РОЗДІЛ 19

— Удачі.

Кульгавий стиснув рукав Таві.

— Таві, - сказав він, — іти.

— Так, так. Ходімо. — Таві повернувся і побіг з пагорба вниз, відновивши попередній темп. Фод, здавалося, був невтомний і незбагненний. Вони залишили Амару на вершині горба, а темрява вечора проковтнула її з поля зору. Таві почав підніматися по схилу слідуючого пагорба з парою валунів на вершині, серед яких колись бігав з Фредом, і десь через годину вони дісталися до окраїни лісу і сховалися у тіні сосен, осик і під довгими пальцями кривого дуба.

Таві сповільнив темп, щоб перевести подих. Він схопився рукою за бік, де почав наростати повільний, пульсуючий біль.

— Я ще ніколи не біг так довго, — сказав він Фоду. — Болить.

— В легіонах бігають. Так треба — заявив Фод. Раб дивився убік, і клейма боягуза не було видно. Його очі сяяли. — Таві в Легіонах багато бігати.

Таві ніколи не чув так багато слів від раба за один раз, і повернув голову до нього.

— Фод? Ти був в легіоні?

Вираз обличчя Фода ледь-ледь змінився, але Таві здалося, що він вловив глибоко прихований біль.

— Фоб боягуз. Утік.

— Утік? Від чого?

Кульгавий відвернувся від Таві і пішов у ліс, пробиваючись на схід. Таві нерозуміюче подивився на нього, а потім пішов за ним. Деколи їм вдавалося йти поруч, і тоді Таві намагався змусити Фода до розмови короткими питаннями, але він не відповідав на них. Відколи вони вирушили, вітер став сильнішим, змусивши ліс почати скрипіти і стогнати. Таві бачив рух навколо нього, у гілках та в порожніх деревах — фурії лісу були неспокійні, як тварини перед майбутньою бурею, ховаючись по закутках, і дивлячись з тіней. Вони не лякали Таві — він так звик для них, як і до тварин у стедгольді. Але його рука була близько до ножа на його поясі, на всякий випадок.

Незабаром до них долинув шум води, і Таві поспішив вперед, взявши ініціативу на себе. Вони вийшли на береги Рілвотера, невеликої швидкої річки, яка текла через долину Кальдерона, прямуючи на схід від Гарадоса, і зникала в горах на південь від долини.

— Гаразд, — сказав Таві. — Нам потрібно знайти брід дядька. Якщо ми почнемо від броду на іншому боці, я можу знайти шлях через ліс та вийти з іншого боку. Інакше фурії обдурять нас, і ми заблудимось. Дядько казав, що коли він був молодий, двоє людей зайшли в цей ліс і їх більше не бачили. Він пізніше знайшов їх — вони померли від голоду біля дороги, менше ніж за політ стріли, так і не знайшовши її.

Фод кивнув, спостерігаючи за Таві.

— Я можу нас провести, але ми повинні почати з того місця, яке позначивив дядько. — Він пожував губою, дивлячись вгору і вниз по річці. — А тут ще й шторм. Ага, ще сіль. — Він розкрив зав'язану сіль і віддав половину солі Фоду. — Бережи її, вона може пригодитися. Не викидай.

— Не викидати, — повторив Фод, з серйозним видом.

Таві повернувся і пішов берегом.

— Нам туди, здається.