Розділ 29. Посли з Вавилону 

У той час як правління Єзекії досягло найбільшого розквіту, цар несподівано був уражений невиліковною хворобою. Цареві, що “смертельно захворів”, ніхто неспроможний був допомогти. А після того, як пророк Ісая з'явився до нього з вісткою: “Так говорить Господь: Упорядкуй свій дім, бо ти вмираєш і не будеш жити”,(Ісаї 38:1) для нього, здавалося, згасла остання надія.

Майбутнє видавалося оповитим безпросвітнім мороком, однак цар ще міг молитися до Того, Хто завжди був з ним як “охорона та сила, допомога в недолях, які часто трапляються”.(Псал.46:2) “Відвернув він обличчя своє до стіни, і помолився до Господа, говорячи: ‘О, Господи, згадай же, що я ходив по правді із щирим серцем й робив те, що Тобі до вподоби’. І заплакав Єзекія вголос”.(2Цар.20:2-3)

Від днів Давида ще не було такого царя, який так ревно працював би для збудування Божого царства в час відступництва і занепаду, як це робив Єзекія. Помираючий правитель віддано служив своєму Богові, зміцнюючи впевненість народу в тому, що Єгова — їхній Верховний Правитель. І нині, подібно до Давида, він міг молитись: “Нехай молитва моя прийде перед обличчя Твоє, нахили Своє вухо до благання мого, бо моя душа наситилась нещастями, а життя моє наблизилося до шеолу!”.(Псал.88:3-4) “Бо ти моя надія, Господи, Ти охорона моя від юнацького віку мого! На Тебе покладався я від народження... Коли зменшиться сила моя, не залиши Ти мене. Не віддаляйся, Боже, від мене; Боже мій, — поспіши на поміч мені! Не залишай мене, Боже... поки я не звішу про силу Твою цьому поколінню, усім, хто тільки прийде, — про потугу велику Твою!”(Псал.71:5-6,9,12,18)

Той, “.милосердя Якого не скінчилося”,(Пл.Єрем.3:22) почув молитву Свого слуги. “Ісая ще не вийшов із середини двору, як до нього було Господнє слово: ‘Вернися, і скажи Єзекії, володарю Мого народу: Так говорить Господь, Бог батька твого Давида: Почув Я молитву твою й побачив сльози твої! Ось Я вилікую тебе, — третього дня підеш ти у Господній храм! Я додам тобі віку п'ятнадцять років; з руки ассирійського царя врятую тебе та захищу це місто заради Себе та заради слуги Мого Давида’”.(2Цар.20:4-6,8-11)

З радістю повертався пророк до царя зі словами запевнення і надії. Порадивши прикласти до ураженого місця “пластир із фіг”, Ісая передав цареві вістку Божої милості, охорони й турботи.

Подібно до Мойсея в землі Мідіанській та Гедеона, котрий побачив небесного вісника; як було з Єлисеєм перед вознесінням його пана, Єзекія благав дати йому ознаку, що ця вістка послана з Неба. “Яка ознака, — запитав цар пророка, — що Господь мене вилікує, і що я третього дня піду до Господнього дому?”

“Ось який буде тобі знак від Господа, — відповів пророк, — і що Господь зробить те, про що сказав: Чого хочеш, щоб тінь посунулась на десять ступенів уперед, чи щоб вона вернулася на десять ступенів назад?” “Легко, — сказав Єзекія, — тіні посунутись на десять ступенів вперед. Ні! Нехай тінь посунеться назад на десять ступенів!”

Тільки завдяки Божому втручанню тінь на сонячному годиннику могла вернутися на десять ступенів. Це мало бути для Єзекії ознакою, що Господь почув його молитву. “І помолився пророк Ісая до Господа, і Він завернув тінь на сонячнім годиннику Ахаза на десять ступенів”.(2Цар.20:4-6,8-11)

Одужавши, цар Юдеї у пісні прославив Єгову за Його милість. Він пообіцяв присвятити решту своїх днів самовідданому служінню Царю царів. Вдячність Єзекії за співчуття, яке Бог виявив до нього, надихає всіх, хто й сьогодні бажає своїм життям прославляти Творця.

“Я сказав: Опівдні днів своїх відійду до брам шеолу, позбавлений решти років своїх... Я сказав: Не побачу я більше Господа, Господа на землі живих, я не бачитиму вже більше нікого з-поміж тих, що живуть на світі. Домівка моя вже розібрана, і від мене відібрана, немов намет пастуший; я життя своє згортаю, немов ткач; від основи Він мене відтинає, від дня до ночі Ти мене залишаєш... Я кричу аж до ранку... наче лев, Він трощить усі кості мої, з дня до ночі Він кінчає зо мною...

Скиглю я, наче ластівка чи журавель; я стогну, мов той голуб; втомились очі мої, дивлячись вгору. Господи, пригноблений я, — поручися за мене! Що маю казати? Що Він сказав мені, те й вчинив. Тихо закінчу всі літа свої через біль моєї душі!

Господи, так живуть люди, в усьому цьому і життя моєї душі. Уздоров же й оживи Ти мене! Терпіння вийшло мені на добро. Ти зберіг від погибельної ями мою душу, бо Ти кинув за спину Свою всі гріхи мої. Не буде шеол прославляти Тебе, смерть Тебе не величає... Не мають надії на вірність Твою ті, хто сходять до гробу. Живий, лише живий Тебе славити буде, як ось я сьогодні. Батько синам оповідатиме про істину Твою! Господь готовий мене врятувати. Тому ми будемо співати пісні свої у домі Господнім по всі дні мого життя!”.( Ісаї 38:10-20)

У родючих долинах Тигра та Євфрата проживав стародавній народ, якому, незважаючи на тодішнє поневолення Ассирією, судилося правити світом. До цього народу належали мудреці, які багато уваги приділяли вивченню астрономії; вони вельми здивувались, зауваживши, що тінь на сонячному годиннику вернулася назад на десять ступенів. Їхній цар Меродах-Баладан, довідавшись, що це чудо було ознакою небесного Бога щодо продовження життя юдейському царю, послав до Єзекії делегацію, аби привітати з одужанням і, по можливості, дізнатися більше про Бога, Котрий може творити такі великі чудеса.

Прихід послів від правителя далекої країни давав Єзекії можливість звеличити живого Бога. Як легко було б йому розповісти їм про Бога, Вседержителя усього творіння, по милості Якого йому було збережене життя в абсолютно безнадійній ситуації!

Які важливі зміни могли б відбутися, якби цих шукачів істини з Халдейських рівнин вдалося переконати в необхідності визнавати верховну владу живого Бога!

Натомість серце Єзекії опанували гордість і марнославство. Насолоджуючись власною величчю, він відкрив перед зацікавленими очима гостей скарби, якими Бог збагатив Свій народ. Цар “показав послам скарбницю свою, — срібло, і золото, і пахощі, і дорогу мазь, і збройну комору свою, — усе, що було в його скарбницях. Не було нічого, чого не показав би Єзекія в своїм палаці та в усім володінні своїм”.(Ісаї 39:2-8) Він учинив це не для слави Бога, але звеличення себе в очах чужоземних князів. Єзекія не замислювався над тим, що ці люди були представниками могутнього народу; в їхніх серцях не було ані страху перед Богом, ані любові до Нього. З його боку було великою необачністю довіритися таким людям у справах щодо матеріальних багатств свого народу.

Прихід послів до Єзекії виявився випробуванням його вдячності й відданості. У Писанні сказано: “У справі послів вавилонських князів, посланих до нього, щоб спитати про чудо, яке сталося в країні, Бог залишив його, аби випробувати його, і довідатись про все, що в його серці”.(2Хронік 32:31,25-26) Якби Єзекія скористався даною йому можливістю засвідчити про силу, доброту і співчуття Ізраїлевого Бога, то принесене послами в свою країну повідомлення можна було б порівняти до світла, що пронизує темряву. Але він звеличив себе більше, ніж Господа Саваота. Він “не повівся у відповідності до добродійства, яке було зроблено йому, бо загорділо серце його”.

І до яких же згубних наслідків це призвело! Ісаї було відкрито, що посли, повернувшись на батьківщину, розповіли про побачені багатства і що цар Вавилону та його радники тепер збираються збагатити свою країну скарбами Єрусалиму. Єзекія тяжко згрішив, “і був гнів Божий на нього, на Юдею, та на Єрусалим”.

“Тоді прийшов пророк Ісая до царя Єзекії та й спитав його: ‘Що говорили ці люди? І звідки вони прийшли до тебе?’ Єзекія відповів: ‘Вони прийшли до мене з далекого краю, з Вавилону’”. Ісая спитав: “Що вони бачили в палаці твоїм?” Єзекія відповів: “Усе, що є в моїх палатах. Не було речі, якої не показав би я їм у скарбницях своїх”.