Розділ 54. Засудження здирства

(На підставі Неємії 5)

Відбудову єрусалимської стіни ще не було повністю закінчено, як увагу Неємії привернуло жалюгідне становище бідних верств суспільства. У зруйнованій країні землеробство продовжувало залишатися занедбаним. Більше того, через егоїзм деяких переселенців Господнє благословення обминуло їхній край і відчувався брак хліба.

Щоби прогодувати свої сім'ї, бідняки змушені були купувати хліб у борг за непомірно високими цінами. Їм також доводилося позичати гроші в лихварів, аби заплатити високі податки, якими їх обкладали перські царі. На додачу до всіх нещасть заможніші юдеї, користуючись їхньою нуждою, наживали собі багатство.

Господь через Мойсея звелів Ізраїлеві збирати кожного третього року десятину для бідних. Були передбачені й інші заходи: кожного сьомого року землю не засівали і самосійний урожай призначався також для бідних. Правильне виконання цих постанов, даних для полегшення долі бідних і розвитку добродійності, допомагало людям пам'ятати, що все належить Богові; вони ж у свою чергу могли стати знаряддям для благословення ближніх. Намір Єгови полягав у тому, щоб ізраїльтяни отримали таке виховання, яке звільнило б їх від егоїзму і допомогло сформувати благородний характер.

Бог також навчав через Мойсея: “Якщо позичиш гроші комусь із Мого народу, вбогому, який біля тебе... то не накладатимеш на нього відсотків”. “Не позичатимеш братові своєму на відсотки ні грошей, ні харчів, ні будь-чого іншого, з чого беруть відсотки”.(Bиx.22:24; П. Закону23:20) І далі Він говорить: “Коли ж буде серед тебе убогий, будь-хто із братів твоїх, у якомусь твоєму місті на твоїй землі, що Господь, Бог твій, дає тобі, то не зроби запеклим свого серця, і не замкни своєї руки від убогого брата свого; ти обов'язково відкриєш руку йому, і позичиш за його потребою, що бракуватиме йому”. “Бо й справді, убогі ніколи не переведуться на землі, тому Я наказую тобі: Щедро відкривай свою долоню для брата свого, для нужденного й убогого в твоїм краю”.(П. Закону15:7-8,11)

Після повернення з вавилонського полону багаті юдеї чинили всупереч цим повелінням. Коли бідні змушені були позичати гроші для виплати податку цареві, багаті давали їм у борг, однак під дуже високі відсотки. Беручи в убогих під заставу землю, вони поступово призводили невдачливих боржників до крайнього зубожіння. Чимало людей змушені були продавати своїх синів і дочок у рабство. Здавалося, не існувало жодної надії на поліпшення, жодної можливості викупити своїх дітей і землі, жодної перспективи, крім постійно зростаючого відчаю, непроглядної нужди і рабства. Проте вони належали до одного народу, були дітьми одного і того ж Заповіту, що й їхні більш удачливі брати.

Врешті-решт, народ звернувся до Неємії. “Ось, ми віддаємо, — сказали вони, — в рабство наших синів і наших дочок, а деякі з наших дочок вже перебувають у рабстві і не в наших силах викупити їх, оскільки інші люди володіють нашими землями й виноградниками”.

Коли Неємія почув про цей жорстокий утиск, він сповнився обуренням. “Сильно запалав у мені гнів, — говорить він, — коли я почув їхній зойк та ці слова”. Він розумів: насильницьке здирство можна викорінити, лише беззастережно підтримавши справедливість. Із властивою йому енергією та рішучістю він узявся до роботи, щоб полегшити долю своїх братів.

Неємію зовсім не бентежило те, що гнобителями були заможні люди, підтримка котрих була вкрай необхідною при відбудові міста. Він суворо докорив вельможам і начальникам, після чого у присутності великого зібрання народу виклав перед ними Божі вимоги з цього питання.

Неємія нагадав їм події, що мали місце під час царювання Ахаза. Він повторив слова застереження, з якими Бог звернувся в той час до Ізраїлю, докоряючи за жорстокість та утиск. Нащадки Юдеїв через своє ідолопоклонство були віддані в руки своїх же братів-ізраїльтян — ще більших ідолопоклонників. Сповнені ненависті ізраїльтяни знищили в бою чимало юдейських мужів та захопили їхніх жінок і дітей з наміром утримувати їх у рабстві або ж продати язичникам.

Через гріхи юдеїв Господь не запобіг цій страшенній битві, хоча через пророка Одеда докорив армію-переможницю за її жорстокий задум. “Ви задумуєте здобути собі рабів та невільниць серед дітей Юдеї та Єрусалиму. Та хіба ж у вас самих немає провин перед Господом, Богом вашим?”.(2Хронік 28:10,15) Одед попередив ізраїльтян, що Господній гнів запалав проти них, а тому їхня несправедливість та утиск інших обов'язково стягнуть Його суди. Почувши ці слова, воїни залишили полонених та здобич у присутності князів і всього збору. Тоді деякі з вождів Єфремового племені “взяли полонених, і одягли всіх нагих із отриманої здобичі, взули їх, нагодували, напоїли, намастили їх оливою, кожного слабого з них посадили на ослах, і припровадили їх у Єрихон, місто пальм, до їхніх братів”.(2Хронік 28:10,15)

Тоді Неємія разом з іншими юдеями викуповували своїх братів, проданих язичникам. Тепер він нагадав про ту подію, протиставляючи цей факт діям тих, хто задля зиску поневолював своїх братів. “Не добра ця справа, що ви робите! — сказав він. — Чи ж не в страсі Божому ви мали б ходити, через ганьбу, яку ви зазнали від тих народів, — наших ворогів?”

Неємія наголосив, що він особисто, як уповноважений перського царя, міг би вимагати великих податків на власну користь. Однак він не брав навіть того, що по праву належало йому, натомість щедро обдаровував бідних, полегшуючи їхню долю. Він закликав усіх юдейських начальників, винних у здирстві, залишити це беззаконня, повернути бідним землі і приріст із позичених грошей, який вони вимагали, а в майбутньому позичати їм без застави та лихви.

Ці слова були проголошені в присутності усього зібрання. Якби начальники захотіли виправдати себе, вони мали можливість це зробити. Але вони не мали що заперечити. “Повернемо, — оголосили вони, — і не будемо нічого жадати від них! Зробимо так, як ти говориш!” Тоді Неємія в присутності священиків “заприсягнув їх, що так зроблять”. “Тоді вся громада голосно промовила: ‘Амінь!’ Прославили вони Господа, після чого народ зробив так, як було домовлено”.

Ця історія містить вельми важливий урок. “Корінь усього лихого — грошолюбство”.(1Тим.6:10) Для нашого покоління жадоба наживи стала всеосяжною пристрастю. Часто багатство здобувається шляхом обману. Чимало людей, які ведуть боротьбу з бідністю, змушені тяжко працювати за мізерну платню, та все ж не спроможні задовольнити найелементарніші життєві потреби. Виснажлива праця й нестатки без жодної надії на краще життя лягають на них непосильним тягарем. Змучені й пригнічені турботами, вони не знають, куди звернутися по допомогу. І все це через те, що багатії прагнуть до надмірності і накопичення багатства.

Любов до грошей та зовнішнього блиску перетворила наш світ на вертеп злодіїв і грабіжників. У Писанні говориться, що зажерливість та утиск будуть вельми поширені перед Другим приходом Христа. “Тепер слухайте ви, багатії... — пише Яків, — ви назбирали скарбів на останні дні! Ось затримана вами платня робітників, які жали на ваших нивах, вже волає і голосіння женців досягли вух Господа Саваота. Ви розкошували на землі й насолоджувалися, наситили серця свої, немовби на день заколення. Ви засудили й убили Праведного; Він вам не чинив опору”.(Якова 5:1-6)

Навіть серед тих, які вважають, що ходять у Господньому страху, є люди, котрі поводяться подібно до ізраїльських вельмож. Користуючись своєю владою, вони вимагають більше, ніж їм належить, і таким чином стають гнобителями. Через скупість і віроломство так званих послідовників Христа, через те, що в церковних книгах записані імена людей, які здобувають багатство шляхом несправедливості, релігія Христа зневажена. Марнотратство, шахрайство і здирство вбивають в серцях віру і руйнують духовність багатьох людей. Церква значною мірою відповідальна за гріхи своїх членів. Якщо вона не підносить свій голос проти зла, значить схвалює його.

Звичаї світу не можуть бути нормою для християнина. Він не повинен переймати його жорстокі правила, шахрайство і здирство. Кожний несправедливий учинок проти ближнього — порушення золотого правила Христа. Кожне заподіяне Божим дітям зло, в особі Його святих учинене Самому Христові. Кожна спроба скористатися незнанням, слабкістю або нещастям іншого зазначена в небесних книгах як обман. Хто по справжньому боїться Бога, той волітиме краще працювати день і ніч та їсти хліб злидарства, аніж потурати бажанню наживи, що призводить до утиску вдови й сироти та кривди стосовно чужоземця.

Навіть найменше відхилення від чесності руйнує чимало бар'єрів. Душа стає настільки нечутливою до впливу Божого Духа, що людина починає наживатися на нещасті ближнього. Здобутий такою ціною заробіток перетворюється на жахливу втрату.