Розділ 30. Звільнення від ассирійського ярма

У час серйозної національної небезпеки, коли ассирійські війська окупували Юдею і, здавалося, що вже ніщо не зможе врятувати Єрусалим від повного знищення, Єзекія, покладаючись на силу Єгови, зібрав усі сили свого царства, аби з непохитною мужністю дати відсіч язичеським загарбникам. “Будьте міцні та мужні, не бійтеся і не лякайтеся ассирійського царя та усього того натовпу, що з ним, — напучував Єзекія мужів Юди, — бо з нами більше, ніж із ним. З ним сила тілесна, а з нами Господь, Бог наш, щоб допомагати нам і воювати в наших битвах”.(2Хронік 32:7-8)

Єзекія не безпідставно сподівався успішного результату війни. Хоч зарозумілий ассирієць на певний час мав стати жезлом Божого гніву для покарання народів, однак і його пануванню мав надійти кінець. “Не бійся ассирійця, — повідомив Господь мешканцям Сіону за кілька років до цих подій через Ісаю, — бо ще недовго... І підніме на нього бича Господь Саваот, як тоді, коли побив Він Мадіама при скелі Орев, і як підняв палицю Свою над морем на Єгипет! У той день його тягар зніметься з твоїх плечей і його ярмо не буде тяжіти на твоїй шиї”.(Ісаї 10:5,24-27)

В іншому пророцтві, проголошеному “в рік смерті царя Ахаза”, Ісая наголосив: “Господь Саваот поклявся: Як Я задумав, так воно і станеться, і як Я призначив, так і здійсниться. Я розіб'ю ассирійця в Моїй країні, і на Моїх горах Я розтопчу! Його ярмо здійметься з них, і його тягар буде скинутий з їхніх плечей! Це вирок, призначений для усієї землі, і це та рука, яка простягнута на всі народи. Бо Господь Саваот призначив, і хто це може відмінити? Рука Його простягнута, — хто відверне її?”.(Ісаї 14:24-28)

Влада гнобителя мала бути зламана. Однак, відповідно до угоди, укладеної Ахазом, Єзекія в перші роки свого царювання продовжував сплачувати данину ассирійцям. Тим часом, “порадившись зі своїми старійшинами та військовими”, цар робив усе можливе для захисту царства. Він подбав про достатнє забезпечення Єрусалима водою, у той час як за його стінами відчувалася її нестача. “Єзекія взявся до роботи, і відновив увесь зруйнований мур, поставив на ньому башту, а поза тим муром побудував ще один, укріпив Мілло в Давидовому Місті, і виготовив багато зброї та щитів. І настановив він над народом військових начальників”.(2Хронік 32:3,5-6,8) Було зроблено все, щоб підготуватись до тривалої облоги.

На час, коли Єзекія став царем в Юдеї, ассирійці вже полонили велику кількість ізраїльтян із північного царства. Через кілька років після цього, коли цар ще продовжував укріпляти оборону Єрусалима, ассирійці взяли в облогу Самарію, захопили її, а десять племен розпорошили по багатьох провінціях ассирійського царства. Кордони Юдеї знаходилися зовсім близько, а до Єрусалима було менш як вісімдесят кілометрів; багаті скарби храму могли спокусити ворога повернутися.

Тому цар Юдеї вирішив зробити зі свого боку все, аби приготуватися до відсічі ворога; зробивши все, на що тільки була здатна людська винахідливість та енергія, він зібрав свої війська і закликав їх бути мужніми. “Серед тебе Великий — Святий Ізраїлів! — з такими словами пророк Ісая звертався до юдеїв. З нами Господь, Бог наш, щоб допомагати нам та вести наші війни”.(2Хронік 32:3,5-6,8)

Ніщо так швидко не сприяє зміцненню віри, як надія на Бога. Цар Юдеї приготувався до прийдешньої бурі, яка неухильно насувалася. Упевнений у здійсненні виголошеного проти ассирійців пророцтва, Він повністю покладався на Бога. “Народ же покладався на слова Єзекії, Юдиного царя”.(2Хронік 32:3,5-6,8) Що з того, що ассирійське військо, натхненне своїми перемогами над наймогутнішими народами землі, у тому числі й над Самарією в Ізраїлі, спрямує свій удар проти Юди? Що з того, що вони вихвалятимуться: “Оскільки моя рука загарбала царства, в яких було більше кумирів, ніж в Єрусалимі та Самарії, то хіба не зроблю я так само з Єрусалимом та його бовванами, як зробив я із Самарією і її богами?”.(Ісаї 10:10-11) Юдеї немає чого боятися, бо вона покладається на Єгову.

Врешті-решт, довгоочікувана криза настала. Отримуючи перемогу за перемогою, ассирійські війська підійшли до Юдеї. Упевнені в перемозі, воєначальники розділили свою армію на дві частини: одна мала зустрітися з єгипетським військом на півдні, а друга — взяти в облогу Єрусалим.

Тепер Юдейському царству залишалося єдине — покластися на Бога. Усяка можливість допомоги з боку Єгипту була відрізана, і жодний інший сусідній народ не міг простягнути їм дружню руку.

Ассирійські воєначальники, упевнені в силі своєї дисциплінованої армії, влаштували переговори зі старійшинами Юдеї, під час яких зухвало вимагали капітуляції міста. Вимога супроводжувалася блюзнірськими висловами проти Бога євреїв. Через слабкість і відступництво Ізраїлю та Юди Боже ім'я вже не викликало страху серед народів, а стало об'єктом постійного зневажання.

“Скажіть Єзекії, — проголошував один із воєначальників Санхеріва, — отак сказав великий цар, цар ассирійський: Що то за надія, на яку ти так покладаєшся? Чи ти гадаєш, що пусті слова на війні можуть замінити розумну раду і силу? На кого ти покладаєшся, що збунтувався проти мене?”.(2Цар. 18:19-20)

Переговори відбувалися за воротами міста, однак вартові на мурах мали можливість все чути. І коли представники ассирійського царя голосно висували свої вимоги юдейським старійшинам, останні просили їх говорити сирійською, а не юдейською мовою, щоб люди на мурах не розуміли змісту переговорів. Великий чашник, глава делегації ассирійського царя, глузуючи з цієї пропозиції, заговорив юдейською мовою ще голосніше: “Слухайте слова великого царя, царя ассирійського! Так говорить цар: Нехай не обманює вас Єзекія, бо він не зможе вас врятувати! І нехай не запевняє вас Єзекія Господом, говорячи: Господь напевно врятує нас і не буде віддане це місто в руки царя ассирійського.

Не слухайте Єзекії! Так говорить цар ассирійський: укладіть зі мною мир, та вийдіть до мене! Кожен із вас їстиме свій виноград і плоди зі своєї смоківниці, питиме воду зі своєї копанки, аж поки я не прийду й не візьму вас у таку ж землю, як ваша — в землю пшениці та виноградного соку, в землю хліба та виноградників.

Нехай же не баламутить вас Єзекія, говорячи: Господь врятує нас! Хіба ж боги інших народів врятували кожен свій край від руки ассирійського царя? Де боги Хамату та Арпаду? Де боги Сефарваїму? Хіба вони врятували Самарію від моєї руки? Котрий з-поміж усіх богів тих країн урятував свою землю від моєї руки? Так невже ж Господь спасе Єрусалим від моєї руки?”.

На ці глузування Юдеї “не відповідали ані слова”. Переговори закінчилися. Представники юдейського народу повернулися до Єзекії у розірваних шатах “і донесли слова великого чашника”.(Ісаї 36:13-22) Коли цар довідався про таке блюзнірство, то “роздер свої шати, покрився веретищем, пішов до Господнього дому”.(2Цар.19:1-7; 2Хронік 32:17-20)

До Ісаї був посланий вісник з повідомленням про результат переговорів. “Цей день — це день горя, смутку та сорому! — передали вони йому слова царя. — Може, Господь, Бог твій, почувши всі слова великого чашника, якого послав його пан, ассирійський цар, щоб зневажити живого Бога, покарає за ті слова, які Господь, Бог твій, чув. А ти помолись за цей останок, який ще є”.

“І молився цар Єзекія та пророк Ісая, син Амосів, з того приводу, і кликали до неба”.(2Цар.19:1-7; 2Хронік 32:17-20)

Бог відповів на молитви Своїх рабів. Через Ісаю Він передав вістку для Єзекії: “Так сказав Господь: Не бійся тих слів, що ти почув, і якими ображали Мене слуги ассирійського царя! Ось Я нашлю на нього такого духа, що він почує вістку, і повернеться у свою землю. Я вражу його мечем у його ж землі”.(2Цар.19:1-7; 2Хронік 32:17-20)

Після переговорів з юдейськими старійшинами ассирійські делегати відразу ж повідомили про все свого царя, котрий з частиною свого війська чекав наближення єгипетської армії. Вислухавши повідомлення, Санхерів написав “листа з лайкою на Господа, Ізраїлевого Бога, і говорив проти Нього таке: ‘ Як боги народів інших країн не врятували своїх народів від моєї руки, так і Бог Єзекії не спасе народу Свого від моєї руки!’”.(2Цар.19:1-7; 2Хронік 32:17-20)