Розділ 30

— Ну… а нам нічого не загрожує? Через що стався вибух? Слід повернутися і пошукати моїх друзів.

— Як щодо Хорхе?

— Га?

— Його шукати не треба?

Томас не хотів образити Бренду.

— Ну так, певна річ, і Хорхе, і моїх друзів, цих шлапаків… Не можна їх кидати.

— А що таке «шлапак»?

— Не зважай. Просто… незрозуміло, через що вибухнули сходи.

Зітхнувши, Бренда підступила ще ближче до Томаса, притулилася грудьми. Зашепотіла, торкаючись губами його вуха:

— Пообіцяй мені дещо, — сказала вона пошепки, ледь чутно. У Томаса аж тіло сиротами вкрилося.

— Е-е-е… що?

Бренда не відсунулася.

— Незважаючи ні на що, навіть якщо весь шлях нам доведеться подолати вдвох, ти візьмеш мене з собою. Туди, де «БЕЗУМ», де ліки, які ти обіцяв Хорхе — він у сховку все мені розповів. Я не залишуся тут, не хочу збожеволіти… ліпше загинути.

Вхопивши Томаса за обидві руки і стиснувши, Бренда поклала голову йому на плече. Дівчина, мабуть, стала навшпиньки; кінчиком носа вона утнулася Томасові в шию, і від кожного видиху Томаса мов приском обсипало.

Приємно було відчувати близькість Бренди, й водночас усе це здалося Томасу дуже дивним і несподіваним. Він згадав Терезу — і вмить відчув провину. Все це безглуздо. Томас опинився посеред пустелі, його чекає довгий і небезпечний перехід, його життя під загрозою, товариші, може вже й мертві. Може, вже й Тереза мертва. А Томас тут у темряві обнімається з малознайомою дівчиною, — про просто абсурд.

— Гей, — Томас стиснув Бренду за плечі, трохи відсунувши від себе. Він не бачив обличчя дівчини, зате міг уявити, що вона на нього дивиться. — Може, обміркуємо подальші дії?

— Спершу пообіцяй, — нагадала Бренда.

Томасові аж кричати захотілося — так дивно вона поводилася.

— Гаразд, обіцяю. Хорхе тобі все розповів?

— Напевно, майже все. Хоча, тільки-но Хорхе велів нашим йти без нас до Вежі, я про все здогадалася.