Розділ «Частина IV. СТРАХУВАННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ»

Стан та проблеми розвитку обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів в Україні. Для України цей вид страхування є новим. Початок його запровадження датується 1997 р. Спочатку за цим видом страхування приймався всього один ризик - шкода, заподіяна життю та здоров'ю потерпілої від ДТП особі. Ліміт відповідальності страховика за цим ризиком встановлювався в розмірі 2000 грн.

У 2000 р. до страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів включається ще один ризик, пов'язаний зі шкодою, завданою майну потерпілої особи в розмірі 25 500 грн. Ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну здоров'ю і життю, цього року збільшено до 8500 грн.

Наразі ліміт відповідальності за шкоду" завдану майну потерпілих, залишається на рівні 25 500 грн, а ліміт відповідальності за шкоду, завдану життю і здоров'ю потерпілих, збільшено до 61 000 грн. Звісно, позитивним є факт усвідомлення законодавцями того, що людське життя та здоров'я мають оцінюватись вище вартості майна.

Прийняття Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 1 січня 2005 р. прискорило розвиток цього виду страхування в Україні, про що свідчить насамперед досить швидке зростання обсягів страхових платежів. Але, враховуючи сумну статистику ДТП в Україні1 та відсутність належного контролю з боку держави за обов'язковою наявністю у кожного власника автотранспортного засобу поліса зі страхування його цивільної відповідальності, реальних винуватців ДТП значно більше, ніж тих, хто має з цього виду страхування поліси.

Чому так відбувається? По-перше, контроль за цим видом страхування покладено на спецпідрозділи Державної автоінспекції та Державної прикордон служби, які не в змозі здійснювати всеохоплюючий контроль. По-друге, штраф за відсутність страхового поліса з обов'язкового страхування відповідальності власника авто встановлено мізерний - від 8,5 до 17 грн, тоді як у Білорусі цей штраф дорівнює річному страховому внеску, що, звичайно, робить невигідним уникати страховки. По-третє, не внесено доповнень до Правил дорожнього руху щодо обов'язковості страхування відповідальності власника автотранспортного засобу. По-четверте, невелика частка власників авто, що мають страховий поліс, не може забезпечити своїми внесками належного покриття збитків, спричинених ДТП, кількість та вартісна оцінка яких мають стійку тенденцію до зростання. Звісно, страховик та МТСБУ мають право судового позову щодо повернення коштів винуватцями ДТП, але на суд потрібні час і затрати, які тільки з часом будуть відшкодовані, якщо вина тих, хто спричинив ДТП, буде доведена. По-п'яте, неповне охоплення внутрішнім страхування власників автотранспортних засобів посилює тиск на МТСБУ у зв'язку з обслуговуванням міжнародних договорів. Українські автовласники, що мають поліс "Зелена карта", виданий МТСБУ, скоюють за кордоном у рік близько 2 тис. аварій, а МТСБУ сплачує за шкоду потерпілим майже 6 млн євро. Якщо іноземці зазнають збитків від ДТП з вини українських автотранспортних засобів, МТСБУ мусить врегульовувати справу за їх полісами, ліміти на які значно перевищують чинні ліміти в Україні. Так, в Євросоюзі відповідальність страховика за ушкодження майна третіх осіб перевищує 120 тис. дол. США, а за збитки, завдані здоров'ю та життю, - понад 600 тис. дол.

Отже, тільки повне охоплення власників автотранспортних засобів внутрішнім страхуванням відповідальності може стати запорукою належного обсягу захисту інтересів як самих спричинювачів збитків (страхувальників - власників авто), так і потерпілих.

Окрім того, прикордонні з Україною країни застосовують демпінгові ціни на страхові поліси "Зелена карта" для українських громадян, що ускладнює налагодження ефективного функціонування цього виду страхування в Україні.