Розділ «4.3. Значення, стан та перспективи розвитку страхування життя в Україні»

Україна, здобувши незалежність, пройшла досить цікавий складний та суперечливий шлях розвитку особового страхування в цілому та страхування життя зокрема.

Історія передбачає наступність розвитку, не зважаючи на розриви, що відбуваються в суспільному житті народів. Незалежна Україна кінця XX ст. вийшла з лона СРСР. Тому стисло схарактеризуємо стан розвитку особового страхування до отримання Україною статусу незалежної держави.

Станом на 2 січня 1992 р. загальна сума проіндексованих за 17 553 783 договорами довгострокового страхування життя становила 7784,5 млн грн, у тому числі за видами страхування:

o змішане страхування життя - 3200,4 млн грн;

o страхування дітей - 2135,7 млн грн;

o страхування до шлюбу - 2317,5 млн грн;

o страхування додаткової пенсії - 44,1 млн грн. Практика Держстраху СРСР ґрунтувалась на тому, що

страхові внески були однією зі статей надходження до державного бюджету СРСР. У зв'язку з лібералізацією цін виник дефіцит державного бюджету, що постійно зростав, який покривався також за рахунок страхових резервів. Із України в союзний бюджет було вилучено 59 % загального обсягу страхових резервів1.

Інфляційне знецінення страхових внесків, використання урядом страхових резервів не за їх функціональним призначенням, відплив страхових резервів з України до Москви унеможливили виконання Укрдержстрахом своїх зобов'язань перед страхувальниками (застрахованими), що суттєво підірвало довіру до інституту страхування.

На початку 90-х років XX ст. в Україні долається монополія держави на здійснення страхового захисту. В цей період у країні виникає величезна кількість страхових компаній, що здійснюють особове страхування. Станом на 1 січня 1995 р, було зареєстровано 655 страхових організацій, з яких на здійснення особового страхування отримали ліцензії: 581 - на страхування життя; 597 - на страхування від нещасних випадків; 424 - на медичне страхування. В цей час страхове законодавство України ще не відокремлювало страхування життя від інших, відмінних від нього, видів страхування. Із кількісної структури страхових компаній, що займались особовим страхуванням, видно, що найменш привабливим для страховиків було медичне страхування.

У цей період на ринку особового страхування чітко простежуються такі тенденції:

1. Зростає частка ринкових короткострокових видів страхування.

Короткострокові угоди невигідні страховику, оскільки не дають можливості акумулювати грошові засоби з метою їх подальшого інвестування та отримання інвестиційного прибутку.

Ці угоди невигідні для страхувальника в кінцевому підсумку, оскільки страховик не має фінансової можливості здійснювати належним чином страховий захист страхувальників та здешевлювати страхові послуги.

Від такої структури страхових угод потерпає й держава, як у страховій, так і в інвестиційній та податковій політиці.

2. Переважна частка договорів особового страхування укладається в колективній формі. Пояснюється така структура страхових договорів такими причинами:

o вкрай низький рівень доходів громадян України не сприяє індивідуальному попиту на страхові послуги;

o довіра пересічних громадян до страхового захисту як гаранту їхнього добробуту була втрачена вдруге. Вони відчували себе ошуканими не тільки Держстрахом, а й приватними страховиками.

Водночас із погляду інтересів страхувальника підприємствам укладати такі угоди було вигідно з таких причин:

o це була форма стимулювання працівників за допомогою страхових виплат;