Розділ 31. Надія для язичників

Протягом свого служіння Ісая постійно свідчив про Божий намір щодо язичників. Інші пророки також згадували про цей Божественний план, але їхня мова не завжди була зрозумілою. Ісая був обдарований здатністю найбільш дохідливо доносити до свідомості юдеїв істину про те, що до Божого Ізраїлю прилучаться чимало людей, котрі не належать до тілесних нащадків Авраама. Це вчення не узгоджувалося з тогочасною теологією, однак пророк безстрашно проголошував дану йому Богом вістку, вселяючи надію в серця багатьох людей, котрі щиро прагнули обіцяних Авраамовому насінню духовних благословень.

У своєму Посланні до віруючих Риму апостол язичників наголошує на цій характерній особливості вчення Ісаї. “Ісая сміливо каже, — зазначає Павло, — знайшли Мене ті, хто Мене не шукав, відкрився Я тим, котрі про Мене не розпитували!”.(Римл.10:20)

Часто ізраїльтяни, здавалося, не розуміли або не бажали зрозуміти Божого наміру щодо язичників. Однак завдяки саме цьому намірові вони стали особливим незалежним народом серед народів землі. Авраамові, їхньому батькові, першому була дана обітниця Заповіту; він був покликаний залишити своїх рідних, піти в інший край і нести світло язичникам. Хоч йому і було обіцяне численне, як пісок на березі моря, потомство, однак родоначальником великого народу в Ханаанському краї він повинен був стати не задля егоїстичних цілей. Божий Заповіт з Авраамом поширювався на всі народи землі. “І поблагословлю Я тебе, — сказав Єгова, — і звеличу ім'я твоє, — і будеш ти благословенням. Благословлятиму тих, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинатиме, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі”.(Бут.12:2-3)

Незадовго до народження Ісака Бог поновив цей Заповіт і знову підтвердив Свій намір щодо людства. “В ньому поблагословляться всі народи землі”, — проголосив Господь щодо дитини обітниці. Згодом Небесний Гість ще раз повторив запевнення: “У твоєму потомстві благословляться всі народи землі”.(Бут.18:18; 22:18)

Дітям та онукам Авраама було добре відомо, що цей Заповіт не обмежується одним лише народом, але поширюється на всіх. Ізраїльтяни були звільнені з єгипетського рабства, аби стати благословенням для інших народів і щоб ім'я Бога стало відоме “по всій землі”.(Вих.9:16) Якби вони підкорялися Його вимогам, то своєю мудрістю й розумінням значно перевершили б усі народи, але така перевага надавалася їм тільки з метою виконання через них Божого наміру щодо “всіх народів землі”.

Чудові прояви Божественної сили, пов'язані з визволенням Ізраїлю з єгипетського рабства та підкоренням Обітованої землі, спонукали багатьох язичників визнати Бога ізраїльтян Верховним Володарем. “І пізнають єгиптяни, — говорилося в обітниці, — що Я Господь, коли простягну Свою руку на Єгипет, і виведу звідти Ізраїлевих синів”.(Вих.7:5; 12:31 32) Навіть гордий фараон був змушений визнати силу Єгови. “Ідіть, служіть Господеві, — спонукав він Мойсея й Аарона, — і поблагословіть також і мене”.(Вих.7:5; 12:31 32)

Під час мандрівки пустелею ізраїльтяни зауважували, що звістка про могутні діла Бога євреїв випереджує їх, і декотрі з язичників визнали Його єдиним правдивим Богом. У нечестивому Єрихоні жінка-язичниця засвідчила: “Господь, Бог ваш, — Він Бог на небесах угорі й на землі внизу!”.(Іс.Нав.2:11; Євр.11:31) Пізнання Єгови принесло їй спасіння. Вірою “Рахав не загинула з невірними”.(Іс.Нав.2:11; Євр.11:31) Її навернення не було винятковим проявом Божої милості до ідолопоклонників, які визнали Його божественний Авторитет. Мешканці Гівеона — численний народ центральної частини Краю — також залишили своє язичництво, приєдналися до Ізраїлю і розділили з ним благословення Заповіту.

Бог не визнає жодної національної, расової чи кастової відмінності. Він — Творець людства. Усі люди — одна сім'я завдяки творінню й викупленню. Христос прийшов зруйнувати будь-яку стіну Розділення, усунути всяку перешкоду у дворах храму, аби кожна душа могла мати вільний доступ до Бога. Його любов настільки широка, глибока і повна, що проникає всюди. Вона звільняє від сатанинського впливу всіх обманутих дияволом і підводить їх до Божого престолу, оточеного райдугою обітниці. У Христі немає ні юдея, ні геллена, ні раба, ні вільного.

Згодом після завоювання Обітованого краю люди майже забули добрі наміри Єгови щодо спасіння язичників, тому Він вважав за необхідне знову нагадати про Свій план. “Усі кінці землі, — говорить натхненний псалмист, — згадають, і до Господа навернуться, і вклоняться перед Ним всі племена народів”. “Прийдуть з Єгипту посли, і руки свої Ефіопія простягне до Бога”. “І будуть боятись народи Господнього імені, а всі земні царі — слави Твоєї... Запишеться це поколінню майбутньому, і народ, який створений буде, хвалитиме Господа, бо Він подивився із висоти Своєї Святині, Господь глянув на землю з Небес, щоб почути зітхання ув'язненого, щоб визволити призначених на смерть; щоб розповідати про Ім'я Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі — про славу Його, коли разом зберуться народи й держави служитимуть Господеві”.(Псал.22:28; 68:32; 102:16,19-23)

Якби Ізраїль залишався вірним своєму обов'язку, тоді всі народи землі розділили б із ним його благословення. Але серця тих, кому було довірене пізнання спасаючої Істини, залишалися байдужими до потреб оточуючих людей. Оскільки наміри Бога щодо інших народів були забуті, то на язичників почали дивитися як на людей, не гідних Його милості. Світло правди було приховане, запанувала темрява. Морок незнання огорнув народи; Божа любов була відома лише небагатьом, усюди панували гріх і забобони.

Така картина постала перед Ісаєю, коли його було покликано до пророчого служіння; однак він не розчарувався, тому що в його пам'яті ще лунав тріумфальний хор ангелів навколо Божого престолу: “Уся земля повна слави Його!”. (Ісаї 6:3; 11:9; 25:7; 44:5; 52:6,10) Його віра була підкріплена видіннями славних перемог Божої Церкви, коли “земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває”.(Ісаї 6:3; 11:9; 25:7; 44:5; 52:6,10) Врешті-решт, “заслона, що запинає всі народи та покривало, що розтягнене над усіма людьми”, будуть усунуті. Дух Божий зіллється на кожне тіло. Голодні та спрагнені праведності приєднаються до Божого Ізраїлю. “Один скаже: Я Господній, інший назве себе ім'ям Якова, а ще інший напише своєю рукою: для Господа я, і буде зватися ім'ям Ізраїля”.(Ісаї 6:3; 11:9; 25:7; 44:5; 52:6,10)

Пророкові було дане об'явлення Божих добрих намірів щодо тих нерозкаяних юдеїв, котрі виявилися в розпорошенні серед народів землі. “Народ Мій пізнає Моє ім'я, — сповістив Господь, — того дня він зрозуміє, що це Я сказав: — ось Я!”. (Ісаї 6:3; 11:9; 25:7; 44:5; 52:6,10) Вони не тільки самі мали засвоїти уроки послуху і віри, а й передати іншим людям знання про живого Бога в країні свого вигнання. Багато хто із чужинців навчилися любити Його як свого Творця і Викупителя; вони почали дотримуватися святої суботи як пам'ятника Його творчої сили. І коли Він “явить перед очима усіх народів могутність Свою” для звільнення з полону Свого народу, тоді “всі кінці землі” побачать спасіння Боже. Чимало таких навернених язичників захочуть приєднатися до ізраїльтян і повернутися з ними до Юдеї. Ніхто з них не скаже: “Господь напевно мене відокремить від Свого народу”,(Ісаї 56:3-8; 8:22) адже Слово Боже, яке Його пророк передав тим, хто підкорився Йому, виконуючи Його Закон, запевняло: вони будуть зараховані до духовного Ізраїлю — до Божої Церкви на землі.

“А тих чужинців, що приєднались до Господа, щоб служити Йому, любити Господнє ім'я і бути Його слугами, — усіх, хто дотримується суботи, щоб не осквернити її, і тих, що тримаються міцно Мого Заповіту, я спроваджу на гору святую Мою і потішу їх у Моєму домі молитви! Цілопалення їхні та жертви будуть Мені до вподоби на Моїм жертовнику, бо Мій дім буде названий домом молитви для всіх народів! Слово Господа, що збирає вигнанців Ізраїля: ‘До тих, що вже згуртовані; Я ще й інших приєднаю’”.(Ісаї 56:3-8; 8:22)

Пророкові було дозволено зазирнути в глибину віків і побачити прихід обітованого Месії. Спочатку він бачив лише “горе, темноту та темряву утиску”.(Ісаї 56:3-8; 8:22) Чимало душ, які прагнули світла істини, були зведені фальшивими вчителями й опинилися в заплутаних лабіринтах філософії та спіритизму; інші покладалися на зовнішнє благочестя, у той час як їхнє життя було далеке від справжньої святості. Становище здавалося безнадійним, але незабаром картина змінилася і перед очима пророка постало прекрасне видіння. Він побачив появу “Сонця Праведності та уздоровлення в Його променях”, тому він захоплено вигукнув: “І не буде більше темноти в країні, де було горе. Як за минулих часів принизив Він землю Завулона й землю Нафталі, так у майбутньому прославить приморську дорогу, Зайордання, Галилею язичницьку. Народ, який у темряві ходить, світло велике побачить, і над тими, котрі живуть у смертній тіні, світло засяє”.(Ісаї 8:23)

Це чудове Світло, призначене для світу, мало принести спасіння кожному народові і племені, язику і людові. Пророк почув слова Вічного Отця про майбутню працю Месії: “Того мало, що ти слуга Мій, щоб відновити потомство Якова, щоб вернути врятованих Ізраїля. Я зроблю тебе світлом народів, щоб Моє спасіння дійшло до краю землі!

Я вислухаю тебе в час сприятливий, у день спасіння Тобі допоможу. Я збережу тебе і поставлю тебе у Заповіт народові, щоб землю обновити, щоб розділити спустошену спадщину, щоб в'язням сказати: ‘Виходьте’, а тим, хто в темноті: ‘Покажіться!’ Ось ці здалека прийдуть, а ці із півночі і з заходу, а ці з краю Сінім”.(Ісаї 49:6,8-9,12)

Спрямовуючи свій погляд у глибину віків, пророк бачив буквальне виконання цих чудових обітниць. Він бачив глашатаїв, які несли радісну вістку спасіння в усі кінці землі — кожному племені та народові. Він чув слова Господа про Церкву-благовісницю: “Ось Я спрямую до нього мир, немов річку, і славу народів, як потік після зливи”. Він також чув доручення: “Розшир місце намету свого! Нехай розпустяться запони твоїх осель! Попусти довше твоє мотуззя, вжени кілки глибоко в землю! Бо праворуч і ліворуч поширишся ти, а насіння твоє успадкує народи”.(Ісаї 66:12,19; 54:2-3)

Єгова повідомив пророкові, що пошле Своїх свідків “до народів, у Таршіш, Пул і Пул... у Тувал та Яван й до далеких островів”.(Ісаї 66:12,19; 54:2-3)

“Які гарні на горах ноги благовісника, що звіщає про мир, що добро провіщає, що спасіння звіщає, що говорить Сіонові: ‘Царює твій Бог!...’”.(Ісаї 52:7)