Розділ 17. Покликання Єлисея 

Бог звелів Іллі помазати замість себе іншого пророка. “Єлисея, Шафатового сина... помажеш на пророка замість себе”,(1Цар.19:16) — сказав Він; виконуючи це повеління, Ілля пішов шукати Єлисея. Йдучи на північ, Ілля захоплювався тим, як змінився краєвид за цей короткий проміжок часу! Ще зовсім недавно земля була висохлою, лани залишалися необробленими, тому що впродовж трьох з половиною років не було ані роси, ані дощу. Тепер усюди буяла зелень, ніби надолужуючи втрачене за роки посухи і голоду.

Батько Єлисея був заможним селянином; він і його родина, незважаючи на майже загальне відступництво, не схилили колін перед Ваалом. Це була оселя, в якій шанували Бога і дотримання віри стародавнього Ізраїлю було правилом щоденного життя. Саме в такому оточенні пройшли дитячі роки Єлисея. У тишині сільського життя, навчаючись від Бога та природи, займаючись корисною працею, він призвичаївся до простоти, послуху батькам та Богові, що зробило його гідним високого становища в майбутньому.

На пророче служіння Єлисей був покликаний якраз тоді, коли разом із батьковими слугами орав поле. Він завжди охоче брався за будь-яку роботу. В ньому вдало поєднувалися здібності керівника з лагідністю людини, готової служити іншим. Незважаючи на свою спокійну, м'яку вдачу, він був енергійним і непохитним.

Єлисею були притаманні чесність, вірність, любов до Бога і страх Господній. Завдяки скромній щоденній праці він досяг цілеспрямованості і благородства характеру, постійно зростаючи в благодаті та пізнанні. Виконуючи разом з батьком звичайні щоденні обов'язки по господарству, він навчився співпрацювати з Богом.

Виявляючи вірність у малому, Єлисей готувався до більшої відповідальності. Завдяки практичному досвіду він з дня на день ставав дедалі більш придатним для важливої і благороднішої діяльності. Він навчився служити і разом з тим наставляти та керувати. У цьому міститься важливий урок для всіх. Ніхто не знає намірів Господа, коли Він ставить людину в ті чи інші обставини, однак усі можуть бути впевненими, що вірність у малому робить людей придатними до вищих обов'язків. Кожний наш учинок відкриває характер, і лише того, хто, виконуючи щоденні обов'язки, виявився “працівником бездоганним”,(2Тим.2:15) Бог може вшанувати вищим служінням.

Хто не серйозно ставиться до малих обов'язків, той доводить свою неспроможність посісти більш відповідальне становище. Він може вважати себе цілком компетентним, аби звершувати великі справи, однак Бог дивиться глибше. Після певного випробування і невідомої людині перевірки навпроти його імені буде записаний вирок: “Тебе зважено на вазі, і знайдено легким”.(Дан.5:27) Його невірність обертається проти нього самого. Він втрачає можливість отримати благодать, владу, сильний характер, які досягаються шляхом повного самозречення.

Чимало людей вважають своє життя даремним, якщо воно не пов'язане з релігійною працею і не сприяє наближенню Царства Божого. Якби відкрилась можливість зробити щось визначне, з якою радістю вони взялися б за цю справу! Але оскільки вони здатні послужити лише в малому, то вважають, що можуть взагалі нічого не робити. Проте вони помиляються. Людина може активно служити Богові, виконуючи навіть найпростішу щоденну працю: валити ліс, розчищати землю чи орати. Мати, яка виховує своїх дітей для Христа, так само працює для Бога, як і проповідник за кафедрою.

Багато людей, палко мріючи про особливі таланти, які дали б їм змогу здійснювати велику справу, водночас нехтують буденними обов'язками, виконання яких може зробити життя “приємним запахом”. Нехай такі люди беруться за виконання тих обов'язків, які нині покладаються на них. Успіх залежить не стільки від таланту, скільки від енергії та бажання працювати. Не блискучі здібності роблять людей придатними для успішного служіння, а сумлінне виконання щоденних обов'язків, відчуття задоволення, непідробне, щире зацікавлення в благополуччі інших. І в найскромніших обставинах життя можна досягти справжньої величі. Звичайнісінька справа, виконана сумлінно і з любов'ю, є прекрасною в Божих очах.

Коли за Божественним дорученням Ілля вирушив на пошуки свого наступника і проходив полем, на якому орав Єлисей, він кинув на плечі молодого чоловіка плащ посвячення. За роки голоду сім'я Шафата довідалася про роботу та місію Іллі, і тепер під впливом Духа Божого Єлисей зрозумів значення вчинку пророка. Для нього це було ознакою того, що Бог покликав його стати наступником Іллі.

“І залишивши волів, Єлисей побіг за Іллею й сказав: ‘Дозволь мені поцілувати батька й матір, тоді піду за тобою!’. А той відповів йому: ‘Іди, але повертайся назад, бо що належало до мене, то я зробив тобі’. Ці слова були не відмовою, а випробуванням віри. Єлисей повинен був усе зважити і твердо вирішити: прийняти чи відкинути це покликання. Якщо його вабило домашнє життя з його перевагами, він був вільний залишитися вдома. Однак Єлисей розумів значення покликання. Він знав, що воно походить від Бога, тому, не вагаючись, підкорився. За жодні світські радості він не бажав відмовитися від можливості стати Божим вісником та від переваги спілкуватися з Його слугою. Він взяв пару волів і зарізав їх, а спаливши плуг, зварив воловину та й роздав людям, щоб їли. Тоді встав і пішов за Іллею й служив йому”.(1Цар.19:20-21) Не вагаючись, він залишив дім, у якому його любили, аби супроводжувати пророка в його нелегкому мінливому житті.

Якби Єлисей запитав Іллю, що від нього вимагається і якою буде його робота, — він отримав би відповідь: Бог знає і відкриє тобі. Якщо служитимеш Господеві, Він дасть відповідь на кожне твоє запитання. Можеш іти за мною, якщо ти впевнений, що Бог кличе тебе. Пам'ятай, що за мною стоїть Бог і це Його голос ти чуєш. Якщо задля здобуття Божої милості ти можеш порахувати за сміття все, чим володієш, то приходь.

Подібну відповідь Христос дав молодому начальникові, коли той запитав: “Що маю зробити доброго, щоб мати життя вічне?” “Коли хочеш бути досконалим, — відповів Христос, — піди та продай своє майно, роздай бідним, і матимеш скарб на небесах; а тоді приходь і йди за Мною”.(Матв.19:16,21-22)

Єлисей, не озираючись на залишені задоволення й вигоди родинного добробуту, відгукнувся на заклик до служіння. На відміну від нього молодий начальник, почувши слова Спасителя, “відійшов із сумом, бо мав великі маєтки”.(Матв.19:16,21-22) Він не бажав жертвувати. Своє багатство він любив більше, ніж Бога. Відмовившись зректися усього задля Христа, він показав, що не достойний зайняти місце у справі служіння Господеві.

До кожного з нас звернений заклик покласти все на вівтар служіння. Не всі запрошуються здійснювати служіння, подібне до служіння Єлисея; не всім пропонується продати все майно, але Бог очікує, щоб на перше місце в житті ми поставили служіння Йому, щоб у нашому житті не було жодного дня, коли б ми не зробили принаймні чогось для успіху Божої справи на землі. Він не чекає від усіх однакового служіння. Один може бути покликаний працювати в чужій країні, інший запрошується віддати свої кошти на підтримку євангельської роботи. Бог приймає жертву кожного, якщо людина присвячує Йому своє життя й прагнення. Хто готовий на таке посвячення, ті почують заклик Неба й відгукнуться.

Кожному, хто стає спільником Його благодаті, Господь доручає працю для інших. Кожний із нас має стати на своїй ділянці роботи і сказати: “Ось я, пошли мене”.(Ісаї 6:8)

До якої праці не була б покликана людина, чи то проповідник, лікар, комерсант, землероб, фахівець у певній галузі, механік, — на кожному лежить певна відповідальність. Завдання усіх — відкривати Євангеліє спасіння іншим. Тому кожна справа, за яку християни беруться, має стати засобом для досягнення саме цієї мети.

Спочатку від Єлисея не вимагалося чогось особливого. На нього були покладені повсякденні обов'язки. Слово Боже зазначає, що він просто поливав воду на руки свого пана Іллі. Він був готовий виконувати всі Господні повеління, навчаючись на кожному кроці покірливості та послужливості. Як особистий слуга пророка, він продовжував сумлінно виконувати свої скромні обов'язки, з дня на день утверджуючись у бажанні посвятити себе дорученій йому Богом справі.

Життя Єлисея після його приєднання до Іллі не було позбавлене спокус. Він зустрічався з багатьма випробуваннями, але в кожній критичній ситуації покладався на Бога. Його спокушали згадки про залишену ним домівку, але щоразу він намагався відігнати від себе подібні думки. Поклавши руку на плуга, він вирішив не озиратися назад, і в усіх випробуваннях залишився вірним своєму обов'язку.

Служіння Богові включає в себе набагато більше, ніж тільки проповідь Слова. Передовсім це означає навчати молодь так, як Ілля навчав Єлисея. Це означає, що їх потрібно відірвати від звичайних занять і покласти на них відповідальність за Божу справу. Спочатку давати їм невеликі доручення, а пізніше, в міру набуття ними досвіду, давати складніші завдання. Служіння Богові звершують мужі віри й молитви, котрі мають право сказати: “Що було від початку, що ми чули, що бачили на власні очі, що ми оглядали, і до чого доторкалися руки наші, — про Слово життя... що ми побачили й почули, сповіщаємо й вам”.(1Йоан.1:1-3)