РОЗДІЛ 27

Фіделіас моргнув.

— Ого. Отже, ви біжите попередити гарнізон про проблеми?

Юнак кивнув, похмуро.

— А вам краще піти туди, звідки ми прибігли, і пошукати поворот на південь. Дорога приведе вас до Бернардгольда. Ми не залишимося тут, пробачте нас, пане. Вибачте, ми не можемо вам допомогти.

— Усе гаразд, — запевнив його Фіделіас. — Ми всі зобов'язані робити свою роботу, синку. — Він нахмурився, поглянувши на молодшого з них.

— Пане? — запитав молодий чоловік.

— Ти мого зросту, чи не так?

…

Олдрік уже витирав кров з меча і сказав:

— Можна було б хоча б почекати, поки він помре.

Фіделіас стягнув другий черевик з коротшого з двох чоловіків і сів, щоб натягнути їх на свої побиті ноги.

— Немає часу.

— Я не впевнений, що це було необхідно, Фіделіас, — сказав Олдрік. — Якщо звістка просочилась, то її вже не зупинити. Не було сенсу вбивати їх.

— Я не думав, що ти засумніваєшся, — сказав Фіделіас.

— Швидке вбивство. Але це не означає, що мені це подобається.

— Кожна людина охоче робить те, що у неї виходить найкраще. — Фіделіас затягнув шнурівки, наскільки міг, змирившись з болем. — Треба було. Ми повинні зупинити будь-кого, хто несе звістку до гарнізону з долини.

— Але той стедгольдер вже пройшов тут до нас.

— Він лише одна людина, одна звістка. Місцевий граф не захоче піднімати гарнізон, базуючись на цьому. Це дасть нам трохи часу. Якщо ми зможемо затримати всіх інших, можна буде сподіватися, що гарнізон не захиститься. Він мертвий?

Олдрік нахилився над босим хлопцем.

— Так, не дихає. Хочете, щоб я дав сигнал нашим?