Розділ 35. Наближення загибелі

У перші роки царювання Єгоякима було чимало попереджень про наближення загибелі. Незабаром мало виконатися слово Господнє... Ассирійському царству на півночі, яке так довго панувало над народами, надходив кінець. Єгипет на півдні, на силу якого марно покладався юдейський цар, також мав зазнати рішучого удару. Якось несподівано на сході міцніла нова світова сила — Вавилонська імперія, яка швидко затьмарила всі інші народи.

Через кілька недовгих років цар Вавилону мав стати знаряддям Божого гніву проти нерозкаяної Юдеї. Єрусалим зазнає неодноразової облоги та вторгнення армій Навуходоносора. Спочатку невеликими групами, а потім тисячами і десятками тисяч, юдейський народ буде забраний у неволю до землі Шінеар — місця насильницького вигнання. Єгояким, Єхонія, Седекія — усі ці юдейські царі стануть васалами Вавилонського правителя, і кожний з них повставатиме проти гнобителя. Кари, одна суворіша за іншу, спіткають непокірний народ, доки, врешті-решт, увесь край не перетвориться на пустку. Єрусалим буде спустошений і спалений вогнем; збудований Соломоном храм — зруйнований, а Юдейське царство впаде, щоб ніколи більше не зайняти колишнього становища серед народів землі.

Про всі ці зміни, такі небезпечні для ізраїльського народу, Небо неодноразово попереджало через Єремію. Таким чином Господь давав юдейському народові виняткову можливість звільнитися від обтяжливих союзів з Єгиптом та уникнути непорозумінь з вавилонськими правителями. У міру наближення небезпеки Єремія навчав народ через наочні притчі, сподіваючись пробудити в них почуття обов'язку щодо Бога, а також спонукати до підтримання дружніх відносин із Вавилоном.

Для ілюстрації важливості беззастережного послуху Божим вимогам Єремія покликав декого з Рехавітів в одну із кімнат храму, поставив перед ними вино і запропонував випити його. Як і слід було сподіватися, його слова викликали протест і категоричну відмову. “Не будемо пити вина, — рішуче відповіли Рехавіти, — бо наш батько Йонадав, син Рехавів, наказав нам: Не пийте ані ви, ані ваші сини повіки”.

“І було слово Господа до Єремії таке: ‘Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Іди та скажи мужам юдейським та мешканцям Єрусалима: Невже ж ви не візьмете для себе з того науки, щоб слухатися Моїх слів? — говорить Господь. Наказ Єгонадава, сина Рехава, що наказав своїм потомкам не пити вина, виконується, — і не п'ють вони аж по цей день, бо слухаються наказу свого батька’”.(Єрем.35:6,12-19)

Так Бог хотів показати різкий контраст між послухом Рехавітів та непокорою і бунтівливістю Свого народу. Рехавіти послухалися наказу свого батька і тому відкинули пропозицію, яка схиляла їх до переступу. Що ж до юдейських мужів, то вони не прислухалися до Господніх слів, а тому повинні були зазнати Його суворих судів.

“Я посилав до вас раз-по-раз, — проголосив Господь, — та не слухалися Мене! І посилав Я до вас Своїх рабів пророків, говорячи: Зверніть кожен зі своєї лихої дороги, та виправте вчинки свої, і не ходіть за іншими богами, щоб їм служити, й житимете на тій землі, що Я дав вам і вашим батькам! Та ви не нахилили свого вуха й не послухалися Мене. Отож, потомки Єгонадава, сина Рехава, дотримали наказу свого батька, що наказав був їм, а народ цей не послухався Мене. Тому так говорить Господь Бог Саваот, Бог Ізраїлів: Ось Я пошлю на Юдею та на мешканців Єрусалима все те лихо, яким Я погрожував їм. Бо коли Я говорив до них, вони не слухали, і кликав їх, вони не відповідали”.(Єрем.35:6,12-19)

Коли спонукальний вплив Святого Духа пом'якшує і впокорює серця людей, вони прислухаються до порад; але відкидаючи напучування, вони роблять свої серця запеклими, і тоді Господь дозволяє їм зазнати силу іншого впливу. Відкидаючи Істину, такі люди приймають оману, яка стає для них пасткою на загибель.

Бог благав юдеїв не гнівити Його, та вони не слухали. Нарешті їм було винесено вирок: вони мали піти у вавилонський полон. Халдеї стали знаряддям у руках Бога для покарання Його непокірного народу. Страждання юдеїв, що пізніше спіткали їх, були пропорціональні отриманому світлу і відкинутим із презирством застереженням. Бог довго відкладав Свої суди, але тепер Він був готовий злити на них Свій гнів як останню спробу зупинити їх на лихому шляху.

Над домом Рехавітів було виголошене благословення. Пророк сповістив: “За те, що ви послухалися наказу вашого батька Єгонадава, і дотримуєтесь усіх наказів його та пильнуєте все, що він заповів вам, тому так промовляє Господь Саваот, Бог Ізраїлів: не переведеться в Йонадава, сина Рехава, потомок, котрий стоятиме перед обличчям Моїм”.(Єрем.35:6,12-19) Таким чином Бог показав Своєму народові, що вірність і послух юдеїв обернулись би для них благословенням, як і для Рехавітів, котрі отримали благословення за вірність заповіту свого батька.

У цьому міститься урок і для нас. Якщо вимоги доброго мудрого батька, котрий використав найкращі і найефективніші засоби, аби вберегти своїх нащадків від такого лиха, як пияцтво, були гідні суворого дотримання, то, безперечно, до авторитету Бога слід ставитися з настільки більшою шанобливістю, наскільки Він святіший за людину. Наш Творець і Повелитель, безмежний у силі і страшний у суді, усіма засобами намагається допомогти людині усвідомити свої гріхи та розкаятися. Устами своїх слуг Він попереджає про небезпеки непослуху; Він посилає попередження і беззастережно викриває гріх. Його народ користується благополуччям лише завдяки Божій милості та невсипущій пильності Його вибраних слуг. Він не може захищати й охороняти народ, який відкидає поради і нехтує Його докорами. Хоч на певний час Він може відкласти Свої караючі суди, однак не завжди стримуватиме Свою руку.

Юдеї належали до тих, про кого Бог сказав: “А ви станете Мені царством священиків та народом святим”.(Вих.19:6) Єремія у своєму служінні ніколи не забував важливого значення святості серця в різних життєвих ситуаціях і особливо у служінні Всевишньому Богові. Він передбачав падіння Юдейського царства і розпорошення його мешканців серед інших народів, однак очима віри також бачив і час відродження. У його вухах лунали слова Божественної обітниці: “Я позбираю останок отари Своєї з усіх тих країв, куди Я повиганяв їх, і поверну їх на пасовиська їхні...” “Ось наступають дні, — говорить Господь, — і Я пробуджу для Давида праведний Пагін, Який владарюватиме як Цар і буде Він мудрим, чинитиме правосуддя та справедливість на землі. За днів Його Юда спасеться, й Ізраїль житиме безпечно. А ось Його ім'я, яким Його кликатимуть: Господь — Праведність наша”.(Єрем.23:3-8)

Таким чином, пророцтва про скорий суд перепліталися з обітницями про остаточне славне визволення. Хто вирішить укласти мир з Богом і жити святим життям серед загального відступництва, ті зміцнюватимуться з кожним випробуванням і будуть здатні з великою силою свідчити про Нього. В прийдешніх віках їхнє визволення своєю славою навіть перевершить звільнення синів Ізраїлю з єгипетської неволі. “Надходять дні, — сказав Господь через пророка, — коли вже не говоритимуть: ‘Живий Господь, що вивів синів Ізраїлевих із краю єгипетського’, а тільки: ‘Живий Господь, що вивів і привів насіння дому Ізраїлевого з північної землі і з усіх тих країв, куди їх вигнав! І вони житимуть у рідній землі’”.(Єрем.23:3-8) Ось які чудові пророцтва звіщав Єремія в останні роки існування Юдейського царства, коли вавилоняни, домагаючись світового панування, уже почали підтягувати свої війська для облоги мурів Сіону.

Для тих, хто був непохитним у своєму служінні Єгові, ці обітниці про звільнення звучали як найсолодша музика. В оселях знаті і простого народу, де шанобливо ставилися до порад вірного Заповітові Бога, слова пророка повторювалися знову і знову. Навіть діти були глибоко зворушені; на їхні юні сприйнятливі душі ці слова справляли велике враження.

Саме сумлінне виконання повелінь Святого Письма дало можливість Даниїлові та його товаришам, котрі жили за днів служіння Єремії, звеличити правдивого Бога перед народами світу. Настанови, отримані цими єврейськими дітьми в батьківському домі, зробили їх сильними у вірі та непохитними в служінні живому Богові, Творцеві неба і землі. Коли на початку царювання Єгоякима Навуходоносор уперше здійснив облогу і захопив Єрусалим, полонивши Даниїла, його товаришів і вибраних спеціально для служіння при Вавилонському дворі юдеїв, віра єврейських бранців була випробувана найсуворішим чином. Але ті, котрі навчилися покладатися на Божі обітниці, знаходили в них достатньо сили, щоб витримати всі випробування, які випали на їхню долю в чужому краї. Писання стали для них дороговказом і опорою.

Витлумачуючи значення судів, які вже почали вражати Юду, Єремія свято відстоював справедливі, проте милостиві наміри Бога навіть під час найжорстокіших покарань. Пророк невтомно працював. Бажаючи досягти всіх верств суспільства, він розширив сферу своєї діяльності поза Єрусалимом, відвідував його околиці та різні частини юдейського царства.

У своїх свідченнях Церкві Єремія постійно посилався на вчення Книги Закону, яка була вельми вшанована і звеличена під час царювання Йосії. Він знову наголосив на важливості береження Заповіту з милостивим і співчутливим Богом, Котрий з вершини Синаю проголосив Заповіді Десятислів'я. Застереження й умовляння Єремії лунали в кожній частині країни, а тому всі мали можливість дізнатись про Божу волю щодо нації.

Пророк пояснював, що Небесний Отець посилає Свої суди, щоб “знали народи, що вони тільки люди”.(Псал.9:21) “А якщо підете проти Мене, і не захочете бути слухняними Мені, — попереджав Господь Свій народ — то Я... вас порозпорошую між народами, і вийму з піхов за вами меча, — і стане край ваш спустошенням, а міста ваші перетворяться в руїни”.(Левит 26:21,28,33)

Коли вістка про близьку загибель звіщалася князям і народові, їхній цар Єгояким, який мав би бути мудрим духовним керівником, а також прикладом у покаянні, відродженні й добрих ділах, проводив час в егоїстичних задоволеннях. “Збудую собі дім великий, світлиці широкі”, — задумав він. Цей дім, “викладений кедриною і мальований червоною фарбою”,(Єрем.22:13-19) був споруджений за рахунок коштів і праці, здобутих обманом і утиском.