Розділ 58. Покликання Ісаї

“Того дня слова Книги почують глухі, а очі сліпих прозріють від пітьми та темряви, і бідні дедалі більше у Господі веселитимуться, а убогі між людьми в Святому Ізраїлевому тішитись будуть”.

“Тоді хто блукають духом, навчаться мудрості, а хто ремствує, — розуму наберуться”.(Ісаї 29:18-19,24)

Таким чином, через патріархів і пророків, а також через прообрази й символи Бог сповістив світ про прихід Визволителя від гріха. Багато пророцтв вказували на прихід “бажаного усіма народами”(Агг.2:7) Були докладно передвіщені навіть місце і час Його народження.

Син Давида мав народитися в місті Давидовому. Із Віфлеєму, за свідченням пророка, “вийде Той, котрий буде Владикою в Ізраїлі; Його ж походження із давніх-давен, від днів споконвічних”.(Мих.5:1)

“І ти, Віфлеєме, земле Юдина, нічим не менший серед інших володінь Юди, бо з тебе вийде Вождь, Котрий пастиме народ Мій Ізраїля”.(Матв.2:6)

Ангел Гавриїл сповістив Даниїлові час Першого пришестя та деякі найголовніші події з життя й діяльності Спасителя. “Сімдесят седмиць, — сказав ангел, — призначено для твого народу і для твого святого міста, аж доки не настане кінець злу, не буде повною міра гріха і не буде спокутуване беззаконня, та поки не буде приведено вічну справедливість, підтверджені видіння й пророк і помазане Святеє святих”.(Дан.9:24) Пророчий день дорівнює рокові.(Числ.14:34; Єзек.4:6) Сімдесят седмиць, або тижнів, що дорівнюють чотириста дев'яносто дням, означають чотириста дев'яносто років. Зазначено і початок цього періоду: “Тож знай і розумій: від виходу наказу, щоб вернути Ізраїля й відбудувати Єрусалим, до Владики Месії сім седмиць (тижнів) та шістдесят дві седмиці (тижні)”,(Дан.9:25) — тобто шістдесят дев'ять тижнів, або чотириста вісімдесят три роки. Указ про відбудову Єрусалима, виданий Артаксерксом Лонгіманом, набрав чинності восени 457 року до Н.Хр.(Ездр.6:14; 7:1,9). Від цієї дати період у чотириста вісімдесят три роки простягається до осені 27 р. після Н.Хр. Згідно з пророцтвом, — це відрізок часу, по закінченні якого мав з'явитися Месія, Помазаник. Таким чином, 27 року н.е. Ісус під час Свого хрещення отримав помазання Святим Духом і невдовзі розпочав Своє служіння. Саме тоді було проголошено: “Збулися часи!”( Марк.1:15)

Далі ангел повідомив: “Він зміцнить Заповіт з багатьма протягом однієї седмиці (тижня або семи років)”. Упродовж семи років після того, як Спаситель почав Своє місійне служіння, Євангеліє повинно було проповідуватися переважно юдеям — три з половиною роки Самим Христом, а пізніше — апостолами. “А в половині седмиці припинить жертву та жертву хлібну”.(Дан.9:27) Навесні 31 року н.е. істинна Жертва була принесена світом — Христос був розп'ятий на Голгофі. Тоді завіса у храмі роздерлася навпіл на знак того, що всі жертви втратили своє священне значення. Настав час, коли земні жертвоприношення мали припинитися.

Один тиждень — сім років — закінчився 34 року після Н.Хр. Саме тоді каменуванням Стефана юдеї остаточно засвідчили про своє відкинення Євангелія, а учні, які розпорошилися по світу внаслідок переслідування, “ходили і проповідували Слово Боже”.(Дії 8:4) Незабаром після цього навернувся гонитель християнства Савло, котрий став Павлом — апостолом язичників.

“Сімдесят тижнів” із пророцтва Даниїла 9:24 охоплюють відрізок часу майже в п'ять століть, — починаючи відбудовою Єрусалима юдеями після вавилонського полону і до відкинення Богом Ізраїлю як вибраного народу.

Численні пророцтва про пришестя Спасителя спонукали юдеїв жити в постійному очікуванні. Чимало з них померли у вірі, не дочекавшись виконання обітниці. Євреї вірили, що ці обітниці виконаються в майбутньому, а тому визнавали себе чужинцями й приходьками на Землі. Від днів Еноха обітниці, повторювані патріархами і пророками, підтримували у віруючих надію на Його прихід.

Бог не відразу відкрив точний час Першого пришестя; навіть після відкриття цього часу в пророцтві Даниїла не всі правильно зрозуміли його.

Минали століття, і, нарешті, голос пророків замовк. Рука гнобителя тяжіла над Ізраїлем. Коли юдеї відійшли від Бога, їхня віра згасла, майже не освітлювала майбутнього і надія. Слова пророків для багатьох залишалися незрозумілими. Що ж до тих, віра яких мала б залишатися міцною, то вони були готові вигукнути: “Продовжаться дні, — і зникне усяке видіння”.(Єзек.12:22) Проте на Небесній Раді час Приходу Христа вже був визначений, і “коли прийшла повнота часу, Бог послав Свого Сина... щоб викупити підзаконних, аби ми одержали усиновлення”.(Гал.4:4-5)

Уроки для людства необхідно було викладати мовою людей. Вісник Заповіту повинен був говорити особисто Сам. Його голос мав лунати і в Його власному храмі. Він — Творець Істини — повинен був очистити її від полови людських учень, які позбавляли її сили. Принципи Божого правління і План викуплення мали бути чітко визначені. Істини Старого Завіту потрібно було повністю викласти перед людьми.

Коли Спаситель, нарешті, з'явився у “подобі людини”(Филп.2:7) і розпочав Своє служіння благодаті, сатана міг лише “жалити Його в п'яту”, у той час як кожний учинок Христа, сповнений покори і страждання, уражав противника в голову.

Муки, спричинені гріхом, пронизували душу Безгрішного, але, терплячи наругу від нечестивих, Він тим самим сплачував борг за грішника, звільняючи людство від багатовікового рабства. Будь-який заподіяний Йому біль, будь-яка образа служили для викуплення людства.

Якби сатані вдалося примусити Христа поступитися хоча б одній спокусі; якби він міг заставити Його заплямувати Свою абсолютну чистоту бодай одним учинком чи навіть думкою, князь темряви отримав би повну перемогу над Поручителем людини і підкорив би собі всю людську родину. І хоч сатана міг завдати великих страждань, однак був неспроможний опоганити. Він міг спричинити біль, але не заплямувати. Він перетворив життя Христа на суцільне поле боротьби і випробувань, однак із кожним черговим нападом його влада над людством слабшала.

У пустелі спокушення, у Гефсиманському саду і на хресті наш Спаситель змагався із князем темряви. Його рани стали трофеями Його перемоги для добра людства. Коли Христос висів у муках на хресті, коли нечисті духи справляли перемогу, а злі люди ганьбили Його, то це був момент, коли сатана боляче вжалив Його у п'яту. Але саме цим учинком Христос остаточно розчавив змієві голову. Своєю смертю Він знищив “того, хто має владу смерті, тобто диявола”.(Євр.2:14) Та трагічна подія вирішила долю великого бунтівника і назавжди утвердила План спасіння. Своєю смертю Ісус здобув перемогу над силою смерті, а воскресінням відчинив ворота могили для всіх Своїх послідовників. У цій останній великій битві можна бачити остаточне виконання пророцтва: “Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту”.(Бут.3:15)

“Улюблені! Ми тепер діти Божі, але ще не виявилося, що будемо. Знаємо тільки, що коли Він з'явиться, ми будемо подібні до Нього, бо побачимо Його Таким, яким Він є”.(1Йоан.3:2) Наш Викупитель відкрив шлях, аби навіть найбільш грішний, найбільш нужденний, найбільш знедолений і пригноблений міг прийти до Отця.

“Господи, — Ти мій Бог! Я буду тебе величати, хвалитиму ім'я Твоє, бо Ти вчинив дивовижне, виконав давні задуми і досконалу правду!”.(Ісаї 25:1)