Розділ 4. Наслідки беззаконня 

Однією з основних причин, що призвели Соломона до марнотратності й насильства, було те, що він не розвивав у собі духу самопожертви.

Коли біля підніжжя гори Синай Мойсей передав народові Божественне повеління: “Нехай збудують Мені Святиню, — і перебуватиму серед них”,(Вих.25:8) ізраїльтяни відгукнулися на це тим, що принесли відповідні дари. “І приходили всі по велінню серця, і кого заохочував його дух, і приносили пожертви Господу”.(Вих.35:21)

Для спорудження Святині необхідно було провести велику підготовчу роботу, зібрати значну кількість найдорожчих матеріалів, але Господь приймав лише добровільні пожертвування. “Від кожного, хто захоче дати добровільно, візьміть пожертву для Мене”,(Вих.25:2) — таким було повеління, передане Мойсеєм громаді. Під час будівництва житла для Всевишнього найперше були потрібні відданість Богові і дух жертовності.

Подібний заклик до самопожертви був зроблений і тоді, коли Давид поклав на Соломона відповідальність за побудову храму. Звертаючись до присутніх, Давид запитав: “А тепер чи не захоче ще хтось жертвувати добровільно для Господа?”.( 1Хронік 29:5) Цей заклик до посвячення та добровільного служіння завжди повинен був залишатися в пам'яті тих, котрі брали участь у спорудженні храму.

Для спорудження в пустелі скинії обрані мужі були наділені Богом особливою майстерністю і мудрістю. “І сказав Мойсей до Ізраїлевих синів: ‘Дивіться, — Господь назвав ім'я Бецал'іла... з Юдиного роду, і сповнив його Духом Божим, мудрістю й розумом, знанням і здібністю у всякім ділі... і вклав в його серце вміння навчати інших — його і Оголіява... майстрів до всякої роботи й винахідливих умільців... котрим Господь дав мудрість та хист’”.(Вих.35:30-35; 36:1) З майстрами, вибраними Самим Богом, співпрацювали небесні істоти.

Нащадки цих майстрів великою мірою успадкували таланти, якими були наділені їхні прабатьки. Деякий час усі ці мужі з поколінь Юди та Дана залишалися скромними та безкорисливими, але з часом, майже непомітно, вони втратили свою залежність від Бога, а також бажання безкорисливо служити Йому. Вони жадали все вищої платні за свою мистецьку працю, в якій їм не було рівних. Інколи їхні вимоги задовольнялися, однак дедалі частіше вони знаходили вигідні замовлення в сусідніх народів. Замість благородного духа самопожертви, яким були сповнені серця їхніх славних предків, вони плекали в собі дух користолюбства, прагнення заробити якомога більше. Задовольняючи свої егоїстичні бажання, вони використовували дану їм Богом майстерність для служіння язичеським царям, посвячуючи свій талант справі, яка ганьбила Творця.

Саме серед цих людей Соломон шукав вправного майстра, який міг би керувати будівництвом храму на горі Моріа. Цар ніс відповідальність за найменші подробиці, вказані в спеціальних записах щодо священної споруди, і він міг би з вірою звернутись до Бога, щоб Господь Сам вказав на відданого справі мужа, якому можна було б довірити роботу, що вимагала абсолютної точності. Однак Соломон не використав нагоди виявити свою віру в Бога. Він звернувся до тирського царя з проханням послати до нього “чоловіка, здібного виготовляти речі із золота, срібла, міді, заліза, пурпура, червоної та блакитної тканин, і котрий вміє вирізувати різьби; він стане до роботи разом із тими митцями, що ... в Юді та в Єрусалимі”.(2Хронік 2:6,13)

У відповідь тирський цар послав Хірама — “сина однієї з Данових дочок, батько якого тирянин”. По лінії матері Хірам був нащадком Оголіява, котрого сотні років тому Бог наділив особливою мудрістю для спорудження скинії.

Таким чином, Соломонових майстрів очолив чоловік, який керувався не безкорисливим бажанням служити Богові. Він служив богові цього світу — мамоні. Усе його єство було сповнене духом егоїзму.

Зловживаючи своєю рідкісною майстерністю, Хірам вимагав високої платні. Поступово й помічники Хірама почали переймати його хибні принципи. Щодня працюючи з ним і порівнюючи його платню зі своєю, вони почали забувати, що виконують святу справу. Замість духа самозречення, їх опанувало користолюбство. В результаті вони зажадали підвищення платні, і їхні вимоги задовольнялись.

Цей згубний вплив позначився на кожній галузі Господнього служіння і поширився на все царство. Висока платня, яку вимагали й отримували люди, відкрила багатьом шлях до розкоші надуживання. Багаті пригноблювали бідних, дух самопожертви майже згас. У поширених наслідках цього впливу видно одну з головних причин жахливого відступництва того, хто колись був зарахований до когорти наймудріших зі смертних.

Різкий контраст між духом і спонуканнями людей, які будували скинію в пустелі, і тих, що споруджували храм Соломона, містить глибоке повчання. Своєкорисливість будівничих храму знаходить і нині відображення в егоїзмі, що панує у світі. Користолюбство, прагнення займати найвищі посади й отримувати найвищу платню стали звичайною справою. Дух добровільного служіння, притаманний будівничим скинії, та радість, яку приносить самозречення, нині зустрічаються рідко. Однак послідовники Ісуса мають керуватися винятково духом. Наш божественний Учитель залишив приклад, як повинні працювати Його учні. Звелівши людям: “Ідіть за Мною, — Я зроблю вас ловцями людей”,( Матв.4:19) Він не пропонував їм великої платні як винагороди за їхнє служіння. Вони повинні були разом з Ним виявляти самозречення і жертовність.

Ми маємо працювати не задля грошей. Причини, що спонукають нас трудитися для Бога, не повинні мати нічого спільного з егоїстичними інтересами. Безкорислива відданість і готовність жертвувати завжди були і залишатимуться основною умовою для прийняття Богом нашого служіння. Наш Господь і Вчитель бажає, щоб до Його справи не було вплетено жодної нитки егоїзму. Вся наша діяльність повинна позначатися тактовністю, знанням, акуратністю, мудрістю, — тим самим, що досконалий Бог вимагав від будівничих земної скинії. Однак у всіх своїх справах ми маємо пам'ятати: найбільші таланти і найуспішніше служіння можуть бути прийняті тільки тоді, коли людське “я” буде покладене на вівтар як жива жертва всепалення.

Наступним порушенням принципів справедливості, котре, врешті-решт, призвело царя Ізраїлю до падіння, було те, що він поступився спокусі привласнити славу, яка належить виключно Богові. З того дня, як Соломонові було доручено справу будівництва храму, і до її завершення, наміром царя, як він відкрито визнавав, було “збудувати храм для Імені Господа, Бога Ізраїлевого”.(2Хронік 6:7) Про це бажання він засвідчив перед ізраїльтянами, котрі зібралися для посвячення храму. У Своїй молитві цар повторив слова Єгови: “Моє ім'я буде там”.(1Цар.8:29,42-43,60)

Одним із найзворушливіших моментів у молитві Соломона було його благання до Бога за чужинців, які прийдуть з далеких країн, щоб дізнатися більше про Того, Чия слава повсюдно поширилася серед народів. “Бо почують і вони про велике ім'я Твоє, і про могутню руку Твою та про Твоє простягнене рамено”. За кожного з них Соломон благав: “Почуй... і зроби усе, про що буде просити Тебе той чужинець, щоб усі народи землі пізнали ім'я Твоє, і боялися Тебе, як народ Твій Ізраїль, і щоб пізнали вони, що ім'ям Твоїм названо цей храм, що я збудував”.(1Цар.8:29,42-43,60)

Наприкінці служіння посвячення Соломон закликав ізраїльтян бути вірними та відданими Богові, щоб “знали всі народи землі, що Господь — Він Бог, і нема іншого”.(1Цар.8:29,42-43,60)

Зодчим храму був Хтось більший за Соломона, мудрість і слава Котрого виявлялися у всьому. Люди, котрі не знали цього, звичайно, захоплювалися Соломоном, вихваляючи його як архітектора і будівничого, але цар рішуче відкидав такі спроби.

Так було й тоді, коли Соломона відвідала цариця Савська. Наслухавшись про його мудрість і прекрасний збудований ним храм, вона вирішила “випробувати його загадками”; вона на власні очі пересвідчилася в його славних ділах. У супроводі почту слуг і верблюдів, нав'ючених “пахощами, і з великою кількістю золота та дорогого каміння”, вона здійснила довгу подорож до Єрусалиму.

“І прийшла вона до Соломона, і говорила з ним про все, що було на серці її”. Вона вела з ним мову про таємниці природи, і Соломон розповів їй про Бога Всесвіту, великого Творця, Котрий перебуває на висотах небесних і панує над усім. “Соломон дав їй відповідь на всі її питання. Не було нічого невідомого Соломонові, чого б він не вирішив”.(1Цар.10:1-3; 2Хронік 9:1-2)