Розділ 30

— Ти про що? — Томас раптом відчув, що й не від того, аби ще трохи пообніматися з нею.

— Не хвилюйся, — дівчина поступово припинила хихикати. — Пробач, що я така швидка. Там, звідки я родом, це нормально.

— Ні… все гаразд. Просто… забудь, — пробурмотів Томас, задоволений, що Бренда не бачить його обличчя. Напевно, зараз він червоний як рак… Бренда луснула б од сміху.

Він згадав Терезу, Мінхо і решту. Треба взяти себе в руки. Негайно.

— Слухай, ти казала, що за нами ніхто не женеться, — нагадав Томас, намагаючись надати голосу побільше впевненості.— То повертаймося?

— Впевнений? — запитала Бренда.

— Тобто?

— Я могла б сама провести тебе через місто. Запасемося харчами, кинемо всіх к бісу й самі дістанемося прихистку.

Ні, такий варіант Томас навіть не обговорюватиме.

— Не хочеш повертатися зі мною — твоя справа, а я пішов.

Поклавши долоню на стіну, щоб краще орієнтуватися, Томас попрямував у зворотний бік.

— Зачекай! — крикнула Бренда, наздоганяючи Томаса. Вона взяла його за руку, їхні пальці переплелися, і хлопець з дівчиною пішли поруч, як давні коханці.— Вибач. Мені справді шкода. Просто… я вирішила: що менше людей, то легше пройти через місто. Я ж не надто дружила з Берклі й іншими. Не те що ти з… глейдерами.

Невже Томас вживав це слово в її присутності? Він не пригадував, чи не зронив його хтось при ній так, що він і не помітив.

— Як на мене, що більше наших дійде до прихистку, то ліпше. Ну, проминемо ми місто, а далі? Чисельність може зіграти нам на руку.

Томас замислився над сказаним. Він і справді дбає про кількість тільки як про тактичну перевагу? Й відколи це він став таким розважливим?

— Зрозуміло, — промовила Бренда. Щось у ній змінилося. Вона вже не була такою впевненою. Вже не командувала.

Звільнивши руку, Томас покашляв у кулак, але то був лише привід. Більше він за руку її не брав.

Наступні кілька хвилин вони не розмовляли. Томас просто йшов за Брендою, не бачачи її, але відчував її присутність. За кілька поворотів попереду з’явилося світло, яке з наближенням дедалі яскравішало.

Виявилося, це сонячне проміння ллється крізь діри в стелі на місці вибуху. Там, де колись були сходи, тепер височіла гора бетонних уламків, погнутої арматури й шматків труб. Годі було й думати піднятися нагору — надто вже небезпечно. Густий пил у повітрі стояв стовпом. Пахло тиньком і чимось горілим.

Обвал перепинив шлях до сховку, та Бренда швидко знайшла заготовлені наплічники.