РОЗДІЛ 8

Таві відчув, що страх послаблює його ноги, але стиснув зуби і змусив себе побігти вперед, поки не побачив, що більшість вітровиків кружляли навколо якогось центру, їхні бліді, різко окреслені руки були протягнуті до середини.

У центрі невеликогоого циклону стояла молода жінка, яку Таві не знав. Вона була високою і стрункою, як і його тітка Ісана, але на цьому схожість з тіткою закінчувалася. Дівчина мала темнішу шкіру, золотисто-коричневого відтінку, як торговці з південних міст Алери. Її волосся було прямим, але дико збитим вітром біля неї, і було майже такого ж кольору, як і шкіра, надаючи їй віддалену схожість з золотою статуєю. Її риси були різкими і чіткими, якщо не чудовими, з високими вилицями та довгим, рівним носом, пом'якшеним повними губами.

Її обличчя було у гримасі відчаю від невдачі. Вона мала вище ліктя закривавлену пов'язку, і виглядало на те, що їй довелося відірвати низ грубої спідниці, щоб перев'язати рану. Її блузка була заляпана брудом і притиснута до неї дощем, а струнку шию охоплював нашийник рабині. Таві побачив, як один з вітровиків, закрутившись у веретено, спробував дістати її.

Дівчина зойкнула і викинула одну руку до нахаби, і Таві побачив у повітрі блідо-блакитне сяйво — не настільки гостре або чітко визначене як у вітровиків, але тим не менше помітне. своїми передніми ногами фурія вдарила по зловмисникові. Вітровик закричав і відлетів, і фурія жінки просунулася вперед, хоча й повільніше, ніж нападник. Три вітровики накинулися на неї з боків, жінка вирівнялася, переставши опиратися на палицю, яка була у неї в руці, і зробила крок вперед, щоб переміститися у центр свого циклону, де вітровики не могли її дістати простим нападом.

Таві відреагував, не думаючи. Він кинувся вперед, одночасно засунувши руку у мішок. Він ледь не оступився в темряві через грім, але миттю пізніше блискавки знову освітили хмари і землю. Блакитна, червона і зелена блискавки воювали за панування на небесах.

Один з вітровиків різко повернувся, а потім полетів на нього крізь холодний дощ. Таві витягнув з сумки руку з жменькою солі і побіг назустріч ворогові. Вітровик завис на місці, закричавши, і широко розкидаючи руки.

Таві розмахнувся і кинув сіль у вітровика, як тільки достатньо наблизився.

З півдюжини кристалів провалися через вітровика, як свинцеві кульки через марлю. Вітровик видав обурений крик, зауваживши, що його пошкодили, і живіт Таві звело від страху, потім спалахнув зелений вогонь, і вітровик почав рватися на частини, починаючи з тих місць, де вдарили кристалики. Через кілька секунд його тіло розірвалася на дрібні фрагменти, які розлетілися і зникли в темряві.

Інші зі злобним виттям розсипалися в широке коло, випускаючи крики гніву. Рабиня повернулася до Таві, її широкі очі освітилися відчайдушною надією. Вона перемістила палицю і кульгаючи пішла до нього, рвані краї її фурії зникли, вона знову стала невидимою, коли вітровики відступили.

— Сіль? — закричала вона крізь бурю. — У вас є сіль?

Таві вдалося перевести дух і прокричати:

— Небагато! — Його серце застукало у грудях, і він поспішив до дівчини, кидаючи насторожені погляди навколо на блідо освітлених вітровиків, які обережно оточили їх. — Прокляті ворони! — вилаявся він. — Ми не можемо тут залишатися. Я ще не бачив їх стільки в одну бурю.

Рабиня тремтіла від холоду, але її голос був чітким.

— Твої фурії можуть нас захистити?

Таві відчув хворобливу пустоту в животі. Звичайно, вони не могли цього зробити, тому що їх у нього не було.

— Ні.

— Тоді ми повинні знайти притулок. Це гора. Тут можуть бути печери…

— Ні! — Вигукнув Таві. — Не в цих печерах. Це не сподобається слайвам.

Дівчина втомлено провела рукою по волоссі. Вона була виснажена.

— У нас є вибір?