Розділ 42. Справжня велич

(На підставі Даниїла 4)

Піднесений на вершину земної слави і визнаний навіть Святим Письмом за “Царя над царями”(Єзек.26:7) Навуходоносор, однак, деякий час приписував славу і велич свого царства милості Єгови. Так було відразу після того, як він побачив сон про великого боввана. Це видіння справило на царя глибоке враження. Він перебував під сильним впливом від усвідомлення того, що як всесвітня Вавилонська імперія, так і всі наступні царства зникнуть і, врешті-решт, на зміну всім земним владам прийде вічне непорушне Царство Небесного Бога.

На жаль, згодом Навуходоносор забув Божий намір щодо народів, але коли його гордий дух був принижений на очах безлічі народу в долині Деір, він ще раз визнав, що Боже царство — “царство вічне, а владарювання його — з покоління в покоління”. Ідолопоклонник за походженням і вихованням, цар язичеського народу, він, однак, володів вродженим почуттям справедливості та істини, і через те Бог міг використати його як знаряддя для покарання непокірних та здійснення Свого наміру. “Щонайлютіший з-між народів”,(Єзек.28:7) Навуходоносор після довгих років невтомних виснажливих спроб завоював Тир; Єгипет також став здобиччю його переможних армій. В міру того як він приєднував до Вавилонського царства народ за народом, зростала і його слава як найвеличнішого правителя того часу.

Тож не дивно, що непереможного, честолюбного, гордого монарха спіткала спокуса залишити шлях покори — єдину дорогу до справжньої величі. В періоди між завойовницькими війнами він приділяв чимало уваги зміцненню й оздобленню своєї столиці, аж доки Вавилон не став славою його царства, золотим містом, “гордістю всього світу”.(Єрем.51:31) Його пристрасне захоплення будівництвом Вавилона та перетворенням його на одне із чудес світу сприяло зростанню його гордості. Врешті решт, цар опинився в серйозній небезпеці зіпсувати свою репутацію мудрого правителя, якого Бог міг надалі використовувати як знаряддя для виконання Своїх задумів.

Милостивий Бог послав цареві ще один сон, аби таким чином застерегти його від небезпеки та згубної пастки. У нічному видінні Навуходоносор бачив велике дерево, що росло посеред землі, його вершина сягала неба, а віття простягалося до усіх країв землі. Череди худоби з гір і пагорбів знаходили сховище в тіні того дерева, а серед його гілок гніздилися птахи небесні. “Листя його гарне, плодів на ньому рясно, так що поживи на ньому — для всіх... Із нього живилося кожне тіло”.

Споглядаючи величне дерево, цар зауважив “Невсипущого і Святого”, Котрий наблизився до дерева і проголосив гучним голосом: “Зрубайте це дерево, і повідрубуйте галуззя його, обтрусіть листя з нього, і порозкидайте його плоди. Нехай повтікають з-під нього звірі, а птахи — з галузок його! Проте залишіть в землі пень з корінням, але в залізних та мідяних ланцюгах, серед трави на полі. І небесною росою нехай він зрошується, а його частка — зі звіриною на польовій траві. Нехай його людське серце змінять, і дадуть йому серце звіряче, і сім часів минуть над ним. Ця постанова зроблена на раді Невсипущих, і справа ця — слово Святих, аби знали живі, що над людським царством панує Всевишній, і кому захоче, дає його, і найприниженішого з людей ставить над ним”.

Вельми стривожений цим сном, який, без сумніву, передвіщав лихо, цар розповів його “чарівникам, заклиначам, халдеям та віщунам”, але, незважаючи на ймовірну виразність сну, ніхто з мудреців не міг пояснити його значення.

Ще раз у цій язичеській країні мало бути засвідчено: розуміння таємниць Небесного Царства може бути дане тільки тим, хто любить і боїться Бога. Збентежений цар послав за своїм слугою Даниїлом — мужем, якого поважали за чесність, вірність та неперевершену мудрість.

Коли Даниїл з'явився на виклик царя, той сказав: “Валтасаре, начальнику над провісниками, я знаю, що в тобі Дух Святого Бога, і жодна таємниця не завдає тобі труду. Вислухай же видіння мого сну й скажи мені його значення”. Розповівши сон, Навуходоносор промовив: “Валтасаре, скажи його значення, бо ніхто з мудреців мого царства не міг пояснити мені розв'язки, а ти можеш, бо в тобі дух Святого Бога”.

Даниїл зрозумів сон, але його значення лякало його. Він “деякий час перебував, мов приголомшений, і думки тривожили його”. Зауваживши нерішучість і хвилювання Даниїла, цар виявив співчуття до свого слуги. “Валтасаре, — сказав він, — нехай не страшить тебе цей сон та його розв'язка”.

“Мій пане, — відповів Даний, — на ворогів би твоїх цей сон, а його значення — на твоїх неприятелів!” Пророк розумів, що Бог доручив йому серйозний обов'язок сповістити Навуходоносорові суд, який незабаром мав спіткати царя через гордість і зарозумілість. Але Даниїл мусив докладно пояснити сон цареві; і хоч жахливе значення сну викликало в нього нерішучість та німий подив, однак він повинен був сказати правду, незважаючи на можливі наслідки.

Тоді Даниїл оголосив цареві рішення Всемогутнього. “Дерево, яке ти бачив, — сказав він, — що було велике та міцне, і вершина його сягала аж до неба, і що аж до країв землі його було видно, а листя його гарне, і плодів на ньому рясно, так що поживи на ньому — для всіх, під ним мешкали польові звірі, а на його галуззях перебували птахи небесні, — це ти, царю, який став великим та потужним; твоя велич зросла і сягнула аж до небес, а влада твоя — до країв світу.

А що ти, царю, бачив Невсипущого та Святого, Який сходив із небес, і сказав: Зрубайте це дерево, і знищіть його, та залишіть у землі пень із корінням, але в залізних та мідяних ланцюгах, на зеленій польовій траві; і небесною росою нехай він зрошується, а його частка — з польовими звірами, аж поки перейдуть над ним сім часів, то ось його значення, царю, і це постанова Всевишнього, що прийде на мого пана царя: тебе виженуть з-поміж людей, і ти житимеш з дикими звірями; неначе вола, тебе годуватимуть травою, й роса з неба падатиме на тебе, і сім часів промине над тобою, аж поки пізнаєш, що над людським царством панує Всевишній, і дає його тому, кому захоче. А що наказано було залишити пень із корінням дерева, — твоє царство позостанеться при тобі, поки ти визнаєш владу небесну”.

Докладно пояснивши сон, Даниїл настійно просив гордого монарха покаятися й навернутися до Бога, аби праведним життям відвернути лихо. “Царю, — благав пророк, — нехай буде до вподоби моя рада тобі, — спокутуй же свої гріш справедливістю, а свої провини — милістю для вбогих; може, твій спокій і благополуччя продовжаться”.

Упродовж деякого часу Навуходоносор перебував під сильним враженням від застереження і поради пророка, але його не відроджене Божою благодаттю серце незабаром почало нехтувати впливом Святого Духа. Цар так і не звільнився від самовдоволення й честолюбства, а згодом ці пороки знову далися взнаки. Незважаючи на настанови, так милостиво дані йому, а також на минулий досвід, Навуходоносор знову дав волю духові заздрості до прийдешніх царств. Його царювання, яке досі відзначалося справедливістю й милістю, стало деспотичним. Зробивши своє серце запеклим, цар використав дані йому Богом таланти для самопрославляння та самопіднесення навіть над Тим, Котрий дав йому життя і владу.

Упродовж багатьох місяців Бог зволікав із винесенням остаточного вироку. Але цар не оцінив Божого довготерпіння і не розкаявся, натомість потурав своїм гордощам, аж доки нарешті зовсім не перестав вірити в значення сну. Він навіть почав глузувати над своїми колишніми страхами.

Через рік після отримання застереження Навуходоносор, прогулюючись по палацу і з гордістю роздумуючи про свою царську владу й успіхи в будівництві, вигукнув: “Чи ж це не величний Вавилон, що я збудував його як царський осідок моєю превеликою потугою та на славу моєї величі?”

Ще звучали зухвалі гордовиті слова в устах царя, як голос із Неба проголосив, що надійшов визначений Богом час суду. Він почув наказ Єгови: “Тобі говорять, царю Навуходоносоре: царство відійшло від тебе! Від людей тебе відлучать, і ти житимеш з дикими звірями, й годуватимуть тебе, немов вола, травою, і сім часів промине над тобою, — аж поки не пізнаєш, що над людським царством панує Всевишній, і дає його тому, кому захоче”.

Тієї ж миті цар втратив даний Богом розум; досконала, на його думку, розсудливість, мудрість, якою він так пишався, були забрані від нього, і колись могутній монарх перетворився на божевільного. Він уже не міг управляти країною. Цар знехтував вісткою перестороги, і тепер, позбавлений даної йому Творцем влади, відлучений від людей, Навуходоносор справді “їв траву, як віл, і його тіло зрошувалося небесною росою, аж поки його волосся не виросло як пір'я орлине, а його пазурі — як у птахів”.