Модернізм
Оскільки дійсність стає об'єктом конструювання, то поступово руйнується межа між об'єктивним і суб'єктивними пластами цієї дійсності, що призводить до формування нового поняття, покликаного подолати розподіл на об'єкт і суб'єкт – інтерсуб'єктивність. Художня ситуація цього періоду виявила два протилежних підходу і до технічного прогресу як такого: з одного боку, виявилося захоплення його досягненнями і можливостями і, відповідно, захоплення мистецтва цими можливостями; з іншого боку, страх перед ростом індустріалізації і її соціальними наслідками.
Важливо також відзначити соціальний і художній утопізм, яким було просякнута доба модернізму. Утопічна свідомість є продуктом прямолінійного і категоричного історизму, згідно до якого минуле завжди зникає, поступаючись майбутньому. Поява утопічних проектів перебудови буття означала, певною мірою, відмову від теперішнього на користь майбутнього (у радикальному своєму варіанті – відмову від реальності і тотальне панування концепції). Утопічне мислення доби модернізму боролося зі споглядальністю, адже тотальне заглиблення у перебудову світу не залишала для неї місця. У цей період утопія починає виступати як власне програма художньої діяльності. Митці наділяють мистецтво надзвичайно широкими "повноваженнями", роблячи його культовим, і вбачаючи саме у ньому, у мистецтві, панацею від усіляких соціальних негараздів. Ця програма мала на увазі не тільки соціальну "реконструкцію", але й естетичну перебудову світу. При цьому історичний час стає самим привабливим об'єктом художньо-мистецьких перетворень: долаючи його енергією творчої уяви, митці модерної доби визначалися рішучим історичним новаторством.
"Мегамашина" постає своєрідною моделлю модернізму, утилітарно-конструктивна діяльність обертається на домінуючий тип діяльності в усіх сферах життя європейської людини Індустріальна цивілізація, вершина розвитку якої припадає на цю добу, підкоряє собі естетичну дійсність, перетворюючи її на царину "виробництва" не творів мистецтва, а продуктів художньо-мистецької діяльності. На відміну від культури середини XIX ст., яка була орієнтована на відтворення, модерністська культура почала орієнтуватися на виробництво, на інновації, але й в той же час, на монотонність, уніфікованість, "машинальність".
Плинність часу в модерну добу стає такою, що подія вже не "залишає слідів", вона (плинність) стає швидкісною, а подекуди і миттєвою. Швидкість, яка набирає силу завдяки "машинній цивілізації", визначає не тільки культуру повсякденності, але й "світ мистецтва".
Індустріальна цивілізація стала примусовим "пожирачем" товарного часу виробників (враховуючи і митців), що потребувало від них скорочення затрат на виробництво. У власне виробництві ця проблема була вирішена за рахунок уведення машинної праці, праці автоматизованого типу. В художньому виробництві – за рахунок спрощення форми художнього твору (або за рахунок використання готових об'єктів) і уведення у мистецтво нової технічної бази. Образ набуває статусу "відображення об'єктивної реальності". Модерністська художньо-мистецька ситуація породжує цілу низку форм художньо-мистецької діяльності, які "не вписуються" каталог класичних мистецьких форм (колаж, асамбляж, мистецька акція, перформанс, геппенінґ та ін.), адже формуються за іншими, новими для класичної мистецької парадигми, принципами творчості – "ready made" – тобто це готові або створювані на очах публіки, художньо-мистецькі об'єкти.
Модерна швидкоплинність часу і наполегливі спроби його зупинити, з одного боку, руйнація звичної матеріальності за рахунок появи нових матеріалів (фактур), нових якостей у старих матеріалів (мистецькі експерименти із каучуком, склом тощо), з іншого боку, стали джерелом стійкого інтересу не до звичного вже творення зображень (у вигляді традиційних картин), а до речі як такої. Інтерес цей живився прагненням створити таку річ, яка б залишилася у часі (і тим самим підтвердила наявність фізичної реальності), а іншого боку, намаганням творити речі із новими якостями, які б могли "підтвердити" саму модерність тодішньої культури. Річ починає заміщати картину і тому поступово виявляє у культурі свою естетичну цінність.
Таким чином, річ, яку можна і треба сприймати візуально (зовнішньо), стає метою і рушійною силою формалізованої проектної культури, яка має нову предметну сферу – дизайн і виробляє у цій новій предметній сфері свої власні механізми перетворення середовища повсякденності на середовище нової естетики – середовище проектоване. Поєднання інтуїції і геометрії стало важливим надбанням всіх типів художнього мислення модерної доби.
Оскільки дизайн має справу із формальними якостями предмету (враховуючи не тільки видимі-зовнішні якості, але й внутрішні-невідимі структурні зв'язки) двома тенденціями розвитку дизайну були і досі є пошуки від функції до форми і зворотна тенденція розвитку – від форми до функції.
Критика традиціоналізму і консерватизму модернізмом здійснювалася одночасно на усіх культурних напрямах. Прагнення тотальної новизни почало формувати загальний "комплекс контркультури", і це стало запорукою здійснення одного з могутніх "разламів" модерної культури. І хоч повна реалізація цього комплексу відбувался вже після Другої світової війни, основні ідеї і практичні дії були започатковані культурою модерну.
Деякі напрями модернізму, під впливом сцієнтизму, стверджували виключно раціональні основи мистецтва (конструктивізм, наприклад). Інша частина (більша), принципово орієнтувалась на ірраціоналізм художньої творчості. Звідсіля активне використання прийомів алогізму, парадоксів, абсурду в творчості (сюрреалізм, дадаїзм).
Типовими напрямами модернізму є символізм, експресіонізм, акмеїзм, конструктивізм і кубізм.
Соціальний конструктивізм доповнився в модерну добу конструктивізмом художнім. Прагнення об'єднати раціональність схеми, конструкції з художньою уявою та вигадливістю, виявити у натурі її "внутрішній стрижень" виявляються митці різних видів мистецтв цієї доби.
Фернан Леже, фотограф, художник, кінематографіст, Василь Єрмілов, художник і дизайнер, архітектори Татлін і брати Вєснєни демонструють різні експерименти саме з конструкцією, демонстративно відмовляючись від її приховування та декорування.
Відомі "Башти" Татліна, грандіозна споруди Держпрому в м. Харкові братів Вєснєних, "кіноопуси" та серії фотознімків Леже на сьогодні є всесвітнім художнім доробком конструктивізму.
Кубізм – модерністський стильовий напрям, який формується насамперед, в зображальному мистецтві першої чверті XX ст. Митці кубісти руйнують умовності "оптичного реалізму" та відмовляються від натури як предмету зображення на користь абстрактної узагальненості художнього образа і геометризації форми.
Джерелом натхнення Пабло Пікассо, Жоржа Брака, Марі Лорансен, Хуана Гриса та інших кубістів стають художні форми народних архаїчних культур (африканських, насамперед). Літератори, поети, критики та митці, яких критик Луї Вексель назвав "кубістами" близька 1907 р. створили групу "Бато-Лавуар", яка і виголосила основні принципи цього стилю. В іншу групу, яка виникла в 1912 р., увійшли популяризатори кубізму А. Голез, Ж. Метсенже, Ж. Віллон, А. Ле Фоконье та митці, яки лише частково захоплювалися кубізмом – Ф. Леже, Р. Делоне, Ф. Купка.
Кубізм характеризувався розривів з традиціями реалістичного мистецтва. Крім цього, кубісти кинули виклик салонному мистецтву, намагаючись будувати свої твори з простих та геометричнооформленних елементів. Вони звернулися до конструювання об'ємної форми на площині, руйнували реальний об'єм на геометризовані елементи, які зображували як колажні, втілюючи різні точки зору на ці елементи.
Ранній етап кубізму, що склався під впливом живопису П. Сезанна (1907-1909), характеризувався стриманістю кольорів та простими формами (П. Пікассо "Три жінки", 1 909; Ж. Брак "Естак", 1908).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна культурологія» автора Кислюк К.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Трансформації художньої культури ХХ-ХХІ ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.
