Розділ 46. “Божі пророки укріпляли їх”

Неподалік від ізраїльтян — відбудовників храму — жили самаряни. Цей народ походив від змішаних шлюбів язичеських колоністів Ассирії з ізраїльтянами — залишком від десятьох племен у Самарії й Галілеї. Пізніше самаряни стали претендувати на поклоніння правдивому Богові, однак як у своєму серці, так і житті вони залишалися ідолопоклонниками. Щоправда, вони стверджували, що їхні ідоли лише нагадують їм про живого Бога, Володаря Всесвіту; і все ж народ мав схильність до ідолослужіння.

Під час відбудови храму ці самаряни були відомі як “Юдині та Веніяминові вороги”. Почувши, що “колишні вигнанці будують храм Господеві, Богові Ізраїлю”, вони “прийшли до Зоровавеля та голів родин” і висловили бажання будувати разом з ними. “І ми будемо будувати з вами, — запропонували вони, — бо ми звертаємося, як і ви, до вашого Бога, і ми приносимо Йому жертви від днів Есар-Хаддона, царя ассирійського, що привів нас сюди”. Але їм було відмовлено в цьому привілеї. “Не будувати вам разом із нами храм для Бога, — проголосили вожді Ізраїлю, — ми самі будемо будувати для Господа, Бога Ізраїлевого, як наказав нам цар Кир, цар перський”.(Ездр.4:1-3)

Тільки вибраний залишок повернувся з Вавилону; і тепер, коли вони взялися, як їм спочатку здавалось, за непосильну роботу, приходять їхні найближчі сусіди і пропонують допомогу. Самаряни посилалися на своє поклоніння правдивому Богові і висловили бажання розділити з Ізраїльтянами привілеї і благословення храмового служіння. “Ми звертаємося, як і ви, до вашого Бога, — наполягали вони, — і будемо будувати з вами”. Однак якби єврейські начальники прийняли цю пропозицію, вони відчинили б двері для ідолопоклонства. Вони зауважили нещирість самарян; крім того, розуміли: запропонована допомога — ніщо порівняно з тими благословеннями, яких можна було сподіватися за умови дотримання ясних повелінь Єгови.

Щодо відносин Ізраїлю з оточуючими народами, Господь проголосив через Мойсея: “Не укладатимеш із ними союзу, і не матимеш пощади до них. І не споріднюйся з ними... бо вони відвернуть синів твоїх від Мене, і вони служитимуть іншим богам, — і тоді запалає Господній гнів на вас, і Він негайно вас вигубить”. “Бо ти святий народу Господа, Бога твого; Господь тебе вибрав, щоб був ти Йому вибраним народом з усіх народів, що на землі”.(П. Закону7:2-4; 14:2)

Наслідки союзу з оточуючими народами були передбачені до найменших подробиць. “І розпорошить тебе Господь серед усіх народів від краю землі й аж до другого краю землі, — проголосив Мойсей, — і ти служитимеш там іншим богам, яких не знав ані ти, ані батьки твої, — дереву та каменеві. І все ж між тими народами спокою ти не зазнаєш, і не буде місця спочинку для стопи твоїх ніг. І Господь дасть тобі там серце лякливе, і згасатимуть твої очі, й умліватиме душа. І буде життя твоє висіти на волоску перед тобою, і ти боятимешся вдень та вночі, і не будеш певний свого життя. Уранці ти скажеш: ‘О, якби настав вечір’, а ввечері говоритимеш: ‘І де він, той ранок?’ — від страху серця свого, та від усього, що бачитимуть очі твої”.(П. Закону28:64-67) “Та коли ви шукатимете там Господа, Бога свого, — була дана обітниця, — то знайдете, якщо шукатимете Його всім серцем своїм та всією душею своєю”.(П. Закону4:29)

Зоровавель та його помічники добре знали ці та багато подібних текстів із Писання; а під час недавнього полону бачили неодноразові докази виконання цих слів. Але вони розкаялись у всіх гріхах, котрі стягнули на них та їхніх батьків суди, так ясно передречені Мойсеєм. Вони навернулися всім серцем до Бога й відновили Заповіт із Ним. Саме тому їм було дозволено повернутися знову до Юдеї і відбудувати зруйноване. То ж чи мають вони право зараз, на самому початку своєї справи, укладати союз із ідолопоклонниками?

“Не укладатимеш із ними союзу”, — сказав Бог. Нещодавно біля жертовника, спорудженого серед руїн храму, народ перепосвятився Господеві; Божі діти усвідомлювали, що межа між Його народом і світом повинна завжди залишатися чіткою. Вони відмовилися укласти союз із тими, котрі, хоча й були знайомі з вимогами Божого Закону, проте не бажали коритися їм.

Божий народ до кінця часу має дотримуватися принципів, викладених у книзі Второзаконня для навчання Ізраїлю. Справжнє щастя залежить від того, наскільки постійний наш Заповіт з Богом. Ми ніколи не повинні жертвувати принципами заради об'єднання з тими, хто не боїться Бога.

Існує постійна небезпека у тому, що люди, котрі називатимуть себе християнами, вважатимуть: аби справляти належний вплив на світ, слід певною мірою пристосуватися до нього. І хоч така перспектива може видаватися багатообіцяючою, вона завжди призводить до духовного занепаду. Вибраний народ Божий повинен остерігатися будь-якого впливу ворогів істини, котрі використовуватимуть різноманітні принади для поневолення душі. У цьому світі Божі діти — усього лиш приходьки й чужинці, котрі йдуть сповненим небезпек шляхом. Вони не повинні звертати уваги на вправні принади та привабливі спокуси, які відвертають від Істини.

Відкриті і відверті вороги Божої справи не є найбільшою небезпекою. Ті, котрі, подібно до Юдиних та Веніяминових ворогів, приходять із солодкими словами й люб'язною мовою, намагаючись зав'язати дружбу з Божими дітьми, володіють значно більшою силою зваблювання. Кожна душа повинна бути пильною у спілкуванні з такими людьми, аби не потрапити до майстерно замаскованої пастки. Особливо сьогодні, коли історія світу наближається до свого кінця, Господь очікує від Своїх дітей неослабної пильності. Така боротьба ніколи не припиняється, але жодний її учасник не залишений напризволяще. Ангели підтримують і захищають кожного, хто покірно ходить перед Богом. Наш Господь не зрадить жодної душі, котра покладається на Нього. Коли Його діти шукають у Нього захисту від зла, Він зі співчуттям і любов'ю підіймає над ними Свій прапор, виступаючи проти ворога. “Не торкайся їх, — каже Він, — вони Мої, Я записав їх на Моїх долонях”.

Запеклі у своїй ворожнечі, самаряни “заповзялися... знеохочувати юдейський народ і перешкоджати йому будувати. Вони підкуплювали проти них радників, щоб зламати їхній задум, в усі дні Кира, царя перського, й аж до царювання Дарія, царя перського”.(Ездр.4:4-5) Фальшивими чутками вони сіяли сумнів у душах тих, котрі легко цьому піддавалися. Але поступово сили зла були приборкані, і юдейський народ міг спокійно продовжувати свою роботу.

У той час як сатана намагався вплинути на представників верховної влади Мідо-Перського царства і позбавити Божий народ їхньої прихильності, ангели працювали на користь тих, котрі повернулись. Усе Небо виявляло велику увагу до цієї боротьби. Завдяки пророкові Даниїл у маємо певне уявлення про ту велику боротьбу між силами добра і зла. Протягом трьох тижнів Гавриїл боровся із силами темряви, намагаючись протидіяти впливові злих ангелів на Кира; перед закінченням боротьби Сам Христос прийшов на допомогу Гавриїлові. “Князь персидського царства стояв проти мене двадцять один день, — сповістив Гавриїл, — і ось Михаїл, один із перших князів, прийшов допомогти мені, і я позоставив Його там при начальниках перських царів”.(Дан.10:13) Небо робило все можливе для Божого народу. Врешті-решт була отримана перемога, сили ворога залишалися приборканими по всі дні Кира та його сина Камбіза, котрий царював близько семи з половиною років.

Це був час чудових можливостей для юдеїв. Найвищі небесні сили впливали на серця царів, а Божі діти мали невтомно працювати для запровадження в життя указу Кира. Вони повинні були не шкодувати сил для відновлення храму і служіння в ньому, а також відбудови своїх домівок у Юдейському краї. Однак у цей час особливого об'явлення Божої сили було чимало й таких, котрі відчували знеохочення й сиділи, склавши руки.

Наступ ворогів був вельми великий і рішучий; поступово будівничі почали зневірюватися. Декотрі з них ще не забули сцену, яка відбулась при закладинах наріжного каменя, коли чимало присутніх продемонстрували своє невір'я в успіх справи.

Та й самаряни ставали дедалі зухвалішими, через що багато юдеїв засумнівалися в слушності відбудови. Незабаром цей настрій передався також іншим. Значна кількість робітників, розчарованих і зневірених, повернулися до своїх домівок і зайнялися щоденними справами.

Під час правління Камбіза робота з відбудови храму просувалася повільно. Коли ж прийняв царство Лже-Смердіс (названий в Ездри 4:7 Артаксерксом), самаряни умовили цього безпринципного самозванця видати указ про заборону юдеям відбудовувати храм і місто.

Більше року храм залишався в запустінні і був майже забутий. Народ проживав у своїх оселях, намагаючись досягти матеріального добробуту, однак їхнє становище було вкрай жалюгідним. Вони багато працювали, але даремно. Навіть здавалося, що сама природа повстала проти них. Через таке занедбання відбудови храму Господь послав на них спустошливу засуху. На знак Своєї милості Бог дарував їм плоди полів і садів, хліб, вино й оливу, але через егоїстичне використання цих щедрих дарів благословення були знову забрані від них.

Таким було становище в ранній період царювання Дарія Гістаспа. Як духовно, так і матеріально ізраїльтяни перебували в жалюгідному стані. Вони так довго нарікали і сумнівалися, настільки віддавали перевагу особистим інтересам, виявляючи байдужість до зруйнованого Господнього храму, що багато з них просто забули про Божий намір щодо їхнього повернення в Юдею. Такі люди говорили: “Не настав ще час відбудовувати дім Господній”.(Аггея 1:2,4-14)

Однак навіть у такий похмурий час люди, які покладалися на Бога, не були залишені без надії. Господь покликав пророків Аггея й Захарію, аби вони вивели народ із кризи. У зворушливих свідченнях ці вибрані Богом вісники відкрили народові причину їхнього лиха. Відсутність матеріального добробуту пророки пояснювали тим, що люди не ставили Божі інтереси на перше місце. Якби ізраїльтяни належно прославили Бога, якби виявили до Нього пошану і вдячність, подбавши передовсім про будівництво Його дому, Він перебував би серед них і благословив їх.