Розділ 58. Покликання Ісаї

Упродовж усіх довгих віків “горя й мороку, темряви й утиску”(Ісаї 8:22), якими позначилася історія людства з часу втрати нашими прабатьками Едемської оселі і до приходу Сина Божого — Спасителя світу; грішне людство пов'язувало свою надію із пришестям Визволителя, Який звільнить людей від рабства гріха і смерті.

Першим проблиском такої надії для Адама та Єви стали слова вироку, проголошеного над змієм в Едемі. Тоді в їхній присутності Господь сказав сатані: “І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту”.(Бут.3:15)

Коли грішна пара слухала ці слова, їхні серця сповнилися надією, тому що в пророцтві про знищення влади сатани вони вбачали обітницю визволення від загибелі, спричиненої порушенням Закону. Хоча наші прабатьки й повинні були страждати від влади свого супротивника, оскільки піддалися його спокушенню і порушили ясне повеління Єгови, однак їм не слід було впадати в розпач. Божий Син виявив готовність спокутувати їхнє беззаконня власною кров'ю. Їм мав бути дарований час випробування, коли через віру в спасительну силу Христа вони зможуть знову стати Божими дітьми.

Сатана звів людину зі шляху послуху, і таким чином став “богом цього віку”.(2Кор.4:4) Влада, яка колись належала Адамові, перейшла до узурпатора. Але Божий Син добровільно погодився прийти на цю Землю, щоби понести покарання за гріх і цим не тільки викупити людину, а й повернути втрачену владу. Саме про це пророкував Михей: “А ти, башто Черідна, пагорбе дочки Сіону! До тебе вона прийде, знов повернеться влада перша”.(Мих.4:8) Апостол Павло називає це “викупом здобутого”.(Ефес.1:14) Псалмист також мав на думці остаточне повернення людині її відвічного спадку, коли сповістив: “Успадкують праведні землю, і повік будуть жити на ній”.(Псал.36:29)

Надія на викуплення через прийдешнього Сина Божого, Спасителя й Царя, ніколи не згасала в людських серцях. Уже на світанку історії людства були мужі, віра яких підносилася над тінями теперішнього і сягала реалій майбутнього. Через Адама, Сифа, Еноха, Метушалаха, Ноя, Сима, Авраама, Ісака, Якова та інших достойних мужів Господь передавав дорогоцінні одкровення Своєї волі. Таким чином, синам Ізраїлю — вибраному народові, з якого мав вийти обітований Месія, Бог дав пізнання вимог Свого Закону та спасіння через викупну жертву Свого улюбленого Сина.

Надія Ізраїлю знайшла своє втілення в обітниці, даній Авраамові під час його покликання; вона неодноразово була повторена його нащадкам: “І благословляться в тобі всі племена землі”.(Бут.12:3) Коли Авраамові був відкритий Божий задум щодо викуплення людства, Сонце Праведності осяяло його серце, і навколишня темрява розсіялася. Коли ж, нарешті, прийшов час, і Спаситель особисто ходив по землі, навчаючи людських синів, Він свідчив юдеям про світлу надію патріарха на спасіння через грядущого Викупителя. “Авраам, отець ваш, був радий побачити день Мій, — говорив Христос, — і він побачив і зрадів”.(Йоан.8:56) Цю блаженну надію провістив і помираючий патріарх Яків у благословенні Юди:

“О Юдо, — твої брати будуть тебе уславляти! Рука твоя — на шиї твоїх ворогів, сини батька твого схиляться тобі до ніг... Не відійметься берло від Юди, ані жезл із-поміж стіп у нього, поки не прийде Примиритель; Йому коритимуться народи”.(Бут.49:8-10)

І знову на кордоні Обітованого Краю про прихід Викупителя світу пророкував Валаам: “Я бачу Його, але не тепер, дивлюся на Нього, та Він не близький! Сходить зоря від Якова, і підіймається берло з Ізраїля, — поламає він боки Моава та розгромить всіх синів Сифа!”.(Числ.24:17)

Через Мойсея Ізраїлеві був відкритий Божий намір послати Свого Сина для викуплення грішного людства. Незадовго до своєї смерті Мойсей проголосив: “Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, такого, як я, поставить Господь, Бог твій, — Його будете слухати”. Господь через Мойсея цілком зрозуміло повчав Ізраїля щодо пришестя в майбутньому Месії. “Поставлю Пророка для них з-поміж їхніх братів, такого, як ти, — говорив Господь Своєму слузі, — і дам Я слова Свої в уста Його, і Він їм говоритиме все, що Я накажу”.(П. Закону18:15,18)

За часів патріархів жертвоприношення, пов'язані з Божественним служінням, постійно нагадували про прихід Спасителя; про це саме впродовж усієї історії Ізраїлю нагадувало і служіння у Святині. Через служіння в Скинії, а згодом у храмі, який замінив її, народ щодня мав можливість за допомогою символів і прообразів засвоювати великі істини щодо приходу Христа як Викупителя, Священика й Царя. Раз на рік ізраїльтяни подумки зверталися до заключних подій великої боротьби між Христом і сатаною, — до дня остаточного очищення Всесвіту від гріха та грішників. Жертви й приношення обрядового закону Мойсея завжди вказували на досконаліше служіння — небесне. Земна Святиня, у якій приносилися дари і жертви, була “образом для часу теперішнього”; два священних відділення Святині були також “образами небесного”, бо Христос, наш великий Певосвященик, сьогодні є “Священнослужителем Святині й правдивої Скинії, яку збудував Господь, а не людина”.(Євр.9:9,23; 8:2)

Відколи Господь оголосив змієві в Едемі: “Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її”,(Бут.3:15) сатана зрозумів, що ніколи не матиме абсолютної влади над мешканцями цього світу. Коли Адам і його сини почали приносити визначені Богом обрядові жертви, які вказували на прийдешнього Викупителя, сатана побачив у цьому запоруку об'єднання землі й Неба. Упродовж усіх наступних віків він працював над тим, аби розірвати це єднання. Він невтомно намагався представити Бога й обряди, які вказують на Спасителя, у фальшивому світлі; і йому вдалося отримати перемогу над більшістю людства.

У той час як Бог бажав навчити людей, що Його любов посилає їм Дар, Який примиряє їх із Ним, архіворог людства намагався переконати мешканців Землі, що Бог знаходить задоволення в їхньому знищенні. Таким чином, жертвоприношення й обряди, призначені Небом для відкриття Божественної любові, були спотворені; в результаті виявилось, що грішники, приносячи дари і роблячи добрі вчинки, даремно намагалися умилостивити гнів ображеного Бога. Разом з тим, сатана за допомогою різних вивертів намагався пробуджувати і зміцнювати в людях лихі пристрасті, аби, ведучи гріховний спосіб життя, вони все далі відходили від Бога, перетворюючись на безнадійних невільників гріха.

Коли через єврейських пророків було дане писане Боже Слово, сатана ретельно дослідив тексти щодо Месії. Він уважно вивчав слова, які розкривали зміст діяльності Христа серед людей як страждаючої Жертви і водночас переможного Царя. Із пергаментних сувоїв Старого Завіту він довідався: Той, Котрий має прийти, буде “як ягня, яке ведуть на заколення” і “образ Його мав бути так змінений, ніби Він не був людиною, вигляд Його не мав нічого людського собі”.(Ісаї 53:7; 52:14) Обіцяний Спаситель людства мав бути “зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнач недуги... ніби Бог Його вдарив поразами й мучив”. Однак Він мав виявити свою могутню силу, щоб “судити вбогих народу”. Він “спасе дітей убогих, гнобителя ж розтопче”.(Ісаї 53:3-4; Псал.71:4) Ці пророцтва викликали в сатани страх і тремтіння, однак він не відмовився від свого задуму зруйнувати, якщо можливо, плани милосердного Єгови щодо викуплення загиблого людства. Він вирішив зробити все можливе, щоб засліпити людей, аби вони не зрозуміли справжнього значення пророцтв про Месію, і таким чином приготувати шлях для відкинення Христа під час Його пришестя.

Упродовж віків, що передували потопові, спроби сатани підбурити світ проти Бога виявились успішними. Та навіть уроки потопу запам'яталися людям ненадовго. Уміло зваблюючи людство, сатана крок за кроком провадив їх до відкритого повстання. І знову перемога, здавалося, буде за ним, однак Божий задум щодо грішної людини залишався незмінним. Через нащадків вірного Авраама із покоління Сима пізнання милостивих намірів Єгови мало бути збережене для добра всіх майбутніх поколінь. Час від часу поставали покликані Богом вісники Істини, котрі звертали увагу людей на зміст жертовних ритуалів і, особливо, на обітницю Єгови про прихід Того, на Котрого вказувала вся система жертвоприношень. Таким чином світ мав бути захищений від усезагального боговідступництва.

Проте здійснення Божественного задуму не обійшлося без рішучого опору. Ворог Істини і праведності робив усе можливе, щоб примусити нащадків Авраама забути про своє високе святе покликання і поклонятися фальшивим богам. На жаль, його зусилля досить часто мали успіх. Упродовж віків перед Першим приходом Христа “темрява вкривала землю і морок — народи”.(Ісаї 60:2) Сатана кидав свою пекельну тінь на шлях людей, намагаючись перешкодити їм отримати пізнання про Бога та майбутній світ. Безліч мешканців Землі перебували “у тіні смертній”. Єдиною надією людства було те, що цей морок розсіється і вони зможуть побачити Бога.

Божий Помазаник Давид пророкував, що прихід Христа буде як “світло поранку безхмарного, коли сонце сходить”(2Сам.23:4) А Осія свідчив: “Його прибуття певне, мов зірниці”.(Осії 6:3) Спокійно й тихо вранішнє світло зливається на землю, проганяючи нічні тіні і пробуджуючи землю до життя. Так мало зійти Сонце Праведності, і “лікування в проміннях Його”.(Мал.4:2) Чимало тих, котрі “жили у смертній тіні”, мали побачити “світло велике”.(Ісаї 9:1,5-6)

Пророк Ісая, із захопленням спостерігаючи це славне визволення, вигукнув: “Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть ім'я Йому: Дивний, Порадник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру. Щоб збільшити владу в безконечнім мирі на троні Давида і в його царстві, щоб його укріпити правосуддям та правдою, відтепер і аж навіки, — ревність Господа Саваота це зробить!”(Ісаї 9:1,5-6)

В останні століття історії Ізраїлю — напередодні Першого пришестя — усім стало зрозуміло, що про прихід Месії говориться і в такому пророцтві: “Того мало, що Ти слуга Мій, щоб відновити потомство Якова, щоб вернути врятованих Ізраїлю. Я зроблю тебе світлом народів, щоб спасіння Моє дійшло аж до краю землі”. “І з 'явиться слава Господня, — передрік пророк, — і все творіння разом побачить її”.(Ісаї 49:6; 40:5) Це було саме те світло для людей, про яке пізніше так сміливо проповідував Йоан Хреститель: “Я — голос того, що кличе в пустині: Рівняйте дорогу для Господа! — як сказав пророк Ісая”.(Йоан.1:23)

Саме про Христа була дана пророча обітниця: “Так говорить Господь, Викупитель Ізраїлів, Святий його, до зневаженого людьми, до погордженого в народі... Я стерегтиму Тебе, і поставлю Тебе у Заповіт народові, щоб обновити землю, щоб заселити спустошену спадщину, щоб в'язням сказати: ‘Виходьте’, а тим, хто в темноті: ‘Покажіться’... Ні голоду, ні спраги не зазнають, і не вдарить їх спека, ні сонце, — бо Той, Хто їх милує, їх попровадить, і до водних джерел поведе їх”.(Ісаї 49:7-10)