Розділ 30

— Наче нікого, — сказала вона. — Сюди ніхто не повертався. Напевне, Хорхе вже вивів твоїх друзів через інший вихід.

Томас і сам не знав, що він сподівався тут знайти, втім, один позитивний момент він помітив.

— Тіл немає, а це означає, що вибухом нікого не вбило.

— Тіла могли відтягнути психи, — стенула плечима Бренда. — Хоча сумніваюся. Немає сенсу.

Томас кивнув, чіпляючись за Брендині слова. Але що робити далі? Йти Підземеллям, шукаючи глейдерів? Вийти на вулицю? Повернутися до будівлі, де Хорхе кинув Берклі й решту? Кожен варіант по-своєму жахливий. Томас роззирнувся, наче відповідь могла в якийсь чарівний спосіб з’явитися сама.

— Ходімо через Підземелля, — порушила мовчанку Бренда. Здається, весь цей час вона, як і Томас, обмірковувала варіанти дій. — Якщо хлопці пішли нагору, вони вже далеко. До того ж відвернули увагу від нас на себе.

— А якщо вони досі під землею, ми їх зустрінемо? Тунелі зрештою сходяться, правильно?

— Правильно. Хорхе поведе твоїх друзів у гори. Зустрінемося з ними і продовжимо шлях.

Томас, задивившись на Бренду, замислився. Точніше, вдав, що замислився. Не залишалося іншого виходу, окрім як триматися нової знайомої. Поки що Бренда найкраща — якщо не єдина — можливість виконати завдання, уникнувши швидкої й болісної смерті від рук кінчених психів. Що ж іще лишається?

— Гаразд, — погодився Томас. — Ходімо.

Під шаром бруду на Брендиному обличчі зблиснула мила посмішка, і Томасу зненацька закортіло повернути момент близькості в темряві. Але думка зникла так само швидко, як і народилася. Бренда, передавши Томасові один наплічник, у другому відшукала ліхтарик і клацнула вимикачем. Курну завісу пронизав яскравий промінь, помиготів туди-сюди і нарешті зупинився на довгому тунелі, де вони встигли побувати двічі.

— Вперед? — запитала Бренда.

— Вперед, — пробурмотів Томас. Він досі непокоївся через друзів, та й не був певен, чи варто йому триматися Бренди.

Та щойно дівчина рушила з місця, він пішов за нею.