ХХІ ст.

  • Художній авангард

  • Радянська художня культура та радянський андеграунд

  • Теорія і практика постмодерністського мистецтва

  • Модуль II. Провідні напрями сучасного культурологічного знання

  • "Нова культурна історія"

  • Меморіальна культурологія

  • Історична концепція пам'яті

  • Тема 9. Постмодерні напрямки досліджень культури

  • Постмодерністські теорії

  • Постмодернізм у літературі та мистецтві

  • Тема 10. Гендерні дослідження

  • Етапи гендерних досліджень

  • Теоретико-методологічні основи гендерних досліджень

  • Постґендерні дослідження та виникнення квір-теорії

  • Тема 11. Постколоніальні студії, теорія меншин та мультикультуралізм

  • Теоретичні засади постколоніалізму

  • Теорія гегемонії та теорія меншин

  • Постколоніальна критика в пострадянській культурології

  • Мультикультуралізм

  • Тема 12. Теорія іншого в сучасній культурології

  • Екзистенціалізм і концепція Іншого у Ж-П. Сартра

  • Сучасні напрямки теорії Іншого

  • Етика "після Аушвіца". Іншологія І. Левінаса

  • Тексти першоджерел

  • Академічні дослідники про мовну ситуацію в Україні

  • Шевченко. Україна між Сходом і Заходом

  • Дж. Лалл. Медіа, комунікації, культура: глобальний підхід

  • Т. Лири. От йиппи к йаппи

  • А. Перотті. Виступ на захист полікультурності

  • Дж. С. Браун. До нової культури навчання

  • Е. Сміт. Нації та націоналізм у глобальну епоху

  • П. Рикер. Яким має бути новий етос Европи?

  • О. Забужко. Жінка-автор у колоніальній культурі, або знадоби до української тендерної міфології