Розділ 48. “Не військом і не силою”

Відразу ж після видіння Захарії про первосвященика Ісуса й Ангела пророк отримав вістку щодо діяльності Зоровавеля. “І повернувся той Ангел, що говорив зі мною, — повідомляє Захарія, — і розбудив мене, як людину, яку будять зі сну його, і сказав він до мене: ‘Що ти бачиш?’ Я відповів ‘Бачу я, — ось світильник, увесь із золота, і чаша зверху на ньому, і сім лампад на ньому. І по сім рурочок для лампад, що на верху його. А коло нього два оливкових дерева, — одне праворуч від чаші, а друге ліворуч від неї’.

Я сказав до Ангела, що говорив зі мною: ‘Що воно таке, мій владико?’... І відповів ангел Господній, котрий говорив зі мною: ‘Це Господнє слово до Зоровавеля: Не військом і не силою, а тільки Моїм Духом, — говорить Господь Саваот’”.

“Озвавсь я і сказав до нього: ‘Що це за два оливкових дерева праворуч свічника й ліворуч від нього?’ Озвався я вдруге, і сказав: ‘А що це за дві оливкових галузки, що коло двох золотих рурок, які виливають із себе золоту олію?’... І він відповів: ‘Це два Помазаники, котрі стоять перед Господом усієї землі’”.(Зах.4:1-6,11-14)

У цьому видінні дві маслини, що знаходяться перед Богом, через золоті трубочки виливають із себе золоту оливу до чаші світильника. Цією оливою живилися всі лампади Святині, випромінюючи постійне яскраве світло. Таким же чином від помазаників, які стоять перед Богом, повнота світла, любові й сили Божества передається Його народові, котрий у свою чергу повинен нести світло, радість і духовне підкріплення іншим. Збагачені в такий спосіб люди мають збагачувати зі скарбниці Божої любові інших.

Під час відбудови Господнього дому Зоровавелю доводилося долати всілякі труднощі. Від самого початку вороги “знехочували юдейський народ і перешкоджали йому будувати”; вони навіть “зупинили їхню роботу зброєю та насиллям”.(Ездр.4:4,23) Але Господь став на захист будівничих і тепер через пророка звернувся до Зоровавеля з такими словами: “Хто ти, горо велика? Перед Зоровавелем? Ти станеш низиною. Він винесе наріжний камінь під веселі оклики: Милість, милість йому!”.(3ах.4:7,9)

Упродовж усієї історії Божого народу перед тими, котрі намагалися виконати задум Неба, постійно поставали труднощі. Господь допускає перешкоди задля випробування віри. Коли нас звідусіль оточують труднощі, ми як ніколи раніше повинні покладатися на Бога і силу Його Духа. Виявлення живої віри свідчить про зростання духовної сили та зміцнення непохитності в довірі. Саме так душа здобуває переможну силу. Перед обличчям віри перешкоди, споруджувані сатаною на шляху християнина, зникнуть, тому що йому на допомогу прийдуть небесні сили. “Нічого не буде неможливого для вас”.(Матв.17:20) Метод світу — починати велику справу з пишністю і вихвалянням. Але Божий метод полягає в тому, що день, який складається із незначних справ, стає початком великого тріумфу істини і праведності. Часом Господь виховує Своїх працівників розчаруванням й уявними невдачами. Так Він навчає їх долати труднощі.

Часто люди занепадають духом перед лицем труднощів і перешкод, з якими доводиться зустрічатися. Але якби вони продовжували твердо покладатися на Бога, Він розчистив би перед ними дорогу. Якщо вони боротимуться із труднощами, то матимуть успіх. Перед безстрашним духом та непохитною вірою Зоровавеля високі гори труднощів перетворяться на рівнини, і руки, які заклали підвалини, “викінчать їх”. “Він винесе наріжний камінь під веселі оклики: Милість, милість йому!”.(3ах.4:7,9)

Божа Церква була заснована не людськими зусиллями і не військом, отже, ніхто не зможе і зруйнувати її. Не на камені людської могутності, а на Христі Ісусі була закладена Церква, тому навіть “пекельні ворота не здолають її”.(Матв.16:18) Присутність Бога зміцнює Його справу. “Не покладайтеся на князів, на людського сина”,(Псал.146:3) — ці слова звернені до нас. “У тиші та довір'ї— ваша сила”.(Ісаї 30:15) Славна Божа справа заснована на вічних принципах істини, а тому ніколи не припиниться. Вона інтенсивно просуватиметься вперед “не військом і не силою, а тільки Моїм Духом, говорить Господь Саваот”.(Зах.4:1-6,11-14)

Обітниця “Руки Зоровавеля заклали цей дім, і його ж руки викінчать”,(Зах.4:1-6,11-14) — виконалася буквально. “Юдейські старшини будували, і щастило їм за пророцтвом пророка Аггея та Захарії, сина Іддо. Вони збудували й закінчили з наказу Бога Ізраїлевого та з наказу Кира, і Дарія, і Артаксеркса, царів перських. І закінчений був храм до третього дня місяця Адара, — шостого року царювання царя Дарія”.(Ездр.6:14-19)

Відбудований храм незабаром був посвячений. “І справили Ізраїлеві сини, священики й левити та решта вигнанців посвячення цього дому Божого з радістю”, а “чотирнадцятого дня першого місяця” вони “справили Пасху”.(Ездр.6:14-19)

Другий храм своєю пишністю, звичайно, не міг зрівнятися з першим; не був він також ушанований видимими ознаками Божественної присутності, які мав перший. Його посвячення не відзначалося проявом якоїсь надприродної сили. Заново збудовану Святиню не заповнила Хмара слави. Не зійшов з неба і вогонь, щоб поглинути жертву на вівтарі. Між херувимами у Святому святих уже не перебувала Хмарина слави (Шекіна); там вже не було ні ковчегу Заповіту, ні престолу благодаті, ані скрижалей Заповіту. На молитву священика з Неба не було дано жодної ознаки, яка виявляла б волю Бога.

Проте це був саме той храм, про який Господь сказав через пророка Аггея: “Цього останнього дому слава буде більшою, ніж першого”; “Я потрясу всіма народами і прийдуть скарби всіх народів, і я сповню цей дім славою, говорить Господь Саваот”.(Аггея 2:7,9)

Протягом століть учені мужі намагалися встановити, коли виконається дана пророкові Аггею Божа обітниця. І все ж у Пришесті Ісуса з Назарета, Бажаного усіма народами, Який Своєю присутністю освятив храм, чимало людей уперто відмовлялися побачити подію надзвичайної ваги. Гордість і невір'я засліпили їхній розум; вони так і не усвідомлювали справжнього значення слів пророка.

Другий храм був ушанований не хмарою слави Єгови, а присутністю Того, у Кому “тілесно живе вся повнота Божества”, Самим Богом, Який “у тілі з'явився”.(Колос.2:9; 1Тим.3:16) Другий храм був ушанований особистою присутністю Христа під час Його земного служіння, а тому його слава перевищила славу першого. “Бажаний усіма народами” воістину прийшов до Свого храму; Муж із Назарета навчав і зціляв у його священних дворах.