Розділ 56. Навчені в Божому законі

(На підставі Неємії 8-10)

Настало свято сурм. У Єрусалимі зібралось багато народу. Але місто представляло собою невеселе видовище: хоча стіни Єрусалима були відбудовані і ворота встановлені, однак значна частина міста ще лежала в руїнах.

На дерев'яному підвищенні, спорудженому на одній з найширших вулиць та оточеному з усіх боків сумними залишками колишньої слави Юдеї, стояв Ездра — тепер уже сивий чоловік похилого віку. Праворуч і ліворуч від нього — його брати левити. Унизу перед ними — безкрає море людських голів. З усіх куточків країни прийшли сюди діти Заповіту. “І поблагословив Ездра Господа, Бога великого, а увесь народ відповів: ‘Амінь’... і всі схилялися, і вклонялися Господеві обличчям до землі”.

Проте навіть тут зауважувалися наслідки гріха Ізраїлю. В результаті шлюбів з язичниками єврейська мова була вельми спотворена і тлумачам Закону доводилося докладати чималих зусиль, щоб передати його зрозумілою усім мовою. Деякі зі священиків та левитів приєдналися до Ездри, пояснюючи принципи Закону. “І читали в книзі, у Божому Законі виразно, і вияснювали значення, щоб читане було зрозумілим”.

“А вуха всього народу були звернені до книги Закону”. Уважно й шанобливо слухали вони слова Всевишнього. Після тлумачення Закону народ, усвідомивши свої беззаконня і вину, тужив і плакав. Проте цей день був святом, днем утіхи, святих зборів, який Господь звелів проводити в радості й веселощах; тому їм було наказано змінити сум на радість, адже Бог виявив до них велику милість. “День цей — святий Господеві, Богові вашому, — сказав Неємія, — не будьте в жалобі й не плачте... ідіть, їжте сите та пийте солодке, і посилайте частки тому, в кого нема наготовленого. Бо святий цей день Господеві нашому, і не журіться, бо радість у Господі — це ваша сила!”

Перша половина дня була присвячена релігійному служінню, а решту дня народ із вдячністю згадував Божі благословення та тішився Його щедрими дарами. Бідним, які не мали що приготувати, посилалися дари. Увесь народ вельми радів, бо читався Закон і вони могли його розуміти.

Наступного дня продовжувалося читання й тлумачення Закону. А в призначений час — десятого дня сьомого місяця, згідно з Божим повелінням, відбулося урочисте служіння Дня Викуплення.

Від п'ятнадцятого до двадцять другого дня того самого місяця народ та їхні начальники ще раз святкували Свято Кучок. Було проголошено “по всіх містах та в Єрусалимі: Вийдіть на гори й принесіть галуззя садової та дикої оливки, і галуззя миртового, і галуззя пальмового, і галуззя густолистого дерева, щоб з них зробити кучки, як написано. І вийшов народ, і принесли й зробили собі кучки — кожен на даху своєї оселі, і на подвір'ях своїх, і в дворах Божого дому... і була вельми велика радість. І читали книгу Божого Закону щодня, від першого дня аж до дня останнього”.

Щодня слухаючи слова Закону, народ почав усвідомлювати власні переступи та гріхи усієї нації в минулому. Вони зрозуміли, що залишивши Бога, вони втратили Його захисну любов, тому й були діти Авраама розпорошені по чужих краях. Вони твердо вирішили шукати Його милості, присягнувши виконувати Його Заповіді. Перед тим як розпочати урочисте служіння, яке відбулося наступного після Свята Кучок дня, народ відокремився від язичників, що жили серед них.

Коли народ упав долілиць перед Господом, визнаючи свої гріхи та благаючи про прощення, начальники підбадьорювали їх, що Бог, згідно зі Своєю обітницею, почув їхні молитви. Їм потрібно було не тільки сумувати й плакати, а й каятися, вірячи, що Бог простив їх. Їхня віра мала виявлятися в розповідях про милості Господа та в прославленні Його за доброту. “Устаньте, — сказали вчителі, — поблагословіть Господа, Бога свого, від віку аж до віку!” Тоді увесь збір, піднісши руки до Неба, заспівав: “Нехай благословляють ім'я слави Твоєї, і нехай воно буде звеличене над усяке благословення та славу. Ти, Господи, Єдиний! Ти створив небо, небеса небес, і все їхнє військо, землю та все, що на ній, моря та все, що в них. І Ти оживляєш їх усіх, а небесне військо Тобі поклоняється!”

Коли стихли звуки похвального гімну, керівники зібрання почали розповідати історію Ізраїлю, наголошуючи на тому, якою великою була Божа милість до них та якою жахливою — їхня невдячність. Тоді увесь збір уклав Заповіт, обіцяючи виконувати всі Божі Заповіді. Ізраїльтяни зрозуміли, що понесли покарання за свої гріхи, і тепер визнали справедливість Божих судів, присягаючи виконувати Його Закон. Аби цей Заповіт був “певним” і щоб зберегти його назавжди, як нагадування про взяті на себе зобов'язання, він був записаний, а священики, левити й князі народу скріпили його своїми підписами. Цей документ повинен був нагадувати про їхній обов'язок, застерігаючи від спокус. Народ урочисто поклявся, що буде “ходити в Божому Законі, даному через Мойсея, Божого слугу, дотримуватися і виконувати всі Заповіді Господа, нашого Бога, Закони і постанови Його”. В присягу також входила обіцянка не укладати шлюбів із сусідніми народами.

День посту наближався до свого кінця, а народ продовжував висловлювати бажання навернутися до Господа, присягаючи більше не порушувати суботи. Цього разу Неємія не скористався своєю владою, щоб перешкодити язичеським купцям приходити до Єрусалима (це він зробив пізніше), але бажаючи застерегти народ від спокуси, спонукав їх урочисто поклястися не порушувати суботи і нічого не купувати в цих торговців. Неємія сподівався, що такий підхід до справи знеохотить купців і покладе край цій торгівлі.

Були також прийняті заходи, спрямовані на підтримку богослужінь. Народ присягнув, окрім десятини, жертвувати щороку певну суму на служіння у Святині. “І кинули ми жереб, — пише Неємія, — щоб приносити первоплоди нашої землі та первоплід урожаю з усякого дерева щороку до Господнього дому, і приводити в дім Бога нашого до священиків, що служать у домі Бога нашого, первенців із синів наших, як написано в Законі, і первороджених з великої, а також дрібної худоби нашої”.

Щиро розкаявшись у відступництві, Ізраїль навернувся до Бога. У жадобі й плачі сповідали вони свої гріхи; усі визнали справедливість Божих судів і присягнули виконувати Закон Єгови. Тепер ізраїльтяни мали засвідчити свою віру в Його обітниці. Бог прийняв їхнє каяття, і народ радів, що їхні гріхи прощені; таким чином вони знову стали причасниками Божественної милості.

Спроби Неємії відновити служіння істинному Богові увінчалися успіхом. Він знав: доки народ буде вірний клятві та слухняний Божому слову, Господь виконуватиме Свою обітницю, зливаючи на них щедрі благословення.

Ця біблійна історія містить уроки віри й підбадьорення для тих, хто усвідомлює свої гріхи і недостойність. Біблія правдиво описує не тільки наслідки відступництва Ізраїлю, а й їхню щиру покору і каяття, ревне посвячення і щедру жертовність, якими позначалося навернення народу до Господа.

Кожне справжнє навернення до Господа сповнює життя постійним відчуттям радості. Коли грішник підкоряється впливові Святого Духа, він починає бачити різницю між гріховністю й зіпсутістю власного серця та святістю Великого Серцезнавця. Людина визнає себе засудженим грішником. Але не варто впадати у відчай: грішника чекає прощення. Він може тішитися від думки про те, що його гріхи прощені завдяки любові милостивого Небесного Отця. Бог прославляється, приймаючи грішну розкаяну людину в обійми Своєї любові; Він перев'язує її рани, очищає від гріха й зодягає в шати спасіння.