РОЗДІЛ 23

Амара нахмурилася і підійшла ближче до нього, міцніше огорнувши себе плащем чрез ранковий холод. Зима прийшла разом з бурею. Вона подивилася на Бернарда, а потім на дерева, на які він пильно дивився.

Вона почула їх раніше, ніж побачила, звук низького каркання, який почав наближатися. Минуло кілька секунд, щоб вона почула його краще і впізнала.

Ворони. Політ ворон. Тисяч ворон.

Коли вони з'явилися, чорні плями на фоні світліючого неба, вона затремтіла, а Бернард звівся на ноги. Сотні ворон, ні, тисячі, рухалися у повітрі, як жива тінь, затемнюючи небо, на північний схід — у долину Кальдерона, рухаючись з незрозумілою визначеністю до якоїсь цілі.

— Ворони, — прошепотіла вона.

— Вони знають, — сказав Бернард. — О, фурії. Вони завжди знають.

— Знають що? — Амара ледь дихала.

— Де лежатимуть мертві. — Він втягнув у себе повітря. — Вони пахнуть битвою.

Амара відчула, що її очі розширюються.

— Вони летять до гарнізону Кальдерона?

— Я повинен знайти Таві і повернутися у стедгольд, — сказав Бернард.

Вона повернулася до нього і взяла за руку.

— Ні, - сказала вона. — Мені потрібна ваша допомога.

Він похитав головою.

— Я відповідаю за своїх людей. Я повинен повернутися до них.

— Послухайте, Бернард — сказала вона. — мені потрібна ваша допомога. Я не знаю долини. Не знаю її небезпек. Я боюся, що коли піднімуся у повітря, мене помітять, і навіть якщо я зумію пробитися до графа, він може не послухати мене. Мені потрібно, щоб зі мною був той, кого він знає. Я повинна змусити його якомога сильніше відреагувати на мою появу, і якщо буде шанс, захистити Долину.

Бернард похитав головою.

— Це не має нічого спільного зі мною.

— Буде мати, лише коли маратська орда прийде у Бернардгольд? — розлютилася Амара. — Чи ви думаєте, що ви та ваші люди зможуть вистояти проти них?

Він подивився на неї з сумнівом.