Розділ 2. Храм та його освячення 

Мрія побудувати Храм для Господа, яку впродовж довгих років виношував Давид, була мудро втілена в життя Соломоном. Протягом семи років у Єрусалимі не припинялася робота будівничих, які споруджували величну Святиню: вирівнювали вибрану для будівництва ділянку, зводили масивні стіни на фундаменті з великого тесаного каміння, “каміння дорогого”, тесали стовбури дерев, привезених з лісів Лівану (див. 1Цар.5:31).

Водночас із заготівлею дерева і каміння, до чого були залучені багато тисяч робітників, невпинно й успішно здійснювалося виготовлення внутрішнього обладнання храму під наглядом Хурама Тирянина, “мудрого і тямущого чоловіка... котрий вміє виготовляти вироби із золота та срібла, з міді і заліза, з каменя та дерева, з пурпуру й блакиті, з вісону і кармазину”.(2Хронік 2:12-13)

Поруч з безшумним зростанням споруди на горі Моріа, оскільки вона будувалася “з готового каменя, привезеного з каменоломні, так що в храмі під час будівництва не було чути ні молотка, ні сокири, ані гуку від якогось іншого залізного знаряддя”, здійснювалось і виготовлення “усіх речей, що в Божому домі”, за зразками, які Давид передав своєму синові. До них входили жертовник для кадіння, стіл для показних хлібів, свічник з лампадами, посуд та інші речі для священицького служіння у Святому, і все це було зроблено “із золота, і щирого золота”. Вироби з міді: жертовник цілопалення, великий умивальник, якого підтримували дванадцять мідних волів, умивальники менших розмірів та багато іншого посуду —“на Йорданській рівнині повідливав їх цар у глинистій землі між Суккотом та між Цередою”.(1Цар.6:7; 2Хронік 4:17-21) Цих речей було виготовлено в достатній кількості, аби нічого не забракло.

Розкішна споруда, збудована Соломоном та його помічниками для Бога та поклоніння Йому, відзначалася винятковою красою та незрівнянною пишністю. Прикрашений дорогоцінними каменями, оточений просторими дворами та чудовими під'їзними шляхами, покритий різьбленим деревом і полірованим золотом, храм з його гаптованими завісами та багатим інтер'єром був гідним символом живої Божої Церкви на землі, котра впродовж віків споруджувалася за Божественним зразком з матеріалів, подібних до “золота, срібла, дорогоцінного каміння”, “витесаних на окрасу палати”(1 Кор.3:12; Псал.144:12) У цьому духовному храмі Христос є “Наріжним Каменем, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі”.(Ефес.2:20-21)

Нарешті будівництво храму, яке задумав цар Давид і здійснив його син Соломон, завершилося. “Все, що Соломон бажав зробити в Господньому домі... зробив добре”.(2Хронік 7:11) Тепер, щоб храм, яким була увінчана гора Морія, міг насправді бути місцем, яким його палко бажав бачити Давид, — місцем перебування “не людини, а Господа Бога”(1Хронік 29:1) залишилося здійснити урочисту церемонію посвячення його Єгові.

Місце, де був споруджений храм, уже довгий час вважалося святим. Саме тут Авраам, батько всіх вірних, підкоряючись наказові Єгови, засвідчив про свою готовність принести в жертву єдиного сина. Тут Бог поновив з Авраамом Заповіт благословення, в якому містилася чудова месіанська обітниця про викуплення людства через жертву Сина Всевишнього (див. Бут.22:9, 16-18). Це було саме те місце, на якому Давид приніс цілопалення та мирні жертви, щоб зупинити месницького меча ангела-губителя, іде Бог відповів йому, пославши вогонь з неба (див. 1Хронік 21). І тепер діти Єгови повинні були ще раз зібратися тут, аби зустрітися з Богом і поновити свій Заповіт вірності Йому.

Час, вибраний для освячення храму, був найбільш зручним: якраз був сьомий місяць, коли за звичаєм народ збирався з усіх куточків царства до Єрусалима на свято Кучок. Це свято було особливо радісним: урожай зібрано, а до польових робіт нового сезону народ ще не брався. Вільні від турбот, люди могли насолоджуватися святими, радісними годинами.

У призначений час велика кількість ізраїльтян разом з розкішно вбраними гостями з багатьох країн зібралися у дворах храму. Видовище було справді надзвичайним. Соломон, старійшини Ізраїлю та найвпливовіші мужі прибули сюди з іншої частини міста, звідки супроводжували Ковчег Заповіту. Зі Святині, що на верхів'ях Гівону, була принесена стародавня “Скинія Заповіту і всі святі речі, що в скинії”.7 Ці предмети, що так старанно зберігалися, оскільки нагадували про досвіди, пережиті синами Ізраїлю під час блукань у пустелі та завоювання Ханаану, знайшли тепер своє постійне місце в чудовій споруді, яка була збудована замість переносної Святині.

Коли несли до храму священного Ковчега з двома кам'яними скрижалями, на яких Бог Своїм перстом написав Десять Заповідей, Соломон діяв за прикладом свого батька Давида: через кожні шість кроків він приносив жертви. Зі співом, музикою та великим тріумфом “священики внесли Ковчега Господнього Заповіту на його місце — у пресвяте храму, до Святого Святих”.

Вийшовши зі Святині, вони зайняли призначені для кожного з них місця. “Одягнені у вісон співаки-левити з цимбалами, арфами та цитрами стали на схід від жертовника, а з ними сто двадцять священиків, що сурмили. І коли всі разом сурмили й співали в один голос на хвалу й славу Господеві, загримів звук сурм, цимбалів та інших музичних інструментів, що хвалили Господа: ‘Він благий, бо віковічна Його милість!’ — тоді Господній дім наповнився хмарою Господньої слави! І не могли священики стояти й служити через ту хмару, бо слава Господня наповнила дім Божий...”.(2Хронік 5:5-14)

Усвідомлюючи урочисту мить і що являла собою ця хмара, Соломон проголосив: “Господь сказав, що пробуватиме в храмі. Я ж збудував Тобі дім на перебування, місце Твого вічного житла!”(2Хронік 6:1-2)

“Царює Господь — і народи тремтять,

Сидить на Херувимах, — і трясеться земля!

Великий Господь на Сіоні,

і піднесений Він над усіма народами!

Хай ім'я Твоє славлять, — велике й грізне воно!

Звеличуйте Господа, нашого Бога,

і поклоніться підніжжю ніг Його,

бо Він святий!”.( Псал.99:1-5)