Розділ «Виноградник Господній »

Бог покликав Авраама залишити своїх родичів-язичників і оселитися в Ханаанському краї, аби наділити всі народи Землі дарами Неба. “І народом великим тебе я зроблю, — сказав Він, — і поблагословлю Я тебе, і звеличу ім'я твоє, — і станеш ти благословенням”.(Бут.12:2) Авраам був удостоєний великої честі — стати батьком народу, котрий упродовж багатьох століть мав бути стражем і охоронцем Божої істини на Землі; народом, у якому благословляться всі племена Землі в пришесті обітованого Месії.

Пізнання правдивого Бога було майже втрачене людьми. Їхній розум був затьмарений ідолопоклонством. Божественні постанови — “святі, і праведні, і добрі” (Римл.7:12) — люди намагалися замінити законами, що відповідали прагненням їхніх жорстоких, егоїстичних сердець. Однак Бог у Своєму милосерді не знищив людей. Він бажав через Свою Церкву дати їм можливість пізнати Його; Господь прагнув, аби Його народ жив відповідно до принципів, здатних відновити в людині Божий образ.

Божий Закон повинен бути звеличений, Його влада — утверджена, і ця велика, благородна справа була довірена дому Ізраїлевому. Бог відокремив юдеїв, аби покласти на них цю священну відповідальність. Він зробив їх хоронителями Свого Закону і бажав через них зберегти пізнання про Себе. Таким чином у світі, оповитому темрявою, мало засяяти небесне світло, і всі народи повинні були почути голос, що закликав їх залишити ідолопоклонство та служити Богові.

“Силою великою та міцною рукою”(Вих.32:11) Бог вивів Свій вибраний народ із землі єгипетської. “Він послав Мойсея, Свого раба, і Аарона, якого вибрав, вони звершили між ними Його дивні знамення і чудеса — в землі Хама”; “Він кликнув на море Червоне — і висохло, і Він. їх повів через морські глибини”.(Псал.105:26-27 106:9)

Він звільнив їх від рабства, щоб привести до чудового краю, який у Своєму Провидінні приготував для них як сховище від ворогів. Він бажав наблизити їх до Себе і прийняти у Свої вічні обійми, а у відповідь на Його доброту і милосердя вони мали звеличити і прославити Його Ім'я на Землі.

“Бо частка Господня — народ Його, Яків — уділ спадщини Його. Господь знайшов його в пустинній землі, у дикій пустелі, де завивають гієни, і заходивсь його пестити, за ним ходити; зберігав Він його, як зіницю Свого ока. Як гніздо своє будує орел, як ширяє він понад своїми малятами, крила свої простягає, підхоплює їх, та носить їх на своїх перах, — так Господь Сам провадив його, і не було з Ним чужого бога”.(П. Закону32:9-12) Таким чином, Він наблизив ізраїльський народ до Себе, щоб вони могли перебувати під покровом Всевишнього. Чудесним чином збережені від небезпек під час мандрівки в пустелі, вони, врешті-решт, оселилися в Обітованому краї як народ, що користувався Його ласкою.

Символічною мовою притчі Ісая у зворушливих словах розповідає історію покликання Ізраїлю, а також про те, як Єгова готував цей народ стати у світі Його представником; вони з успіхом мали чинити всяку добру справу.

“Дозвольте, заспіваю ж я вам пісню любого мого про Його виноградник! У любого мого був виноградник на родючім схилі. Він обкопав його, й очистив від каміння, і посадив у ньому добірну лозу; а серед нього збудував башту, і висік у ньому винотоку, і сподівався, що вона родитиме добрі грона”. (Ісаї 5:1-2)

Бог мав намір через Свій вибраний народ злити благословення на все людство. “Виноградник Господа сил, — проголосив пророк, — то Ізраїлів дім, а мужі Юди — любі Його садженці”.(Ісаї 5:7;)

Цьому народові були довірені непорушні Божі істини. Він був захищений постановами Його Закону, вічними принципами істини, справедливості і чистоти. Послух цим принципам мав бути для них охороною, бо тільки це могло врятувати їх від згубного впливу гріховних звичаїв світу. І як башту у винограднику, Бог помістив посеред краю Свій святий храм.

Наставником ізраїльтян був Христос. Він перебував з ними в пустелі і мав надалі залишатися їхнім учителем і порадником. У скинії та в храмі Його слава пробувала у Святому святих над престолом благодаті. Заради їхнього добра Він постійно виявляв до них багатства Своєї любові й терпіння.

Через Мойсея Бог відкрив їм Свій намір і виклав умови їхнього процвітання. “Ти святий народ для Господа, Бога свого, — сказав він, — тебе вибрав Господь, Бог твій, щоб ти був Йому вибраним народом зі всіх народів, що на землі”.

“Ти сьогодні засвідчив Господеві, що Він буде тобі Богом, і що ти будеш ходити дорогами Його, і виконуватимеш постанови Його, і Заповіді Його, і Закони Його, і будеш слухатися голосу Його. А Господь сьогодні засвідчив тобі, що ти будеш Йому народом вибраним, як Він наказав тобі; і ти виконуватимеш усі Заповіді Його, і Він ставить тебе найвищим понад усі народи, яких Господь учинив, на хвалу, і на ім'я, і на славу; і будеш ти для Господа, Бога Свого, народом святим, як Він говорив вам”.(П. Закону7:6; 26:17-19)

Сини Ізраїлеві мали зайняти всю визначену для них Богом територію. Народи, що відкидали поклоніння й служіння правдивому Богові, позбавлялися своїх володінь.

Метою Бога було показати через Ізраїля Свою сутність, щоб люди могли наблизитися до Нього. Євангельський заклик повинен був прозвучати для всього світу. Через служіння жертвоприношень Христос мав бути піднесений серед народів, щоб кожний, хто дивитиметься на Нього, міг жити. Всі, хто, подібно до Рахави хананеянки та Рути моавітянки, залишив ідолопоклонство, щоб служити правдивому Богові, повинні були приєднатися до Його вибраного народу. Намножуючись, Ізраїль розширяв би свої кордони, доки його царство не охопило б увесь світ.

Однак стародавній Ізраїль не виконав Божого задуму. Господь сказав: “А Я ж посадив тебе виноградом добірним, увесь з найкращого насіння! І як же ти перетворилась на дикий паросток лози, Мені чужої”(Єрем.2:21) “Ізраїль був розкішною лозою, що родить плоди для себе”.(Осії 10:1) “Отож, мешканці Єрусалиму й мужі юдейські, розсудіть поміж Мною й моїм виноградником, що ще можна було вчинити для Мого виноградники, та Я не зробив того? Чому Я чекав, що родитиме він добірні грона, а він уродив дикі ягоди? Отож Я вам скажу, що зроблю з Моїм виноградником: зруйную його огорожу, і нехай його пустошать; огорожу його розвалю, і нехай його топчуть. Я залишу його пусткою: не будуть його ні обрізувати, ані обкопувати більше, — і виростуть на ньому тернина й будяки. А хмарам звелю, щоб дощу не давали на нього! Бо ... сподівався Я правосуддя, та ось кровопролиття, сподівався справедливості, та ось голосіння”.(Ісаї 5:3-7)

Через Мойсея Господь відкрив Своєму народові, до чого призводить невірність. Відмовляючись дотримуватися Його Заповіту, ізраїльтяни відмовилися від Джерела життя і не могли отримувати Його благословень. Часом вони прислухалися до Божих застережень, тоді рясні благословення зливалися на Ізраїль, а через нього — на оточуючі народи. Однак у більшості випадків вони забували Бога і високу перевагу бути Його представниками. Вони не служили Йому, як цього Він вимагав, і таким чином позбавили своїх ближніх духовного керівництва і святого прикладу. Вони мали намір привласнити плоди виноградника, управителями якого були поставлені, їхня зажерливість викликала презирство навіть у язичників. Таким чином, характер Бога і закони Його Царства постали перед язичницьким світом у фальшивому світлі.

І все ж Бог по-батьківськи ставився до Свого народу. Він напоумлював їх, то посилаючи їм Свої милості, то відбираючи їх. Він терпляче вказував на їхні гріхи, чекаючи на їхнє розкаяння. До дітей Ізраїля були послані пророки та вісники, аби нагадати їм про Божі вимоги до виноградарів, але замість того, щоб прийняти цих мудрих, духовно сильних людей, вони ставилися до них, як до ворогів, переслідували і вбивали їх. Бог посилав інших вісників, проте і на тих чекала така ж доля, а ненависть виноградарів лише зростала.

Втративши Божественну милість під час вигнання, чимало було таких, котрі розкаялися, однак, повернувшись до Обітованого краю, юдейський народ повторював помилки попередніх поколінь і устрявав у політичні конфлікти з оточуючими народами.