План викладу:
• 11.1. Витоки та джерела пост колоніалізму
• 11.2. Теоретичні засади пост колоніалізму
• 11.3. Теорія гегемонії та теорія меншин
• 11.4. Постколоніальна критика в пострадянській культурології
• 11.5. Мультикультуралізму.
Витоки та джерела теорії постколоніалізму
Постколониальні студії – це термін, який в сучасній культурології використовують стосовно декількох різних напрямків та сфер досліджень[1]: 1) до вивчення імперських культур; 2) вивчення культур, які знаходяться в ситуації опору до культурної або політичної колонізації (можлива, але трохи застаріла назва: антиколоніальні студії); 3) вивчення культур в країнах, які нещодавно отримали незалежність, але перебували тривалий час у колоніальній або імперській залежності, як культурно, так і політично; 4) вивчення культурних та соціополітичних стосунків між високорозвиненими країнами та країнами т.зв. "третього світу"; 5) в більш широкому розуміння це – вивчення стосунків між суб'єктами, які в даній культурі розуміються як "центр" і "периферія".
Вирішальна робота, яка обґрунтувала створення постколоніальної теорії – це книга "Орієнталізм" (1978), яка була написана американським професором арабського походження Едвардом Саїдом[2]. Значний вплив на формування сучасної постколоніальної теорії мали антиколоніальні рухи 1950-1970-х pp. та загальна демократизація соціального ладу в більшості країн світу.
Методологічно постколоніальні дослідження увібрали всі здобутки постмодерної теорії, а також структуралізму, тендерної теорії та неомарксизму. Тому їх часто називають однією з найбільш інтердисциплінарних сфер досліджень сучасних гуманітарних наук в північноамериканських і західноєвропейських університетах.
Зміст постколоніальних студій складався найбільшої мірою на матеріалі критичного аналізу історії розвитку культурної антропології та орієнталізму XIX ст. Мистецтво та література XIX- XX ст. також значною мірою "постачали" матеріал для сучасних постколоніальних студій.
Орієнталізм – комплекс наук про Схід (сходознавство) – виник на початку XIX ст. серед романтиків Західної Європи. На хвилі зацікавлення етнографією власних народів романтики (наприклад, брати Гумбольдт в Німеччині, В. Даль, О. Афанасьев – в Росії, М. Гоголь – в Україні) збирали фольклор рідних країн, який раніше навіть не розглядався як предмет наукових досліджень. Згодом зацікавлення європейських романтиків народної культурою поширилися і на більш віддаленні суспільства – Азії і Африки, і в цьому слід вбачати науковий і культурний прогрес на початку розвитку орієнтальних студій.
Культурна антропологія як вчення про людські раси, нації та різноманітність їх культур сформувалася як окрема наукова дисципліна в середині XIX ст. Але порівняльна антропологія (або крос- культурні дослідження) зародилися набагато раніше, ще з тих часів, коли письменні народи почали не просто контактувати з представниками інших рас та народів, а намагалися усвідомити різницю між ними та собою, та зафіксувати її в аналітичних або описових текстах. Тому образ "екзотичного Іншого" – дикуна, ворога або помічника, існував в європейській культурі задовго до XX ст.: зокрема, від грецької античності доходять перші свідоцтва про матріархат у деяких народів Азії, описи жінок-воїнів – "амазонок" (Геродот), концепція походження людини із тваринного світу (Лукрецій) та зачатки міфу про "доброго дикуна" (Тацит). Гомер, Вергілій, Овідій створили цілий світ, у центрі якого розміщувалися олімпійські боги та давньогрецькі герої (Геракл, Тезей, Одіссей), а прикордоння якого були віддані чудовиськам, чий зовнішній вигляд не відповідав давньогрецьким стандартам "прекрасного тіла" (наприклад, Циклоп, Медуза, Сцилла та Харибда, які займали найменш сприятливі для життя міста грецької цивілізації і яких завжди перемагав герой-чоловік).
Одна із центральних в сучасному постколоніальному дискурсі опозиція центр-периферія починає формуватися у часи європейської давнини, і репрезентується завжди з погляду європейця: "Європа/не-Європа" (пізніше "Америка/не-Америка"). Ця опозиція має не стільки географічний, скільки символічний сенс: концепт "Європа" окреслює приналежність суб'єкта та його культури до "своїх", а концепт "не-Європи" може об'єднувати не стільки географічно віддалені народи (стародавніх циклопів або сучасних ескімосів), але також народи, які живуть поруч, але чию культурну ідентичність європейська спільнота ("центр") відчуває як "чужинну" або "маргінальну". Таким чином, "центр / периферія" – це перша опозиція, яка сформувала основу сучасної постколоніальної теорії.
Важливо підкреслити, що концепти цієї опозиції не були еквівалентні між собою: "центр", чию роль виконувала європейська культура, цікавила дослідників значно менше, ніж "периферія" та її границі: "Узбіччя завжди небезпечні. Якщо їх "розтягувати" та давати нову форму, то це може змінити структуру фундаментальних уявлень про самого суб'єкта. Будь-яка модель ідентичності найбільш вразлива саме до "узбіч", маргіналій"[3]. З чого можна зробити висновок, що поняття про центр та периферію не є фіксованими, джерелом центру завжди є територія влади, а периферія окреслюється простором на границях влади, де влада вже не є домінуючою, де культура суб'єкта входить в близькі контакти з чужинцями.
Другий аспект, який сформував проблематику сучасних пост- колоніальних досліджень, був закладений християнськими мисли-
Хдом[2]. Значний вплив на формування сучасної постколоніальної теорії мали антиколоніальні рухи 1950-1970-х pp. та загальна демократизація соціального ладу в більшості країн світу.
Методологічно постколоніальні дослідження увібрали всі здобутки постмодерної теорії, а також структуралізму, тендерної теорії та неомарксизму. Тому їх часто називають однією з найбільш інтердисциплінарних сфер досліджень сучасних гуманітарних наук в північноамериканських і західноєвропейських університетах.
Зміст постколоніальних студій складався найбільшої мірою на матеріалі критичного аналізу історії розвитку культурної антропології та орієнталізму XIX ст. Мистецтво та література XIX- XX ст. також значною мірою "постачали" матеріал для сучасних постколоніальних студій.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна культурологія» автора Кислюк К.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 11. Постколоніальні студії, теорія меншин та мультикультуралізм“ на сторінці 1. Приємного читання.
