Розділ 51. Духовне відродження

Прибуття Ездри до Єрусалима було вельми своєчасним, оскільки відчувалась велика потреба в його присутності. Прибуття Ездри вселило мужність і надію в серця багатьох людей, які вже довгий час працювали у важких умовах. З того часу як понад сімдесят років тому повернулися перші вигнанці під проводом Зоровавеля та первосвященика Ісуса, було зроблено чимало. Відбудова храму була завершена, міські мури частково відбудовані. Однак багато що залишалося незакінченим.

Серед тих, хто давніше повернувся до Єрусалима, було чимало людей, котрі залишалися вірними Богові упродовж усього свого життя, проте значна кількість з їхніх дітей та онуків забули про святість Божого Закону. Навіть декотрі високоповажні мужі відверто грішили, і це значною мірою зводило нанівець зусилля тих, хто намагався просувати Божу справу вперед. Адже доки кричущі порушення Закону залишатимуться безкарними, благословення Неба не можуть злитися на народ.

У Своєму Провидінні Бог допустив, щоб люди, котрі повернулися з Ездрою, зазнали труднощів, які спонукали б їх шукати Господа. Усе пережите ними під час подорожі з Вавилону, коли вони були позбавлені будь-якого людського захисту, збагатило їх духовно. Віра багатьох зміцніла, а тому їхній вплив на розчарованих і байдужих мешканців Єрусалима став могутнім поштовхом для майбутніх реформ, які мали невдовзі відбутися.

На четвертий день після прибуття скарбники віддали служителям храму срібло, золото і посуд для служіння у Святині. Це було зроблено з надзвичайною точністю в присутності свідків. Усе перевірялося “за числом і за вагою”.(Ездр.8:34-36)

“Діти вигнання”, які повернулися разом з Ездрою, “принесли на цілопалення Богові Ізраїлю” жертву за гріх на знак своєї вдячності за опіку святих ангелів під час подорожі. “Вони віддали царський наказ царським сатрапам та начальникам Заріччя, а ті підтримували народ та Божий дім”.(Ездр.8:34-36)

Незабаром до Ездри прийшли кілька ізраїльських начальників із серйозною скаргою. Деякі “з народу Ізраїльського, священиків і левитів” настільки нехтували повелінням Єгови, що одружувалися з язичниками. “Вони брали їхніх дочок за себе й за своїх синів, — повідомили Ездру, — і змішали святе насіння з народами країв, і в цьому злочині рука старшин і правителів була першою”.(Ездр.9:1-15)

Досліджуючи перед тим причини вавилонського полону, Ездра дійшов висновку, що до відступництва Ізраїль призвело в основному їхнє змішання з язичеськими народами. Він усвідомлював: якби ізраїльський народ послухався Божого наказу і тримався осторонь оточуючих його народів, то міг би уникнути багатьох принижень і страждань, які довелося пережити. Тепер, довідавшись, що всупереч урокам минулого знатні мужі наважилися порушувати закони, дані як захист проти відступництва, Ездра сповнився обурення. Розуміючи доброту Бога, Котрий дозволив Своєму народові знову оселитися на батьківщині, він відчував як праведний гнів, так і скорботу з приводу їхньої невдячності. “Коли я почув ці слова, — говорить Ездра, — то роздер я на собі одежу й плащ, рвав на голові і на бороді своїй волосся й сидів смутний. І зібралися до мене всі, котрі боялися слів Бога Ізраїлевого через злочини переселенців; я ж сидів сумний аж до вечірньої жертви”.(Ездр.9:1-15)

У час вечірньої жертви Ездра підвівся і, знову роздерши свої шати і плаща, упав на коліна, виливаючи перед Небом увесь свій біль. Простягнувши руки до Господа, він вигукнув: “Боже мій, соромлюся я і встидаюся піднести обличчя своє до Тебе, Боже мій, бо беззаконня наші розмножилися понад нашу голову, а наша провина сягає аж до неба!

...Від днів наших батьків, — продовжував він молитися, — ми у великій провині аж по цей день, за наші беззаконня ми були видані — ми, наші царі й наші священики в руки царів чужеземних, під меч, у полон, на грабунок, на ганьбу, як воно і є нині. А тепер на короткий час зійшло на нас милосердя від Господа, Бога нашого, і Він зберіг наш останок і дав нам постійний осідок у святому Своєму місці, щоб прояснити очі наші, Боже наш, і дати нам трохи ожити в нашій неволі. Бо раби ми, але й в нашій неволі не покинув нас Бог наш. Він прихилив до нас ласку перських царів, щоб позволити нам ожити, піднести дім нашого Бога і відбудувати руїни його, та підняти нам стіни в Юдеї та Єрусалимі.

А тепер — що нам сказати, Боже наш, після цього? Бо ми покинули Заповіді Твої, які Ти заповідав через Своїх слуг пророків... А після всього, що прийшло на нас за наші лихі вчинки та за наші великі провини, — хоч Ти, Боже наш, не покарав нас за мірою беззаконь наших, а дав нам таке спасіння, — невже жми знову будемо порушувати Твої Заповіді та ріднитися з оцими мерзенними народами? Чи ж Ти не розгніваєшся на нас аж до цілковитого знищення нас, так що ніхто не позостався б і не врятувався? Господи, Боже Ізраїлів, Ти справедливий, бо ми зосталися живими, як воно і є нині. Ось ми в провині своїй перед Тобою в наших беззаконнях, бо через них не встояти нам перед Тобою”.(Ездр.9:1-15)

Скорбота Ездри та його товаришів з приводу зла, яке непомітно закралося в саме серце Божої справи, привела до каяття. Чимало винних були глибоко зворушені. “Народ плакав ревними сльозами”.(Ездр.10:1-5) Вони почали усвідомлювати мерзотність гріха та огиду, яку відчував до нього Бог. Люди зрозуміли святість виголошеного на Синаї Закону, і багато хто з них тремтіли при думці про свої переступи.

Один із присутніх, на ім'я Шеханія, визнав справедливість усього сказаного Ездрою. “Ми стали невірні перед нашим Богом, — сказав він, — бо взяли ми чужинок із народів цього краю за жінок. Але є ще надія для Ізраїлю в цьому! ” Шеханія запропонував усім винним укласти Заповіт з Богом, щоб Він простив їх; таким був винесений вирок “згідно із законом”. “‘Устань, — звернувся він до Ездри, — бо ця справа належить до тебе, а ми з тобою. Будь мужній і дій!’ Встав Ездра і звелів начальникам над священиками, левитами й усім Ізраїлем поклястися, що вони зроблять так, як сказано”.(Ездр.10:1-5)

Це стало початком великої реформи. З надзвичайним терпінням і тактовністю, чуйністю і турботою про права й добро кожної людини Ездра та його товариші намагалися вивести розкаяний Ізраїль на правильний шлях. Але — що найголовніше — Ездра був ще й учителем закону; особисто розглядаючи кожну справу, він прагнув допомогти людям збагнути святість Закону та благословення, пов'язані з його виконанням.

Де б не працював Ездра, усюди можна було бачити пробудження у вивченні Святого Письма. Були призначені спеціальні вчителі для навчання народу; Закон Господній був звеличений і вшанований. Досліджувалися книги пророків, а провіщення про прихід Месії приносили надію й втіху багатьом зажуреним і втомленим серцем.

Минуло понад дві тисячі років, відколи Ездра “звернув своє серце на те, щоб досліджувати Господній Закон і виконувати його”(Ездр.7:10) однак час не послабив впливу його побожного прикладу. Упродовж віків оповідь про його посвячене життя надихала багатьох людей “досліджувати Господній Закон і виконувати його”.

Спонукання Ездри були високими і святими; у всіх своїх учинках він керувався почуттям глибокої любові до людей. Співчуття і чуйність, виявлені ним до тих, котрі свідомо чи несвідомо згрішили, можуть послужити зразком для всіх, хто прагне реформ. Божі слуги у принципах істини мають бути твердими як скеля і водночас виявляти співчуття і терпеливість. Подібно до Ездри вони повинні наставляти порушників Закону на дорогу життя, прищеплюючи фундаментальні принципи праведного життя.

У наш час, коли сатана за допомогою різних засобів намагається засліпити очі людей, аби вони не зважали на обов'язкові вимоги Божого Закону, існує потреба в мужах, які спонукали б багатьох “тремтіти перед Заповіддю нашого Бога”.(Ездр.10:1-5) Світ потребує справжніх реформаторів, котрі вказали б порушникам Закону на великого Законодавця і навчили їх, що “Господній Закон досконалий, — він зміцняє душу”.(Псал.19:8) Існує потреба в мужах, сильних у розумінні Писань, котрі кожним словом і вчинком звеличували б закони Єгови, зміцнюючи віру людей. О, яка ж велика потреба в учителях, котрі вселяли б у серця народу пошану і любов до Писань!

Причина надзвичайного поширення беззаконня в сучасному світі полягає переважно в тому, що люди не досліджують Святого Письма і не виконують його вимог. Відкидаючи Боже Слово, людина відкидає і Його силу, здатну стримувати погані нахили невідродженого серця. Люди сіють для тіла і від тіла пожинають тління.

Відкинувши Біблію, вони відвернулися від Божого Закону. Учення про те, що люди звільнені від послуху Божественним постановам, послабило силу морального обов'язку і відчинило широкі ворота для беззаконня. Злочинність, розпуста, корупція заполонили світ, немов води потопу. Усюди бачимо заздрість, підозру, лицемірство, ворожнечу, суперництво, розбрат, зраду священних істин, потурання похоті. Уся система релігійних принципів і доктрин, які повинні були б створити основу і структуру соціального життя, подібна до хиткої споруди, готової перетворитися на руїну.