Тема 9. Постмодерні напрямки досліджень культури

Сучасна культурологія

План викладу:

• 9.1. Постмодернізм як явище, його теоретичні та соціокультурні джерела

• 9.2. Постмодерністські теорії

• 9.3. Постмодернізм у літературі та мистецтві

Постмодернізм як явище, його теоретичні та соціокультурні джерела

У сучасних західних культурологічних дослідженнях розрізняють два значення терміну: "Постмодерн" (postmodernity – англ.) [1] як соціокультурне явище, культурний період (подібно до періодів Бароко або Середньовіччя), та "постмодернізм" як теорію і практику аналізу культурних феноменів (postmodernism – англ.). Уже в самій назві закладено певне протиставлення, посилання на "модерн", порівняно з яким Постмодерн розуміється як якісно нова ступінь культурного розвитку та критика модерних стратегій осмислення культури. Щоб зрозуміти, на яких засадах відбувається протиставлення, треба окреслити основні характеристики Модерну, як етапу, що передує Постмодернові.

Епоху Модерну пов'язують з ростом індивідуалізації, індустріалізацією, урбанізацією, зменшенням диктату Церкви, секуляризацією суспільної свідомості та пріоритету прав людини, яка припадає на Новий час (XVI-XVIII ст.). Велика Французька революція (1789-1799) та Північноамериканська війна за незалежність цього періоду призвели до створення перших у світі демократичних конституцій, які заклали політико-правові засади модерних суспільств. Відправною точкою модерної філософії вважають епоху Просвітництва (XVIII ст.), яка уперше в європейській свідомості наголосила на важливості раціонального пізнання, експерименту, пошуку об'єктивної причини замість апеляції до релігійного або містичного дива. Але науково-теоретичні засади модернізму як цілісної картини світу були сформульовані в першій половині XIX ст. і проіснували як домінуюча ідеологія більшої частини світового суспільства майже до середини XX ст. Центральними тезами модерністської філософії були:

• віра в соціальний поступ та прогресивний розвиток суспільства, який відбувається через поширення науки та просвіти;

• віра в існування універсальних цінностей та норм;

• віра в наявність об'єктивної істини, яку можна винайти раціональним шляхом;

• віра в пріоритет науки над усіма іншими формами пізнання світу, абсолютизація раціонального та технічно-природничого знання;

• домінація цінностей більшості над меншістю.

Фундаторами модерної картини світу вважаються Г. Спенсер, О. Конт, К. Маркс, Ч. Дарвін, М. Вебер, Е. Дюркгейм, О. Шпенглер, З. Фройд, кожен із яких висунув теорію, що руйнувала середньовічну картину світу та будувала натомість новий світ, в якому наука займала центральне місце та відтворювала більш гуманний проект культури у порівнянні із середньовічним. Із еволюціоністських історико-культурологічних теорій XIX ст. (згідно до відомих еволюційних концепцій Ґ. В. Ф. Гегеля, Л. Моргана, Е. Тайлора, Дж. Фрейзера), про які йшлося в темах 1 і 5, логічним шляхом випливало, що культури, які досягли більш високого технологічного рівня, мають більшу цінність за інші, їх цивілізаційні досягнення мають сприйматись як "норми" для других; що більш "просунуті" суспільства отримують моральне право "цивілізувати" інші суспільства, тобто нав'язувати свої цінності іншим культурам.

Таким чином культура Модерну являла собою суперечливе явище, хоча би на рівні соціокультурних висновків з теоретичних положень модерної філософії. З одного боку, філософія Модерну звільнила європейську людину від середньовічної залежності від релігійних та феодальних догм, сприяла прогресу в науці, техніці, освіті, в забезпеченні прав людини. З іншого боку, філософські концепції модернізму об'єктивно виправдовували колоніальні захвати та колоніальну політику, ідею переваги однієї раси, нації, мови або релігії над іншими, дискримінацію расових або гендерних меншин, абсолютизації певних соціальних норм.

Але якщо на початку XX ст. модерне європейське суспільство ще залишалося впевненим у тому, що його культурний розвиток є поступовим та прогресивним, і що після періодів "дикунства" та "варварства", західноєвропейська культура увійшла в епоху "цивілізації" та небаченого розвитку гуманізму, то середина XX ст. принесла народам Європи значні розчарування: на трагічні символи перетворилися слова Ґолокост, Аушвіц, ГУЛАГ; більш ніж 50 мільйонів жертв забрала Друга світова війна. Причому, за підрахунками І. Маркузена[2], якщо в Першій світовій війні серед цивільного населення жертв було лише п'ять відсотків, то у Другій світовій війни ця цифра зросла до 65 відсотків від числа загиблих. Ще більшою мірою, на думку В. Тернера[3], Друга світова війна продемонструвала відносний характер просвітницького лібералізму, формальність ідеалів "свободи, рівності, братерства", які у дійсності забезпечувалися переважно для представників певної соціокультурної групи – білих чоловіків з вищим рівнем освіти. Досвід жінок, темношкірих, євреїв, циган, сексуальних меншин 1939-1945 pp., котрі найбільше потерпали в цей період, довів, що не існує універсальної моделі свободи та рівності, що зміст цих категорій залежить від того, чи мова йде про суб'єкта влади або представника іншої раси, який не має доступу до влади. Саме моральні роздуми над наслідками Другою світовою війною стимулювали потребу суспільства в перегляді основних тез Модерну[4].

Не дивно, що ідеї Постмодернізму сформувалась у формі критики основних положень модерної філософії, або як "глобальна критика західної цивілізації"[5], яка дискредитувала себе. Модерн розглядався постмодерністами як "помилковий проект" культури, досягнення якого виглядають ілюзорними, тому що не можна говорити про існування "абсолютної істини", після того, як прийшло "ніщо" (Друга світова війна). Іншими, передусім, інтелектуальними причинами кризи модерного проекту культури і поширення постмодерної картини світу, є:

• ідея релятивізму світу, яка вперше була обгрунтована в наукових концепціях (Б. Мьобіус, А. Ейнштейн, М. Лобачевскій, К. Ріман), надалі запозичена соціогумнітарними дисциплінами;

• створення нової, "суб'єктивної", методологічної парадигми функціонування науки як найважливішої рушійної сили сучасної цивілізації (Р. Кун, Р. Рорті, П. Фейерабенд);

• критика післявоєнного капіталізму та впровадження глобальних культурних цінностей як "дискурсу влади" (М. Фуко, Ф. Джеймісон, Р. Варт);

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна культурологія» автора Кислюк К.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 9. Постмодерні напрямки досліджень культури“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Модуль I. Основні проблеми культурології

  • Основні підходи до культури

  • Предмет і методи культурології

  • Функції культури

  • Тема 2. Структура культури

  • Форми культури

  • Галузі культури

  • Види культури

  • Тема 3. Людина і культура

  • Образи людини в архаїчних і стародавніх культурах

  • Образ людини в культурі європейського Середньовіччя, Відродження та Нового часу

  • Людина в XX ст. Трансгуманізм та перспективи розвитку людини

  • Тема 4. Українська культура як об'єкт культурологічного дослідження

  • Особливості української культури та методологія її вивчення

  • Тема 5. Поняття соціокультурної динаміки

  • Поняття й основні теорії історико- культурного процесу

  • Основні соціокультурні революції

  • Тема 6. Сучасна медіа-культура

  • Типологія медіа

  • Традиційні та нові медіа

  • Медіа як фактори соціокультурних трансформацій

  • Медіа: посередник і середовище. Феномен медіа-культури

  • Функції медіа культури

  • Тема 7. Особливості та основні етапи розвитку світової художньої культури

  • Художня культура давніх цивілізацій

  • Художня культура доби Середньовіччя

  • Візантійський стиль

  • Романський стиль

  • Художня культура Відродження та Нового часу

  • Бароко

  • Регентство

  • Рококо

  • Класицизм

  • Реалізм

  • Ампір

  • Художня культура XIX ст.

  • Академізм

  • Прерафаелізм

  • Імпрессіонізм та постімпресіонізм

  • "Новий стиль"

  • Трансформації художньої культури ХХ-ХХІ ст.

  • Художній авангард

  • Радянська художня культура та радянський андеграунд

  • Теорія і практика постмодерністського мистецтва

  • Модуль II. Провідні напрями сучасного культурологічного знання

  • "Нова культурна історія"

  • Меморіальна культурологія

  • Історична концепція пам'яті

  • Тема 9. Постмодерні напрямки досліджень культури
  • Постмодерністські теорії

  • Постмодернізм у літературі та мистецтві

  • Тема 10. Гендерні дослідження

  • Етапи гендерних досліджень

  • Теоретико-методологічні основи гендерних досліджень

  • Постґендерні дослідження та виникнення квір-теорії

  • Тема 11. Постколоніальні студії, теорія меншин та мультикультуралізм

  • Теоретичні засади постколоніалізму

  • Теорія гегемонії та теорія меншин

  • Постколоніальна критика в пострадянській культурології

  • Мультикультуралізм

  • Тема 12. Теорія іншого в сучасній культурології

  • Екзистенціалізм і концепція Іншого у Ж-П. Сартра

  • Сучасні напрямки теорії Іншого

  • Етика "після Аушвіца". Іншологія І. Левінаса

  • Тексти першоджерел

  • Академічні дослідники про мовну ситуацію в Україні

  • Шевченко. Україна між Сходом і Заходом

  • Дж. Лалл. Медіа, комунікації, культура: глобальний підхід

  • Т. Лири. От йиппи к йаппи

  • А. Перотті. Виступ на захист полікультурності

  • Дж. С. Браун. До нової культури навчання

  • Е. Сміт. Нації та націоналізм у глобальну епоху

  • П. Рикер. Яким має бути новий етос Европи?

  • О. Забужко. Жінка-автор у колоніальній культурі, або знадоби до української тендерної міфології