Розділ 43. Невидимий страж

(На підставі Даниїла 5)

На схилі життя Даниїла в країні, куди понад шістдесят років тому він та його друзі були відведені в полон, відбулися великі зміни. Навуходоносор — “найлютіший з-між народів”(Єзек.28:7) — помер, і Вавилон, “слава всієї землі”,(Єрем.51:41) під нерозумним правлінням його наступників поступово й неухильно наближався до занепаду.

Через нерозсудливість і слабовілля Валтасара, Навуходоносорового онука, гордий Вавилон майже упав. Змолоду допущений до спільного правління країною, Валтасар хизувався своєю владою і повстав проти Небесного Бога. У нього було чимало можливостей пізнати Божественну волю й усвідомити свій обов'язок дотримуватися її. Він знав про вилучення його діда за Божим наказом із людського товариства; йому було відомо про навернення та чудове видужання Навуходоносора. Але любов до задоволень і самопрославляння згладили з пам'яті Валтасара уроки, які йому у жодному разі не слід було забувати... Він пропустив милостиво даровані йому нагоди, знехтувавши засобами для кращого пізнання Істини. До досвідів Навуходоносора, здобутих ціною невимовних страждань і приниження, Валтасар поставився байдуже.

І лихо не забарилося прийти. Кир, племінник Дарія Мідянина, разом із командувачем об'єднаних військ Мідії та Персії взяли в облогу Вавилон. Однак Вавилон вважався неприступною фортецею: він мав масивні мури й бронзові ворота, до того ж був захищений річкою Єфрат і забезпечений великими запасами провіанту. Тому хтивий монарх почувався безпечно, проводячи час у веселощах і пияцтві.

Заколисаний фальшивим почуттям безпеки, гордий, зарозумілий Валтасар “справив великий бенкет для тисячі своїх вельмож, і на очах тієї тисячі пив вино”. Усі чари, притаманні великому багатству і владі, надавали особливого блиску цій учті. Серед гостей були присутні і прекрасні жінки, і геніальні високоосвічені мужі. Князі й сановники пили вино, як воду, і, запаморочені ним, бенкетували.

Цю буйну оргію очолив сам цар, опанований низькими бажаннями і пристрастями, одурманений безсоромною пиятикою. У розпал бенкету він “наказав принести золотий та срібний посуд, який забрав його батько Навуходоносор з єрусалимського храму, аби із нього пили цар та вельможі його, його жінки та його наложниці”. Таким чином цар хотів довести, що для нього не існувало нічого надто священного, чим він не міг би скористатися. “Тоді принесли золотий посуд... і пили з них цар та вельможі його, жінки його та його наложниці. Пили вони вино й славили богів золотих та срібних, мідяних, залізних, дерев'яних та камінних”.

Навряд чи Валтасар замислювався, що на цьому язичницькому бенкеті присутній Небесний Свідок; що невидимий Божественний Страж спостерігав за сценою святотатства, чув шум блюзнірських веселощів, бачив ідолопоклонство. Але незабаром непроханий Гість виявив Себе. Раптом у розпалі бенкету з'явилася безкровна рука, яка писала на стінах палацу ніби вогненні літери. Хоча ці слова були незрозумілі присутнім, однак явно провіщали долю царя й гостей, котрих почало докоряти сумління.

Умить припинилися несамовиті веселощі; охоплені невимовним жахом, присутні спостерігали за рукою, котра повільно виводила таємничі літери. Перед очима людей, як у панорамі, промайнули всі їхні лихі вчинки; здавалося, що вони стоять на суді перед вічним Богом, владі Якого вони щойно кинули виклик. Там, де лише кілька хвилин тому панували веселощі та сипалися блюзнірські жарти, тепер можна було бачити смертельно бліді обличчя й лунали страшні зойки.

Коли Бог відвідує людей, вони не в змозі приховати почуття жаху.

Більше за всіх, звичайно, налякався Валтасар. Він був найбільш винний у повстанні проти Бога, яке тієї ночі досягло свого апогею у Вавилонському царстві. У присутності невидимого Свідка, представника Того, Чиїй владі було кинуто виклик і Чиє Ім'я зазнало ганьби, цар відчув себе паралізованим від жаху. Його совість прокинулася. “Ослабли суглоби його криж, а коліна билися одне об одне”. Валтасар зухвало повстав проти Небесного Бога і, покладаючись на власну могутність, не думав, що хтось наважиться запитати його: “Чому ти це робиш?” Але зараз він усвідомлював, що йому доведеться дати звіт за доручене йому управління; він також розумів, що не здатний виправдатися за втрачені можливості й зухвалість.

Даремно цар намагався прочитати палаючі літери. Для нього це була незбагненна таємниця, незрозуміла, хоч і незаперечна сила. У відчаї він звернувся за допомогою до мудреців свого царства. По усьому залу лунали його шалені крики, які закликали астрологів, халдеїв і віщунів прочитати напис. “Хто прочитає це писання, — обіцяв він, — і витлумачить мені його значення, того зодягнуть у пурпуру й золотий ланцюг буде на шиї у нього, і стане він третім правителем у царстві”. Однак даремними були його звернення до довірених радників та обіцянки багатих нагород. Небесну мудрість не можна ані купити, ані продати. “Усі царські мудреці... не могли прочитати написаного й витлумачити цареві його значення”. Вони так само були неспроможні прочитати таємничі літери, як і мудреці минулого покоління не змогли пояснити снів Навуходоносора.

Тоді цариця-мати згадала про Даниїла, котрий понад півстоліття тому відкрив і пояснив Навуходоносорові сон про великого боввана.

“Царю, живи повіки! — сказала вона. — Нехай не лякають тебе думки твої, і нехай не міняється вигляд твого обличчя! Є у твоєму царстві муж, в якому дух святого Бога; а за днів твого батька відкрили в ньому чесність, світлий розум та мудрість, подібну до мудрості богів. Тож цар Навуходоносор, твій батько, настановив його начальником над чарівниками, заклиначами, халдеями, віщунами. Власне тому, що у Даниїлові, котрому цар дав ім'я Валтасар, відкрито високий дух, знання та розум викладати сни, відгадувати загадки та розв'язувати труднощі. Отож нехай покличуть Даниїла, і він витлумачить значення”.

Даниїла негайно привели до царя. Намагаючись опанувати собою, Валтасар сказав пророкові: “Чи то ти Даниїле, один з полонених синів юдейських, яких вивів цар, мій батько, з Юдеї? Я чув... що у тебе дух Божий, і що світлий розум та велику мудрість відкрито в тобі. Щойно були приведені до мене мудреці й чародії, щоб прочитали оце написане, і сказали мені його значення, але вони не могли витлумачити значення цієї речі. Про тебе ж я чув, що ти можеш розв'язувати невідоме і пояснювати трудні речі. Тож, якщо можеш прочитати оце написане і сказати мені його значення, то будеш зодягнений у пурпуру, а золотий ланцюг буде на шиї в тебе і ти станеш третім правителем у царстві”.

Байдужий до царевих обіцянок, огорнений величною гідністю слуги Всевишнього, Даниїл спокійно стояв перед охопленим жахом натовпом не для проголошення лестивих слів, а пояснення вістки про загибель. “Твої подарунки нехай зостануться при тобі, — сказав він, — а гостинці свої дай комусь іншому; а написане я прочитаю цареві, і скажу його значення”.

Спочатку пророк нагадав Валтасарові ті істини, які були йому відомі, але з яких він не навчився упокоренню, яке могло б його врятувати. Даниїл говорив про гріх Навуходоносора, його падіння, ставлення Господа до нього, про даровані йому владу і славу, про божественний суд через його гордість та остаточне визнання ним влади й милості ізраїлевого Бога. Після цього сміливими і влучними словами пророк докорив Валтасарові за беззаконня. Він вказав цареві на його гріх, нагадав про уроки, котрі той міг засвоїти, але відмовився від цього. Валтасар ніколи по-справжньому не замислювався над досвідом свого діда, не звертав належної уваги на застережливі події, які мали велике значення особисто для нього. Йому була дана можливість пізнати правдивого Бога і слухатися Його, але він знехтував нею і нині мусив пожинати плоди власного непослуху.

“Ти... Валтасаре, — проголосив пророк, — не смирив свого серця, хоч усе це знав. Ти піднявся проти Господа Небес; і посуд храму Його принесли перед тебе, а ти та вельможі твої, жінки твої та наложниці твої пили з них вино, і ти хвалив богів срібних та золотих, мідних, залізних, дерев'яних та камінних, які не бачать, не чують і не розуміють, а Бога, в руці Якого твоє дихання й усі твої стежки, ти не прославив. Тому і послав Він цю кінцівку руки, і було накреслене оце написане”.

Повернувшись до записаної на стіні небесної вістки, пророк прочитав: “МЕНЕ, МЕНЕ, TEKEJI, УПАРСІН”. На той час рука, що накреслила літери, вже зникла, але ці чотири слова продовжували сяяти із жахливою виразністю; в цю хвилину всі присутні, затамувавши подих, слухали мову похилого віку пророка: “Ось значення цієї речі: ‘МЕНЕ’ — порахував Бог царство твоє і постановив йому кінець. ‘ТЕКЕЛ’ — ти зважений на вазі, і знайдений легким. ‘ПЕРЕС’ — поділене царство твоє, і віддане мідянам та персам”.

Тієї останньої шаленої ночі Валтасар і його вельможі переповнили чашу власної вини та беззаконня Халдейського царства. Божа рука не могла більше стримувати грізне лихо. Різноманітними шляхами Господь намагався навчити халдеїв шанувати Його Закон. “Вавилон лікували, — говорить Він про тих, чиї беззаконня тепер дійшли до Небес, — та він не був вилікуваний”.(Єрем.51:9,14,31-32) Через запеклість серця цих людей Бог, врешті-решт, визнав за необхідне виголосити остаточний вирок. Валтасар мав загинути, а його царство переходило до іншого правителя.