РОЗДІЛ 8

Таві спробував згадати оточуючу їх місцевість, але через страх, виснаження і холод його пам'ять була млявою, ніби засліпленою снігом. Було щось, що він повинен пам'ятати, що може допомогти, якщо він зможе просто подумати як слід.

— Так! — нарешті закричав він. — Є одне місце. Це недалеко від нас, якщо я зможу його знайти в такій темряві.

— Наскільки недалеко? — запитала рабиня, дивлячись на круті віражі вітровиків, її голос все таки затремтів, коли тіло затряслося від холодом.

— Миля. Можливо трохи більше.

— В темноті? У цьому лісі? — Вона недовірливо глянула на нього. — Ми не дійдемо.

— Ми не маємо вибору, — відказав Таві крізь вітер. — Або там, або ніде.

— Ви можете його знайти? — спитала дівчина.

— Не знаю. Ви зможете пройти милю?

Вона за хвильку подивилася на нього, під час ще одного спалаху блискавки, важким поглядом горіхових очей.

— Так, — сказала вона, — дай мені солі.

Таві передав їй половину слабкої купки кристалів, що залишилися у нього, і рабиня прийняла їх, щільно закривши долоню.

— Вітровики, — сказала вона. — Нам ні за що не пройти стільки.

— Особливо, якщо ми ніколи не почнемо, — відповів Таві і підхопив її під руку. — Ходімо! — Він повернувся, щоб піти, але дівчина раптово відштовхнула його а сама важко замахнулася палицею. Таві впав з похмурим здивуванням і заплутаними думками.

Він піднявся на ноги, холодний і тремтячий, і його голос став різким і високим.

— Що ви робите?!?

Рабиня повільно вирівнялася, зустрічаючи його погляд. Вона виглядала втомлено, і ледь трималася на палиці. На землі біля її ніг лежав мертвий слайв. Його голова була акуратно розплющена.

Таві відвернувся від ящірки до рабині і побачив темну кров, яка поблискувала на кінці її палиці.

— Ви мене врятували, — зрозумів він.

Знову спалахнула блискавка. У холодному світлі Таві побачив посмішку рабині, яка зблиснула зубами, незважаючи на те, що її пробирала дрож.

— Не будемо марнувати час. Виведи нас із цієї бурі, і ми будемо в розрахунку.